Президент Білорусі Олександр Лукашенко нещодавно запропонував ввести на Донбас контингент білоруських миротворців, якщо це допоможе врегулювати конфлікт. Він заявив, що миротворці зможуть закрити непідконтрольну Україні ділянку російсько-українського кордону: «Якщо ви хочете, аби ми закрили кордон у 400 кілометрів між Україною і Росією, яка зараз не контролюється владою України, ми закриємо цей кордон». Зрозуміло, це стане можливим лише тоді, коли план буде схвалено обома сторонами конфлікту — Україною і сепаратистами. Під останніми, насправді, мається на увазі Росія, оскільки лідери так званих «ДНР» і «ЛНР» роблять заяви лише за командою з Кремля. А там вже порекомендували Лукашенку обговорювати подібні питання безпосередньо з представниками «Донецької та Луганської народних республік», а не з Росією, яка, мовляв, не є стороною конфлікту. А ще прес-секретар російського президента Дмитро Пєсков нагадав, що в Мінських угодах не було мови про введення на непідконтрольних Києву території миротворців. І маріонетковий глава «ДНР» Денис Пушилін пропозицію Лукашенка вже відкинув, глумливо заявивши: «Пропозицію білоруського керівництва про введення на наші кордони їх контингенту ми з вдячністю відхиляємо».
Але, мабуть, просто написаний у Кремлі сценарій якраз і передбачає, що в разі прийняття пропозиції Лукашенка Києвом, Москва змушена буде розіграти нехитру комедію про те, як вона умовляє своїх маріонеток допустити на кордони ДНР і ЛНР білоруських миротворців. Звичайно ж, якщо наступною стане відповідна команда з Москви, керівництво маріонеткових республік зустріне ініціативу Лукашенка з широко розкритими обіймами. І попри штучно байдужу реакцію Москви, створюється враження, що, виступаючи з ініціативою про білоруських миротворців, Лукашенко або заздалегідь проконсультувався на цю тему з Путіним, або спочатку розраховував, що Росія до цієї ініціативи поставиться більш-менш прихильно. Насправді, білоруські миротворці на кордоні з окупованою частиною Донбасу Кремль цілком би влаштували. Росія могла б заявити партнерам з Євросоюзу і США, що це якраз і є необхідний та розумний компроміс, який міг би стати важливим кроком для врегулювання ситуації на Донбасі. У Мінських угодах можлива поява миротворчих сил на російсько-українському кордоні не прописана, а Москва йде на поступку, погоджується на нього. Отже, і українська сторона має поступитися і відмовитися від своєї вимоги введення миротворців на всю територію «ДНР» і «ЛНР».
Насправді ж миротворці з Білорусі на кордоні — це майже те саме, що російські прикордонники. Попри всі наявні і часом досить гострі розбіжності з економічних, політичних і військових питань між Росією і Білоруссю, Мінськ дуже залежить від Москви, у тому числі щодо постачання енергоносіїв, аби серйозно перешкоджати пересуванню потоку озброєння, бойової техніки, боєприпасів і «зелених чоловічків» з Донбасу до Росії і назад. Цілком імовірно, що в конкретних випадках, коли Лукашенку необхідно буде отримати від Путіна якісь поступки в торговельно-економічних стосунках двох країн, білоруські миротворці раптом виявлять контрабандну партію зброї, переміщувану через кордон або озброєних людей, продемонструвавши свою «неупередженість». Але в цілому вони, звичайно, заплющуватимуть очі на подібну контрабанду, і постачання сепаратистів озброєнням, важкою технікою, боєприпасами та інструкторами і добровольцями з Росії відбуватиметься в колишньому обсязі. Взагалі, треба визнати, що ідея введення на непідконтрольну Україні частину російсько-українського кордону міжнародних миротворців за сучасних умов практично не реалізується, оскільки неможливо собі уявити зараз такий національний склад миротворців, який би влаштував обидві сторони конфлікту. Згода України на введення білоруських миротворців була б лише м’якою формою капітуляції. Або, припустимо, Росія погодилася б на заміну білоруських миротворців таджицькими (ці взагалі нічого негожого ніколи б не побачили).
Взагалі нескладно зрозуміти: якщо Росія не збирається допускати введення миротворців на всю окуповану частину Донбасу і заміну місцевих маріонеткових урядів міжнародною адміністрацією, отже, у Москві, як і раніше, підтримуватимуть свої маріонетки на Донбасі всім необхідним, у тому числі зброєю і «ввічливими людьми». Отже, на кордоні росіяни можуть допустити лише суто формальний контроль миротворців, який на практиці нічому не перешкоджатиме.
Але все це справедливо і щодо того гіпотетичного миротворчого контингенту, який може бути розміщено уздовж нинішньої лінії фронту. Знову ж таки Кремль погодиться лише на введення абсолютно лояльних собі миротворців з Білорусії і Таджикистану, або з Нікарагуа і Науру. Такі миротворці, якщо і фіксуватимуть та запобігатимуть яким-небудь порушенням, то лише з українського боку, і не стануть реальною перешкодою для продовження обстрілу з боку сепаратистів, хай і в дещо меншому, ніж раніше, об’ємі. Враховуючи сучасну мобільність військ і озброєнь, навіть зайнята миротворцями нейтральна смуга в 50—100 км не зможе гарантувати повного припинення обстрілів. Особливо якщо взяти до уваги, що, за російською версією, миротворці мають бути озброєні лише легкою стрілецькою зброєю і, згідно зі своїм мандатом, не зможуть робити дієвих заходів для придушення порушників перемир’я. В кращому разі вони зможуть захищати лише самих себе. А підібрати інших миротворців, у чию нейтральність можна буде повірити, Києву і міжнародному співтовариству не вдасться в принципі, оскільки цього не захоче Москва. Тому і тут висновок невтішний. Відведення сил сторін і дотримання стійкого припинення вогню найближчим часом на Донбасі досягти не вдасться. Українська сторона повинна враховувати ці суворі реалії, яким би сильним не було бажання нинішнього українського Президента стати «президентом світу».
