У вівторок Конституційний Суд України розпочав розгляд проекту конституційних змін у частині правосуддя, який Верховна Рада направила ще 23 грудня 2015 року. Йдеться про його відповідність вимогам статей 157 і 158 Конституції. Заступник голови Адміністрації Президента Олексій Філатов, який представляв цей документ, висловив журналістам сподівання, що КСУ видасть позитивний висновок до початку роботи парламенту. «Сподіваюся, що до продовження цієї сесії Верховної Ради суд зможе надати цей висновок», — заявив він. Додамо, що ВРУ повертається до роботи 26 січня.
Одним із ключових стовпів демократії є принцип розподілу влади, їхня незалежність одна від іншої, а також надійна система стримувань і противаг. Це забезпечує їхню підконтрольність і запобігає узурпації. Проблема відсутності незалежності гілок влади є однією з ключових для української політичної системи, частиною якої є й суди. Відтак судді є не слугами закону, а виконавцями політичної волі. Як приклад цього можна згадати 2010 рік, коли екс-президент Віктор Янукович здійснив конституційний переворот за допомогою Конституційного Суду.
Але є приклад більш близький за часом. 6 січня 2015 року Апеляційний суд Києва залишив у силі вирок Олексію Пукачу про довічне ув’язнення за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Як раніше повідомляв екс-голова Апеляційного суду Києва Антон Чернушенко, у травні 2015 року його викликав згаданий Олексій Філатов і виклав позицію Президента про те, що вирок суду першої інстанції бажано залишити «таким, яким він є». Таким чином судом було збережено вирок виконавцю вбивства Гонгадзе і законсервовано питання щодо встановлення та покарання замовників цього злочину. Відтак і вціліла система Кучми, гармонійною частиною якої завжди були ручні й керовані суди.
Тож чи слід чекати незалежності судів від політиків в результаті затвердження конституційних змін, які намагаються нашвидкуруч затвердити в Адміністрації Президента? Що пропонується у поданому до Конституційного Суду проекті? Коментує «Дню» голова правління Центру політико-правових реформ, член Конституційної комісії Ігор КОЛІУШКО:
— Перед проектом конституційних змін у частині правосуддя ставилося кілька завдань. Конституціоналісти фактично відштовхувалися від тих критичних моментів, які були вже давно сформульовані у рекомендаціях Венеціанської комісії та Парламентської асамблеї Ради Європи. У нашій Конституції було декілька положень, які прямо не відповідали стандартам Ради Європи — наприклад, спосіб формування Вищої ради юстиції. Ці питання були основними, які обумовлювали необхідність конституційних змін. Пізніше вони доповнювалися аналізом тих проблем, які виникають в системі судової влади і прокуратури. Проблемою було занадто широке тлумачення повноважень прокуратури, а також політична залежність суддів за їхнього призначення — саме двоетапність цього процесу: спочатку Президент призначає суддів на певний термін, а потім Верховна Рада призначає суддів безстроково. Обидва рази є велика міра політичного впливу, що треба було виправляти.
До цього проекту долучили і проблематику Конституційного Суду, яку, на мою думку, вирішити не вдалося. Головна проблема у КСУ — спосіб його формування, який призводить до його низького фахового рівня і високого рівня політичної залежності. До того ж, цей законопроект консервує нинішній склад Конституційного Суду.
На порядку денному також стояло розблокування ситуації з ратифікацією статуту Міжнародного кримінального суду, яку було вирішено досить своєрідно. Нам вже давно потрібно визнати його юрисдикцію та ратифікувати Римський статут. Але у законопроекті з юридичної точки зору записана дуже дивна конструкція: назва цього документу та написано, що Україна може визнати його дію. Окрім цього, написано, що дане положення набуває чинності через три роки.
Щодо самої роботи конституційної комісії, то за основу її роботи було покладено кілька документів. По-перше, ще з 2014 року робочою групою, створеною в Адміністрації Президента, напрацьовувалися пропозиції щодо змін до Конституції у сфері судочинства. Ці напрацювання стали одним із джерел даного проекту конституційних змін. Другим джерелом стали напрацювання громадської конституційної комісії, яка почала працювати у березні 2014 року, а потім реорганізувалася у робочу групу «Реанімаційного пакету реформ» по конституційній реформі. Фактично від РПР вона й передавала ці пропозиції, які обговорювалися, але були враховані дуже фрагментарно.
Що ж до подальшої долі конституційних, змін у разі їхнього затвердження Конституційним Судом найближчим часом, то теоретично народні депутати можуть проголосувати за них на нинішній сесії Верховної Ради. Цей законопроект у нинішній редакції дуже слабко впливає на вирішення ключового питання — оновлення суддівського корпусу, тому я не бачу потреби поспішати із його прийняттям. Проте зараз є проста більшість голосів народних депутатів на підтримку даного законопроекту, а чи буде конституційна — сьогодні сказати важко, адже не всі парламентарі відповідають на це, бо для них це не лише фахове, а й політичне питання.
Що ж до часових рамок його остаточного затвердження конституційних змін в частині правосуддя, то деякі питання, наприклад стосовно Римського статуту, відтерміновуються перехідними положеннями на три роки, а решта залежить від прийняття відповідних законів. Після внесення проекту змін до Конституції мають відбутися зміни закону «Про судоустрій і статус суддів», «Про прокуратуру» і мають бути внесені зміни в усі процесуальні кодекси. І вже цими законами визначатимуться конкретні дати та строки остаточного прийняття даних конституційних змін. Проте за бажання та наявності політичної волі все це можна зробити за один рік.
