18 травня — Міжнародний день музеїв. Перше, що кидається в очі, коли наближаєшся до нього, це дві ракети. Одна з них використовувалася для наукових досліджень у верхніх шарах атмосфери Землі, а друга знаходилася на озброєнні полку ракетних військ стратегічного призначення, що дислокувався неподалік селища Висока Піч на Житомирщині, несучи бойове чергування.
«Наші витоки сягають 1970 року, — розповідає директор музею Ірина Дячук. — Зауважу, що спочатку це був відділ обласного краєзнавчого музею. З часом експозиція поповнювалася все новими експонатами, які надходили зі всіх куточків колишнього Радянського Союзу. Наприклад, після проведеної в Кореї виставки «Радянська космонавтика на службі миру і прогресу», Академія наук СРСР подарувала цілий контейнер зі зразками техніки та іншими експонатами, що там демонструвалися. І незабаром постало питання про розширення площі. Тож у 1987 році було зведено нове приміщення, а незабаром уряд Української РСР прийняв постанову, згідно якої влітку того ж року відділ краєзнавчого музею отримав статус музею. На відкритті нової експозиції музею була присутня і мати Сергія Павловича Корольова — Марія Миколаївна Баланіна».
Увагу відвідувачів привертає експозиція «Космос»: насамперед своєю інформаційною насиченістю, ексклюзивними експонатами, багато з яких побували у космосі. Наприклад, тут можна побачити спускні апарати космічного корабля «Союз-27» та міжпланетної автоматичної станції «Венера-15», контейнер, в якому розміщувались наукові прилади на геофізичних ракетах, технологічний зразок штучного супутника Землі «Ореол-3», призначеного для дослідження магнітного поля Землі та північного сяйва.
Макети супутників «Електрон» та «Інтеркосмос», автоматичної міжпланетної станції «Луна-9» настільки майстерно виконані, що, за словами фахівців, навіть їм важко відрізнити їх від оригіналів.
Досить оригінальною задумкою можна назвати також і підвішені вітрини, що нагадують «літаючі тарілки» і складаються з двох прозорих напівсфер, скріплених металевим обідком. Коли дивишся на них, то таке враження, що вони перебувають у польоті. Але «тарілки» ці висять не просто так: в них розміщуються різні документи, що мають безпосереднє відношення до освоєння космосу і тих, хто його підкорював, світлини, інші експонати.
Інакше, як оригінальним, важко назвати рішення творців музею розмістити серед експозиції «Космос» невеличкий басейн, помістивши в нього Біблію — символ духовності і мудрості минулих поколінь.
«Саме Біблія має нагадувати усім нам, що технічна могутність людства, найпередовіші досягнення в галузі науки і техніки без духовності, космічного мислення нічого не варті, — продовжує Ірина Дмитрівна. — Більш того, якщо ми не розумітимемо всієї відповідальності за свої досягнення, то це призведе до техногенних катастроф, які можуть врешті решт закінчитися для нього досить сумно».
Чорнобильська катастрофа, загибель екіпажу американського космічного корабля «Челенджер», аварія на японській атомній станції «Фукусіма» та інші надзвичайні ситуації — зайве тому підтвердження. Космос можна використовувати лише виключно в мирних цілях, проте, на жаль, країни, які досягли найбільших успіхів у його освоєнні, мають перспективні військові програми.
Якщо завітаєте до Музею, про який наша розповідь, то побачите і продукти харчування, які космонавти брали із собою в політ: печиво, хліб, кава з молоком, чорнослив з горіхами. Дехто, дізнавшись про музей космонавтики в м. Житомирі, дивується, мовляв, чому саме у цьому поліському місті, а не, скажімо, Дніпрі, де знаходиться «Південмаш», в цехах якого виготовлялися ракети, що використовувалися для підкорення космічного простору, він заснований? А все тому, що далеко не всі наші співвітчизники знають, що Житомир — це те місто, де народився академік Сергій Корольов — людина, яка так багато зробила для освоєння космосу. Звісно, що багато експонатів присвячено саме цьому видатному вченому — людині, чиє ім’я відоме у найвіддаленіших куточках планети.
«Сьогодні важко сказати, кому першому спала на думку ідея створення музею, але сталося це в 1960-ті роки, після смерті Сергія Павловича, — розповідає Ірина Дячук. — Бо саме тоді з його імені було знято гриф «таємно». Після цього знайшлися серед житомирян люди, які побажали гідно вшанувати пам’ять свого земляка саме тут, у Житомирі, рідному місті знаного вченого. А допомогла їм у цьому його мати, Марія Баланіна, яка, незважаючи на поважний вік, виявилася досить енергійною жінкою і багато зробила для наповнення музею цікавими експонатами».
Сьогодні під дахом Меморіального будинку-музею знаходиться відтворений — за спогадами Марії Миколаївни інтер’єр квартири, максимально наближений до того, в якому сім’я майбутнього вченого мешкала на початку 1900-х років. Тут представлені меблі, посуд, інші речі домашнього вжитку, якими користувалася родина.
Коли знайомишся з меморіальною експозицією, виникає відчуття, що переносишся на століття назад, здається, що ось-ось з кімнати вийде хлопчина, якому судилося стільки зробити для людства, і який обезсмертив своє ім’я.
Тривалий час прізвище Головного конструктора перших космічних ракет та апаратів було засекречене, на сторінках газет його статті друкувалися за псевдонімом «професор К. Сєргєєв». Широка громадськість дізналася про справжнє ім’я головного конструктора лише після смерті Сергія Павловича. Але й тоді про деякі його сторінки життя знало обмежене коло людей, зокрема — про арешт майбутнього академіка у 1938 році і засудження до 10 років виправних робіт.
«Перевиховувався» він спочатку в московській спеціальній в’язниці, де брав активну участь у створенні бомбардувальників Пе-2 і Ту-2, а також розробляв проекти керованої аероторпеди. Потім працював над ракетними двигунами в конструкторському бюро тюремного типу при Казанському авіазаводі — у так званій «шарашці», в яких відбували покарання «вороги народу» з числа вчених, працюючи на державу і режим, який туди їх запроторив.
В залах зібрано чимало документів, світлин, особистих речей, що відтворюють тернистий шлях Корольова — шлях, на якому трапилось стільки злетів і падінь, але яким він з честю пройшов...
«За час існування музею вдалося зібрати понад 5 тисяч експонатів, які увійшли до основного фонду, і майже 5 тисяч допоміжного, — говорить Ірина Дмитрівна. — Завітавши до нашого музею, можна багато цікавого дізнатись про радянських космонавтів, зокрема, наших земляків — Георгія Берегового та Павла Поповича. А також Леоніда Каденюка — вихідця з Буковини, який у 1997 році як представник незалежної України у складі міжнародного екіпажу на борту американського космічного корабля «Колумбія» побував у космосі, де вивчав вплив мікрогравітації на процеси розвитку рослин.
Україна, як відомо, входить до числа небагатьох країн світу, які прийнято називати космічними. Тож ми робимо все для того, щоб громадськість, насамперед молодь, знали про внесок України в освоєння космічного простору, людей, які багато зробили для цього. Щороку музей відвідують 40-45 тисяч людей. При чому не лише з числа жителів України, а й країн СНД, а також із так званого далекого зарубіжжя: Німеччини, Франції, Великобританії і навіть США. Один американець, який, як він зізнався, побував практично в усіх аналогічних музеях світу, в тому числі музеї НАСА, визнав, що наш музей справив на нього неабияке враження.
«Я маю змогу порівнювати з іншими музеями, експонати яких теж розповідають про космічну діяльність людства і де я вже побував. Так ось, не помилюсь, коли скажу, що ваш є одним з найкращих, — сказав приємно вражений заокеанський гість. — Принаймні я побачив тут дещо нове для себе. Особливо багато цікавого відкрив у біографії пана Корольова. В Америці він і досі вважається улюбленцем радянського режиму і мало хто знає, скільки лиха випало на його долю за часів Сталіна...».
Загалом за час існування музею в ньому побувало більше 2 мільйонів чоловік.
«Ми проводимо активну просвітницьку роботу, зокрема, організовуємо Дні відкритих дверей, посвячуючи їх визначним датам, так чи інакше пов’язаним з космонавтикою, державним святам, зустрічі з цікавими людьми», — говорить директор музею Ірина Дячук.
Трапляється, гості дарують музею експонати. Наприклад, Ірина Копоть — доцент Національного агроекологічного університету передала шматочок справжнього метеориту, знайденого в Намібії ще у 1838 році: вчені стверджують, що його вік становить 4,6 мільярди років. Демонструються тут і документальні фільми, присвячені космосу та його підкорювачам, зокрема, «Світ із зірок та людей», «Зворотній бік Місяця», які дуже подобаються сьогоднішній молоді. Звичними стали виставки, присвячені ювілейним датам в історії космонавтики.
«Залишаючи музей, у мене склалося таке враження, що побував у космосі».
«Щире «дякую» людям, які створили цей музей, тим, хто працює сьогодні, підтримуючи його в належному стані, поповнюючи все новими експонатами».
«Житомирський музей космонавтики — це данина пам’яті видатному сину України Сергію Корольову, ім’я якого нероздільно пов’язане з Україною і її народом».
Це — витяги з сотень відгуків, які залишають відвідувачі Музею космонавтики ім. Сергія Корольова в м. Житомирі.
