У якийсь момент здалося, що в справі звільнення Надії Савченко з’явилося тьмяне світло в кінці тунелю. Після заяви сенатора Ради федерації Ігоря Морозова, що Росія підтримує норму про звільнення Савченко, виникло певне відчуття ейфорії. Примітно, що було скасовано брифінг глави російської делегації Сергія Наришкіна, на якому журналістам мали пояснити, чому Надію Савченко не можна звільнити.
І ось раптом приймається ухвала її звільнити. Скоріше за все, її засудять, але тут же й помилують або засудять умовно за незаконний перетин кордону. Доказів її участі в убивстві журналістів раптом не знайдуть. Ось шукали, але не знайшли. У них начебто справжній неупереджений і найсправедливіший суд.
Справа ця не зовсім швидка. За звільнення Савченко вимагатимуть від української делегації відкликати своє оскарження повноважень російської та інших санкцій щодо неї.
На перший погляд, вельми привабливий обмін, але тут прихована, як завше, коли маєш справу з Росією, серйозна каверза, навіть пастка.
По-перше. Нам пропонують зробити перший крок. Права російської делегації відновлять, а вони свою обіцянку не виконають. Путіну довіряти не можна. Гроші вперед, звільніть Надію, потім поговоримо про стільці, тобто про повноваження.
По-друге. Путін опинився в дуже складному дипломатичному становищі. Він фактично «кинув», як Меркель, так і Олланда. Обстріл Маріуполя переповнив чашу терпіння навіть проросійського французького президента. Якщо вже МЗС Франції заявляє, що обстрілу, подібного до маріупольського не потерпить, то справа для Путіна справді пахне смаленими.
Зараз йому необхідний якийсь примирливий жест. Звільнення Савченко для цього дуже пасує. Реального процесу не вийде, Надія виявилася твердим горішком. Довести надумані звинувачення, які їй пред’явлено, просто неможливо, а процес матиме широке висвітлення у світовій пресі. Якщо ще з нею в ув’язненні щось станеться, то клопоту буде по саму зав’язку. Отже, краще відпустити, але за це щось отримати.
По-третє. Остання заява Путіна, що на Донбасі воює не українська армія, а міфічний іноземний легіон НАТО наочно показує, що він без перемоги з Донбасу піти просто не може. Раз в Україні війська НАТО, то потрібно вже захищати Росію. Ось чому на Донбасі, шановні громадяни, гинуть ваші сини і чоловіки.
Легенда про НАТОвський легіон повинна прикрити неможливість військової перемоги. Визнати боєздатність української армії неможливо з пропагандистських причин. Ось і доводиться смішити весь світ вигадками про НАТОвські війська.
Потрібно визнати, що російський пропагандистський постріл про можливе звільнення Савченко вже приніс Москві певні плоди. Комітет Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) з питань моніторингу підтримав повернення права голосу російській делегації. Хоча в доповіді комітету наголошується, що «Асамблея залишає за собою право анулювати повноваження російської делегації на своїй червневій сесії, якщо не буде поступу в реалізації Мінського меморандуму і Мінських протоколів». Проте до червня багато сплине води і багато що станеться. Якщо повноваження російської делегації буде відновлено, то надії на звільнення Савченко можуть розтанути у вранішньому тумані.
Незалежно від звільнення нашої льотчиці, нам слід чекати посилення конфронтації, спроб переходу сепаратистів та російської армії в наступ.
Мета одна. Завдати поразки українській армії, і тим самим спровокувати внутрішньополітичне протистояння. Як варіант, викликати економічний та фінансовий колапс через ненадання позик МВФ. Або щось в такому дусі.
Якою буде реакція Заходу в житті, зараз сказати важко. Наразі здається, що значного посилення санкцій чекати не доводиться. Розширять список нев’їзних урядовців і компаній з державною участю, з якими не матимуть справи. На щось більше ЄС не зважиться. Адже фактично вже все зробили. Далі — вже дуже серйозні дії на кшталт відімкнення від банківських систем. На це Європа не піде. Не так через лобізм проросійських держав, а з побоювання краху російської економіки. Якщо в Росії настане колапс, то її дії взагалі стануть непередбачуваними. До того ж можливий наплив утікачів з Росії. До речі, і до України — також!
Отже, нам не потрібно сподіватися на захід. Як це не сумно, але відбиватися від російської агресії доведеться на самоті. Час від оборони переходити до наступу й перехопити ініціативу у противника. Інакше народ втратить довіру до влади. Вона й так не дуже висока!
