Рік тому відбувся відступ українських військ з Дебальцевого, який офіційні представники воєнно-політичного командування назвали «успішним», але який досі породжує у багатьох скептичну реакцію. До Дебальцевого Україна вже зазнала низку поразок, зокрема в Іловайську, які поставили питання про причини трагедії. Досі винні в прорахунках, що призвели до сотень і тисяч загиблих та втрати територій, названі не були. Визначення відступу зі стратегічного залізничного вузла, як «успішного» взагалі виключило можливість публічного розслідування причин трагедії, хоча за інформацію «Дня» таке розслідування триває.
Водночас, на вищому міжнародному політичному рівні розігрувалася інша трагедія, яку було названо «Мінськ-2». Тоді Петро Порошенко під час переговорів з Путіним в присутності Меркель і Олланда, періодично виходив із зали для телефонних розмов. Не виключно, що Президент в онлайн-режимі цікавився зокрема ситуацією саме в Дебальцевому. Коли підписували згадані угоди Дебальцеве ще контролювалося українськими військами, але дивна здача Логвіново (це селище мало в цій історії ключове значення, адже знаходилось на лінії постачання, але при цьому чомусь не було захищене) вже натякала, що розв’язка невдовзі відбудеться. І не на нашу користь. Так і сталось. Мінські угоди були названі «мирними», але виконання їх було відстрочене на кілька днів. За ці кілька днів ворог і зайняв Дебальцеве.
Не дивлячись на заяви Генштабу про планових відхід, очевидці розповідають, як українських солдатів переховували по квартирам мешканці Бахмута (Артемівська), а по місту їздили військові машини на трьох колесах. Зрештою незрозумілим залишається питання, чому потрібен був відступ та розмови про підірвані залізничні шляхи, коли ще була можливість оборони, яку і треба було організовувати. До речі, згадані шляхи ворог дуже швидко привів до ладу, відновивши сполучення не лише між Луганськом і Донецьком, але й насамперед з РФ. Кількаденна відсутність зв’язку з військовими, обов’язкових паролів у відповідному секторі та багато інших моментів свідчили про те, що ніякого скоординованого відступу не було. Очевидним було відчуття хаосу, що ставить питання компетентності командування. Підкреслимо — вищого командування.
«ЦЕ НЕКОМПЕТЕНТНІСТЬ КОМАНДУВАННЯ»
Юрій КАСЬЯНОВ, волонтер:
— Я знаю людей, які оперативно планували відхід військ з Дебальцевого і вони ніяк не кореспондувались в цьому плані з вищим командуванням. Тобто вище командування нічого не знало про ці операції. Якби воно про це знало, то такий відхід був би набагато кривавішим. Щодо того, чи можна було уникнути цієї трагедії, після якої було покинуто місто і його мешканців, багато з яких було просто розстріляно за їхню проукраїнську позицію, то я стверджую, що можна. Передусім вина — на вищому командуванні, яке було не здатне вірно спланувати операції і організувати оборону. По-друге, наше командування лякливе, як і вище воєнно-політичне керівництво країни. Вони діють за принципом, що не можна чіпати росіян, які зайшли на нашу територію, щоб не спровокувати ескалацію. Тобто сповідують підхід «как бы чего не вышло». Супротивник, натомість, тиснув зі всіх сторін, з яких це йому вдавалось. Це зрештою примусило наше воєнно-політичне керівництво підписати угоди «Мінськ-2». Але навіть після цього підписання тривали бої і ми втрачали території та людей.
Ще в 2014-му році наша група забезпечувала розвідку під час звільнення Дебальцевого від бойовиків. Це місто було ключовим пунктом для подальшого просування наших військ, адже це потужний залізничний вузол. Після Дебальцевого ми мали взяти Шахтарськ, а потім Сніжне для того, щоб вийти до кордону і розрізати бандитські угрупування на умовно луганське і донецьке.
Як відомо, за півроку до того на територію України масово увійшли російські війська. Але помилка була в тому, що передові загони 25-ї бригади відірвались від засобів постачання на 40 км і потрапили в пастку під Шахтарськом. Паралельно відбувались події в Іловайську та під Луганським аеропортом, які так само оголили багато прорахунків в плануванні операцій. Не можна було з одного боку наступати, а з іншого боятись. Ці помилки не були враховані потім, коли в Дебальцеве було загнано багато сил і техніки, в той час як периметр був оголений. По дорозі через Логвінове мені доводилось їздити сотні разів — вона ніким не охоронялося. Дебальцеве стало виступом для оточення тих, хто в ньому знаходився. Після того, як ворог взяв Вуглегірськ, то дорога на Логвінове була відкрита, а величезні наші воєнні сили потрапили в оточення. Це могла трапитись лише внаслідок недолугості нашого командування.
Чому так відбулося? Можна гадати, що це була якась змова, але вважаю, що насправді — це некомпетентність командування. Вся справа в тому, що протягом багатьох років в армії на гору просувались в основному ті, хто в цивільному житті себе не міг реалізувати. Це люди, які здобували собі «зірочки», але насправді ніякого таланту та досвіду у військові справі не мали. В цьому і полягає базова причина багатьох прорахунків. По цей день справжні винуватці цих трагедій не були названі.
«ВІДСТУП З ДЕБАЛЬЦЕВОГО ДУЖЕ НЕ СХОЖИЙ НА ПЛАНОВИЙ»
Юрій ФОМЕНКО, офіцер 43-го ОМПб ЗСУ у відставці:
— Відступ з Дебальцевого дуже не схожий на плановий. У нас триває війна, а всі шляхи сполучення з ворогом цілі. Якби в планах було по-справжньому захищатись, то перше що треба було зробити — це знищити всі під’їзні шляхи. Так робили радянські партизани. Потім про який плановий відвід військ може йтись, якщо ми ще два тижні забирали наших військових з Дебальцевого, які виходили з оточення.
Понад те, виходили не лише військові, але й цивільні. Картина було дуже не весела. Більш того, в Горлівці тоді стояло кілька сотень російських бандитів. Тими силами, які були в Дебальцевому, можна було зайняти Горлівку, але чомусь керівництво прийняло рішення цього не робити. Тобто координація була повністю відсутня. Три-чотири дні зв’язку з нашими військовими взагалі не було. Я не вірю, що нашої розвідки не вистачало для того, щоб з’ясувати хто і де стоїть, і які вектори пересування сил з нашого боку і боку ворога. Ворога можна було знищувати артилерією на відстані, а не доводити до безпосередніх сутичок, тобто бойового контакту. Окрім того, за кілька днів до цих подій кудись подівся штаб сектору, не було на цій території паролів, що взагалі немислимо.
В цей час відбувались переговори в Мінську, але військові, які були в тому пеклі, ніяк не зважали на глобальну політику. Зрозумійте, у нас на передовій все вимірюються «200-ми», «300-ми» та втраченими територіями, а не категоріями геополітичних стратегій. На жаль, коли військовий чує про якусь плановість і організованість з вуст Генштабу, то це викликає когнітивний дисонанс.
«АРМІЯ РОБИТЬ ВИСНОВКИ...»
Сергій ГАЛУШКО, заступник керівника АТО, полковник:
— Історія умовностей не визнає, тому зараз можна висувати багато версій щодо того, що сталося в Дебальцевому. Але ми маємо факти і причини цих фактів, які треба дослідити ретельно. Саме для цього на офіційному сайті Міноборони оприлюднений аналіз тих подій. Перший документ присвячений подіям зими минулого року в АТО, а другий — конкретним операціям. У цих звітах військовими ученими здійснена спроба дати оцінки тому, що трапилося. Ідеалізувати ці дослідження не можна тому, що при їх підготовці не використовувалися документи супротивника, тому що ми їх не маємо. Звичайно, кожен бачив операцію по відходу наших військ з Дебальцевого зі своєї сторони і має рівно стільки інформації, наскільки у нього до неї був доступ. Багато хто, на жаль, робить висновки базуючись не на конкретних даних і свідченнях, а на домислах інших людей, які не мали відповідної компетенції. Можу сказати, що досвід як Іловайська, так і Дебальцевого військовим керівництвом ретельно вивчається, й армія зразка 2014-го — початку 2015-го року, й армія 2016-го — це зовсім різні армії. Зокрема це стосується і навчальних центрів, де всі нюанси, як позитивні, так і негативні, беруться до уваги і використовуються в навчальних програмах.
