П’ятий рік поспіль Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України» разом із партнерами в обласних центрах проводить громадську кампанію «Атестація депутатів місцевих рад». Кампанія покликана сприяти позитивним змінам на рівні підзвітності депутатів та підвищення поінформованості виборців про їхню діяльність.
Результати цьогорічного опитування засвідчили найбільше «відмінників» у Львівській міськраді — 15 з 64. В Одеській міськраді таких троє. По одному «відміннику» є у Херсонській і Хмельницькій областях. Нарахували й чимало «двієчників»: найбільше — у Миколаєві (41 із 54 депутатів). На другому місці антирейтингу — Вінниця (27), на третьому — Черкаси і Чернігів (по 26 з 42).
Як проводиться оцінювання депутатів? Як вони реагують на результати? Які тенденції спостерігаються протягом років і чи сприяє все таки ця робота відкритості і підзвітності міських рад? Про це ми запитали у менеджерки проєктів Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України» Анастасії МАТВІЄНКО.
— Розкажіть про вашу методику оцінювання депутатів міських рад. З чого вона складається?
— У 2015 році ми ініціювали кампанію з персональної оцінки діяльності депутатів Одеської міської ради. Поступово ця кампанія розширювалася, ми створили партнерську мережу по всій країні. Наразі «Атестація» охоплює 15 обласних центрів та м. Київ.
Оцінювання діяльності депутатів міських рад здійснюють партнерські організації, які постійно займаються просуванням відкритості, прозорості, підзвітності та доброчесності органів місцевого самоврядування у відповідних містах.
Відповідно й методологію розробили ми, керуючись, передусім, законами «Про місцеве самоврядування», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про запобігання корупції», «Про доступ до публічної інформації». В основі цієї методики є низка важливих пунктів. Це персональне оцінювання за набором об’єктивних критеріїв, додаткове виваження цієї оцінки результатами опитування місцевих експертів, вироблення персональних рекомендацій депутату щодо підвищення якості реалізації повноважень та взаємодії з виборцями, постійне інформування громадян про індивідуальні доробки місцевих депутатів.
— Ви говорите про місцевих експертів, які теж оцінюють депутатів. Хто ці експерти? На скільки тут може проявитися упереджене ставлення, присутнє у невеликих містах, де усі всіх знають?
— Експертна оцінка є однією зі складових, яка не впливає на оцінку, виставлену нами. Вона йде паралельно, щоб відобразити ті характеристики, які не можуть бути оцінені об’єктивно, але можуть бути важливими для виборців. Наприклад, депутати, які голосують неоднозначно за важливими для громади питаннями або ж з резонансних, спірних тем, або депутати, які поводяться грубо, заважають працювати журналістам — ці фактори не вирахуєш у відсотках.
Експертна оцінка сприяє збалансованості, адже відбираються різні експерти, які можуть мати взагалі повністю полярні точки зору. Це головні редактори ЗМІ, журналісти, які спеціалізуються на висвітленні діяльності міськоії ради, представники науковоії спільноти, громадські активісти, які взаємодіють із депутатським корпусом ради.
Експертам пропонується дати індивідуальну оцінку депутатам, обравши трьох, які «найкраще» виконують повноваження, і трьох — «найгірше».
Після цього обчислюються найпоширеніші серед оцінки кожного депутата. Опитування відбувається індивідуально, щоб унеможливити вплив оцінок експертів один на одного. Щодо упередженого ставлення, то воно і є суб’єктивним, але також дає зріз: що знають про депутатів різні місцеві експерти.
«ЕМОЦІЯ Є ВАЖЛИВІШОЮ. ГІРШОЮ Є БАЙДУЖІСТЬ»
— У вас аж 20 критеріїв: від прийому громадян і депутатських запитів — до активності у соцмережах. Це великий об’єм даних. Хто і як довго збирає цю інформацію? Чи можна бути впевненим у її достовірності?
— Наші партнери у регіонах збирають інформацію впродовж року. Постійно відстежується ситуація з роботою у комісіях, на пленарних засіданнях, моніторяться соцмережі, запити депутатів.
Маємо і «польовий етап» моніторингу — особисто перевіряємо, як проводиться прийом виборців. Якщо з першого разу не вдалося застати депутата на прийомі попри те, що за графіком його ж приймальні він там мав бути, ми робимо повторний візит для об’єктивності.
Як джерела використовуємо сайти місцевих рад, сайти та/або сторінки в соціальних мережах осередків політичних партій та самих депутатів. І лише після того, як всі дані зібрано та систематизовано, підбиваються підсумки. Ми публікуємо повні звіти на нашому сайті attestation.in.ua, тому кожен депутат може ознайомитися зі своїми результатами, висловити зауваження, отримати нашу реакцію.
— Як депутати реагують на ваші рейтинги? Як гадаєте, наскільки для них це взагалі важливо? Чи були якісь курйозні випадки?
— Часто реагують помічники депутатів, наприклад, на оприлюднення неактуальної інформації, на практику підготовки звіту депутатів. Залежно від місцевих особливостей, деякі характеристики вдається змінювати напряму через міську раду. Все залежить від відкритості виконавчих органів ради. Наприклад, у Львові або у Херсоні окремі покращення відбулись на рівні взаємодії з виконавчими органами. В Одесі ми також бачимо позитивну реакцію на окремі показники, хоча це й не озвучується публічно. Втім, ми вітаємо будь-який підхід. Головне, щоб інформація про депутатів ставала більш доступною громадянам.
Є міські ради, де ефективніше відбувається робота з депутатами (Полтава, Хмельницький), звісно, що з тими, хто зацікавлений у підвищенні своєї власної відкритості. Хоча такі — в меншості. Та оскільки наша ініціатива не одноразова і носить стратегічний характер, депутати, які змінюються, створюють тренд. Рано чи пізно починають реагувати й інші. В цьому й полягає ідея всієї кампанії — поступово впливати на те, щоб депутати змінювалися і ставали відкритішими для громадян.
Крім того, депутати, які отримують високі оцінки, звісно, з гордістю діляться ними публічно, адже позитивна оцінка з боку незалежної громадської організації допомагає їм вибудовувати позитивний імідж серед жителів.
Депутати, які отримують негативні оцінки і при цьому є публічними особами, можуть публічно дискредитувати саму оцінку, ставити під сумнів незалежність організацій, які їх оцінюють. Це нормальна реакція. Якщо депутати не визнають, що їм немає куди розвиватись, ми ніяк не зможемо на них уплинути. Але активних противників «Атестації» небагато.
Є депутати, яким взагалі байдуже. Їх не цікавить навіть те, що відбувається у самій раді і які приймаються рішення. На жаль, таких багато. Але ми маємо розуміти, що вони прийшли в раду, скоріш за все, не маючи жодних політичних амбіцій, а для захисту особистих інтересів. У таких випадках ми також не можемо ні на що вплинути на рівні індивідуальної взаємодії. Утім, своєю роботою протягом всього скликання рад ми намагаємось звернути увагу громадян на таких депутатів, постійно висвітлюючи їх діяльність, допомогти громадянам отримати більше об’єктивної інформації перед майбутніми виборами.
З кумедних випадків: депутати обговорювали наше оцінювання просто на сесії ради, навіть вимагаючи заборонити діяльність нашої організації. Але емоція є важливішою. Такі депутати також рано чи пізно починають реагувати, оскільки їм не все одно. Охолонуть та зрозуміють, що все насправді дуже просто виправити в більшості випадків. Гіршою є байдужість. Тут вже нічого не змінити.
«ЩО БЛИЖЧЕ ДО ВИБОРІВ, ТО МЕНШЕ РЕАГУЮТЬ ДЕПУТАТИ»
— Яка загалом динаміка в обласних центрах України? Які тенденції можна виокремити?
— Найбільший вплив «Атестації» ми бачимо на особистий прийом громадян, активну взаємодію з містянами у соцмережах, проведення публічних звітів. У першій половині каденції вплив як на рівні окремих обранців, так і на рівні виконавчих органів ради був більш відчутним. Під кінець каденції, що ближче до виборів, то менше реагують депутати. Такий парадокс.
Частина депутатів узагалі втрачає інтерес до представницьких повноважень. Це нормальний ефект. Людина зрозуміла, що це «не її». Цей же ефект впливає і на якість виконання повноважень: під кінець скликання депутати гірше ходять на сесії та засідання комісій, виступають здебільшого опозиційні депутати, а також спікери від імені більшості, депутати перестають користуватись правом подачі своїх запитів тощо.
Дуже негативною тенденцією є низький рівень підзвітності депутатів. У більшості рад публічні звітні кампанії проводять дуже рідко. Є окремі ради, в яких протягом усього скликання не оприлюднюються біографії депутатів, тоді як це є, зокрема, можливістю оцінити і досвід та фаховість депутатів, і їх потенційні приватні інтереси. Такі речі, ймовірно, потрібно змінювати вже на рівні законодавства для того, щоб прийти до уніфікованого підходу по всій країні.
«БАГАТО В ЧОМУ «КОРІНЬ ЗЛА» ХОВАЄТЬСЯ У ВІДСУТНОСТІ СИСТЕМНОЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ»
— У містах люди часто не знають «свого» депутата в місцевій раді і, відповідно, не вимагають від нього лобіювання своїх інтересів. Як ви гадаєте, чому так відбувається?
— Тут скоріше питання не стільки в тому, хто «свій депутат». А в тому, чи знають взагалі люди, чим відрізняється місцевий депутат від, наприклад, народного, чи президента, чи міністра. І багато в чому «корінь зла» ховається у відсутності системної громадянської освіти. Багато людей не розуміють, на якому рівні які проблеми мають вирішуватись.
Так само переважно нема розуміння й на рівні цінностей ідей представницької демократії. Це має вирішуватись системно ще на рівні середньої освіти. А це тривалий процес. Навіть за наявності таких навчальних курсів у школах мають бути ще вчителі, які зможуть ці курси робити цікавими та мотиваційними.
На рівні ситуативному певна закритість самих депутатів та місцевих рад також впливає. Депутати часто продовжують культивувати патерналістське ставлення до себе. Прийшли до виборців на округ — там вибиті вікна у під’їзді. Депутат обіцяє поставити вікна. А те, що по всьому місту вікна вибиті, і це система — мало хто звертає увагу і пропонує системні рішення. Депутат думає так: якщо не відреагувати швидко і локально, люди можуть наступного разу не обрати. Звісно, такі локальні проблеми — це те, з чим йдуть до депутатів на прийоми й зустрічі люди, але нечасто депутати беруться впливати на проблеми системно. Вони продовжують «давати рибку» голодній людині і не беруться навчати її «ловити рибку».
Ми як громадські організації займаємось просвітою для того, щоб люди краще розуміли, хто такі місцеві депутати, де їх шукати і що входить до їх повноважень. І намагаємось постійно та системно інформувати про діяльність місцевих обранців. Важливо, щоб і самі депутати брали участь у просвіті громадян, а не тільки приходили до них з потребою сподобатись та переобратись на наступний термін.
— Невдовзі — місцеві вибори. Наскільки це вплинуло на публічну діяльність чинних депутатів міських рад? Як саме? Чи використовують з цією метою ваші дослідження?
— Деякі депутати активізуються, частіше напряму комунікують із громадянами, зокрема й в соціальних мережах, хоча раніше цього не робили. Хтось намагається сподобатись словами, хтось налаштований на критику та дискредитацію політичних опонентів. Хтось, хто має вплив на розподіл бюджетних коштів, причому отримав його не сьогодні і не місяць тому, посприяв, щоб на виборчому окрузі, на якому планує балотуватись восени, це стало помітно до жовтня — йдеться про ті самі умовні «вікна у під’їздах».
В цілому більша публічна активність перед виборами є нормальною практикою. Ненормальною практикою є брехня та маніпуляції, наявність можливостей щось змінити за 5 років, невикористання цих можливостей та обіцянки знов «звернути гори» в наступні п’ять років. Ненормальною є практика використання бюджетних ресурсів для того, щоб отримати перевагу над політичним опонентами на майбутніх виборах.
Ми ще не зустрічалися з ситуацією, щоб «Атестацію» використовували напряму проти опонентів. Але звісно, що в регіональних медіа можна зустріти випадки, коли звертається увага на негативні оцінки одних депутатів, та не звертається — на негативні оцінки інших.
Загалом же ми даємо досить точну й повну картину того, як працюють місцеві депутати, і кожен виборець може ознайомитися з даними, проаналізувати їх та зробити для себе відповідні висновки.
ДОВІДКА «Дня»
Проєкт «Атестація депутатів місцевих рад» — ініціатива Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України», яка реалізується за підтримки Національного фонду демократії (NED, США) та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
