Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Казахстанський чорний лебідь – 3

Інтервенція дозволить придушити повстання, але проблеми таким чином не вирішуються
10 січня, 2022 - 11:19
ФОТО REUTERS

На російських федеральних телеканалах радісно повідомляють, що вже третій день близько 70 літаків Іл-76 військово-транспортної авіації Росії перекидають війська до Казахстану.

Якщо врахувати, що один такий літак може перевезти 140 осіб або чотири одиниці техніки, то шляхом нескладної арифметичної операції отримуємо чисельність російського угруповання сил ОДКБ — 14,7 тис. осіб та 20 одиниць техніки. Це відповідає одній радянській дивізії.

І це, виявляється, далеко не все, а лише авангард. Очікується прибуття так званих основних сил. Що під цим розуміти – залишається загадкою, але можна припустити, що російське угруповання буде доведено до 50 тис. осіб. Тобто ми маємо справу, по суті, з окупаційною армією.

Як сказав відомий російський політолог професор Соловей, на нараді з військовими Путін заявив, що "тепер Казахстан наш".

3. На межі катастрофи державності

Як зазначалося, російський президент уважно придивлявся до казахстанського варіанту транзиту влади. У Кремлі розглядалися різні можливості з урахуванням рокіровки з Медведєвим та пристосування алгоритму Назарбаєва до російських умов.

Був і суто психологічний момент. Казахстанський єлбаси залишався єдиним із керівників пострадянських країн, хто прийшов із радянської епохи. Для Путіна він залишався гуру олігархічної трансформації, і начальник російської держави завжди дуже шанобливо ставився до нього.

З огляду на зазначені та інші причини Казахстан, на чолі якого був або Назарбаєв, або призначена ним людина, розглядався у Москві як найближчий і вірний союзник, що незаперечно перебував у російській орбіті.

Той варіант транзиту, коли Токаєв був декоративною фігурою, а вся влада залишалася в руках Назарбаєва та його сім'ї, цілком влаштовував Кремль та, ймовірно, був із ним узгоджений. Звідси символічні жести пошани в бік Назарбаєва на останній зустрічі керівників держав ОДКБ та демонстративна зневага Токаєва.

І раптом Москва в результаті протестів круто змінила свій підхід і відмовляється від єлбаси та спрямовує війська для підтримки саме Токаєва. Випадковими такі повороти не бувають. Навіть з урахуванням того, що курс Росії та реакція на події в Казахстані були поспішними та пропагандистськи не підготовленими.

Почнемо з того, що в Москві після Майдану, повалення правлячої кліки у Вірменії, невдачі російських креатур у Грузії, прихід до влади в Молдові прозахідних сил вирішили поступово відходити від одіозних автократів, що вже виробили свій ресурс, і змінювати їх відносно новими, але проросійськи орієнтованими діячами. Тактика полягала в тому, щоб не чекати на нові кольорові революції, купірувати народне невдоволення надіями на нових людей у владі.

У Білорусі був варіант висування кількох промосковських креатур на президентських виборах з орієнтацією на те, що хтось із них обов'язково переможе.

Ця тактика виявилася ущербною, оскільки не врахувала рішучості Лукашенка триматися за владу всіма силами та розмаху протестного руху. За таких умов Кремль був змушений підтримувати білоруського диктатора при всьому своєму небажанні.

У Казахстані активні народні протести показали, що влада Назарбаєва та його клану фактично впала за кілька днів, і Токаєв виявився єдиною фігурою, на яку можна робити ставку.

Ще один дуже важливий фактор. Чинний президент залишився фактично без важелів керування. З різних причин йому не підпорядковувалися правоохоронці та спецслужби, армія тримала нейтралітет і відмовилася придушувати заворушення, лояльність державного апарату теж була під питанням. Токаєв виявився дуже слабкою фігурою і за окупації країни російськими військами перетворився на маріонетку.

Насправді розглядалися й інші варіанти дій Росії, й деякі з них не повністю відставлені убік.

Перший і давно очікуваний — проголошення на півночі Казахстану з великою часткою російського населення так званої Південно-Уральської народної республіки. І потім фактична анексія за кримським сценарієм або перетворення її на аналог ОРДЛО.

Далі слід очікувати розпаду решти Казахстану на частини та повну ліквідацію казахстанської державності в її нинішньому вигляді. Цей план залишається актуальним, але не буде виконуватися, поки російські війська окупують країну.

При цьому є одна важлива умова. Якщо хоч на якийсь час окупантам вдасться стабілізувати ситуацію, то все залишиться в нинішньому вигляді, а казахстанський суверенітет перетвориться на декоративний, як і його президент.

Якщо ж у країні чи її частині розгорнеться партизанська війна проти окупантів і контроль над нею вимагатиме надто багатьох ресурсів, то відбудеться розчленування країни за описаним сценарієм.

Є в російської реакції й міжнародний аспект. Насамперед він пов'язаний із Туреччиною.

Відносини Путіна та Ердогана істотно погіршилися після їхньої останньої телефонної розмови. Турецький президент прямо заявив, що його країна не залишиться нейтральною у разі російського вторгнення в Україну. Більше того, Ердоган у розмові із Зеленським запропонував розширену військову допомогу Україні. Щоб не провокувати Москву напередодні переговорів у Женеві, Відні та Брюсселі, український президент відмовився, але може такою пропозицією і скористатися навіть у найближчому майбутньому.

Якщо говорити про Казахстан і в широкому сенсі про Центральну Азію, то турецький президент категорично відмовляється розглядати цей регіон як сферу виняткового впливу Росії. Потенційно противники російської окупації в Казахстані можуть розраховувати якщо не на пряму, то опосередковану турецьку підтримку. Це дуже напружує Москву і змушує її вдаватися до крайніх засобів.

Напередодні переговорів із Заходом Путіну було дуже важливо показати, що він залишається домінантом на пострадянському просторі та може на ньому робити все, що захоче.

Навряд чи це зіграє на його користь на переговорах із Заходом, оскільки останній укотре переконався в агресивності московської зовнішньої політики.

У Росії в тилу утворився новий фронт. Як не крути, але Казахстан вимагатиме залучення значної кількості військ, техніки та інших ресурсів, зокрема фінансових. І йдеться не лише про окупаційні контингенти, але й про необхідність суттєвого зміцнення кордону з російського боку. Все це відволікає від України та звужує військово-технічні можливості Росії та її армії. Це не означає, що агресивні плани проти нашої країни відкладено. Швидше, Москва перейде до інших форм тиску на Київ.

Казахстанський чорний лебідь прилетів не вчасно. Позиції Росії на переговорах із Заходом сильно ослабли. Там і так не дуже вірили в реалізацію московських погроз, але не забули скористатися агресивною риторикою Кремля і дати відповідну відповідь.

Інтервенція в Казахстані якщо і дасть якийсь ефект, то дуже короткочасний. У дальшій перспективі Росія програє. Так було в Афганістані після радянського вторгнення, так буде зараз у Казахстані.

І чорні лебеді не забаряться.

Казахстанський чорний лебідь – 2

Казахстанський чорний лебідь

Юрій РАЙХЕЛЬ
Рубрика: