Якщо звернутися до останніх соціологічних даних, то діяльність Верховної Ради схвалюють лише 9% українців, а не схвалюють — 84%. Це якраз той маркер, який свідчить про суспільні настрої і стан змін в нашій країні. Народні депутати перших скликань, з якими доводилося спілкуватися автору, в один голос заявляють, що нинішній склад парламенту є одним з найменш якісних за всю незалежну історію України. Чому так сталося?
Здавалося б, постмайданна Верховна Рада має демонструвати абсолютну іншу якість, тим більше, якщо там з’явилося багато нових облич. Однак вони так і не змогли організуватися в єдину політичну структуру, до чого, зокрема, «День» закликав громадських діячів і молодих політиків ще під час Євромайдану (в редакції з цього приводу були проведені численні кругли столи). Тому старі розклади, правила і політики поглинули «нових».
Певним позитивним сигналом після дострокових парламентських виборів було створення широкої коаліції, куди увійшли всі демократичні сили. Була навіть підписана Коаліційна угода, в якій визначили терміни і методи проведення реформ. Проте дуже скоро виконання цієї угоди опинилося під питанням. А на сьогоднішній день підписанти, здається вже і не згадують про неї. Радикальна ж партія Олега Ляшка взагалі вийшла з коаліції.
Гарним показником стану нинішньої коаліції є голосування в парламенті. На багатьох прикладах ми бачимо, що при нестачі голосів члени владної коаліції («Блок Петра Порошенка», «Народний Фронт») звертаються по допомогу до колишніх регіоналів («Опозиційний блок»), яка, безумовно, вимірюється певними домовленостями. Останній приклад — голосування за звільнення Валентна Зайчука з посади голови апарату Верховної Ради. Це вдалося зробити лише з п’ятої спроби після консультацій і голосів «Опоблоку».
«РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ» ВЖЕ ПОКИНУЛА КОАЛІЦІЮ. ЗА СЛОВАМИ ЕКСПЕРТІВ, НАСТУПНОЮ МОЖЕ СТАТИ «БАТЬКІВЩИНА» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
На сьогоднішній день все більше очевидною стає так звана ширка, яку у свій час готували БЮТ Юлії Тимошенко і Партія регіонів Віктора Януковича (звідти і назва). А отже, в таких умовах говорити про якусь довіру до парламенту з боку суспільства, звичайно, не доводиться. Замість того, щоб притягнути до відповідальності окремих депутатів від колишніх регіоналів, з ними фактично укладається союз. Наче і не було майданів. Можливо, це і вписується в розрахунки політиків, але точно не в інтереси країни.
Якщо ж оцінювати події ширше, то складається ситуація, коли в Україні все чіткіше спостерігається умовне протистояння «партії колаборантів» і «партії спротиву». Тобто тих, хто змарнував шанси на реформи, є частиною системи «Кучми — Януковича» і торгує з агресором, проти тих, хто відстоює національні інтереси на всіх фронтах, але які у своїй більшості не перебувають при владі. Саме в цьому руслі триватиме основна боротьба і надалі.
Яка перспектива нинішньої коаліції? Чи можливі дострокові парламентські вибори? Чого чекати від протистояння»партії колаборантів» і «партії спротиву»?
«ПРОБЛЕМА НЕ В ТОМУ, ЩО НЕ ГОЛОСУЄ «САМОПОМІЧ» ІЗ «БАТЬКІВЩИНОЮ», А Є ПРОБЛЕМИ З ДИСЦИПЛІНОЮ У — БПП ТА НФ»
Володимир ФЕСЕНКО, політолог:
— Проблема навіть не стільки в тому, що в коаліції не голосує «Самопоміч» із «Батьківщиною», а в тому, що є проблеми з дисципліною та з явкою на роботу депутатів із великих фракцій коаліції — «БПП» та «НФ». Минулого вівторка майже були, або відсутні, або не голосували близько 40 парламентаріїв із «Блоку Порошенка» — ці б голоси могли вплинути на кадрові рішення і багато інших питань.
Зараз, безумовно, існує криза коаліції. Початок кризових тенденцій розпочався навесні, а зараз набув бурхливості. Для цього існує декілька причин. По-перше, це «донбаський синдром», адже загострилось протистояння довкола конституційних змін та Мінських домовленостей — цей розкол існує в суспільстві. І «Самопоміч», а згодом і «Батьківщина» виступили проти цього не тільки через впливи на них якихось олігархів, а й через настрої на західній Україні, де, відповідно до соцопитувань, не сприймають Мінські домовленості та конституційні зміни. По-друге, місцеві вибори, адже партіям потрібно позиціонування себе, а опозиційність чи напівопозиційність є дуже вигідними зараз. Саме тому «Радикальна партія» спрацювала на випередження і вийшла з коаліції. «Самопомочі» ж і «Батьківщині» вигідне напівопозиційне позиціонування — їх нещодавній «лист вимог» — це суто виборча риторика.
Безумовно, тема олігархів зараз теж спрацьовує, бо наразі вони грають на розвал коаліції та ініціювання дострокових парламентських виборів. Тому їм дуже важливо демонструвати неспроможність фракцій більшості у голосуваннях. Але цікаво те, що раніше багато ініціатив Президента та уряду підтримувала група «Воля народу», зараз же вони не голосують. Тому мова йде не лише про кризу в коаліції, яку неможливо подолати, і це лише питання часу, коли коаліція перестане існувати в нинішньому вигляді.
Що ж стосується спільних ситуативних голосувань БПП, НФ та «Опозиційного блоку», то я б зауважив на ситуативних неголосуваннях «ОБ» та «Самопомочі» із «Батьківщиною». Ситуативне голосування — це нормальне явище, і пропозиція «Самопомочі» заборонити спільне голосування не має нічого спільного із демократією та парламентаризмом.
Якщо ж ми залишаємося на ґрунті демократії, нам рано чи пізно доведеться відмовитись від поділу на «старих» та «нових», бо якщо людей обрали, то питання взаємодії з ними буде на порядку денному. Наприклад, в 2013 році опозиція, яка була в жорсткому конфлікті з Януковичем, разом з Партією регіонів голосувала за законопроекти, необхідні для євроінтеграції. Тож таке ситуативне голосування не лише може бути — воно потрібне. Наприклад, це стосується законопроектів стосовно безвізового режиму з ЄС, документів, необхідних для реформ. Бізнесові інтереси також можуть бути спільним підґрунтям — якщо бізнес зацікавлений у реформах, він може їх підтримувати, навіть якщо його представляють колишні регіонали.
Новий же парламент буде гіршим і складнішим — не тому, що там будуть «старі», хоча їх може бути більше, ніж зараз, а тому, що там не буде домінуючої політичної сили. І в новій коаліції протиріч, відсутності консолідації буде набагато більше, ніж зараз.
«ФАКТИЧНО ПАРЛАМЕНТСЬКА БІЛЬШІСТЬ СКОРОТИЛАСЯ ДО ДВОХ ФРАКЦІЙ — БПП ТА НФ З ПІДКЛЮЧЕННЯМ «БОЛОТА»
Михайло БАСАРАБ, політолог:
— Ми не можемо сказати, що у нас існує парламентська криза, але криза коаліції в Раді триває вже давно. Незважаючи на те, що парламентська більшість створювалася конституційною більшістю, вона ніколи не демонструвала ефективності та продуктивності діяльності. Все це супроводжувалося внутрішніми конфліктами, скандалами і закономірно привело нас до того, що на початку осені 2015 року з коаліції вийшла одна фракція, дві інших залишаються в ній номінально. Ми розуміємо, що подальша їх участь у коаліції буде дуже умовною, що не приховують ні «Самопоміч», ні «Батьківщина». Тому фактично парламентська більшість скоротилася до двох фракцій — «Блоку Петра Порошенка» та «Народного фронту» з ситуативним підключенням до неї «парламентського болота» — «Опозиційного блоку» та депутатських груп, сформованих з числа мажоритарників, які є витоками з середовища Партії регіонів.
Тому парламентська більшість, а відтак і урядова коаліція є хиткою конструкцією, яка утримується винятково на нещодавно анонсованому альянсі команди Президента та партії Арсенія Яценюка. Зважаючи на те, що це теж дуже хиткий неформальний союз, ми можемо прогнозувати і достатньо нестабільну роботу парламентської більшості та урядової коаліції, яка супроводжуватиметься інтригами, конфліктами, підставами і т.д., що на тлі серйозних кризових процесів в державі — незрозумілості ситуації на Донбасі та підвищення тарифів — згодом може поставити нас перед необхідністю проведення дострокових парламентських виборів. Загострення внутрішньополітичної дискусії та зростання суспільного невдоволення діями парламентської більшості, коаліції та Президента може вимагати «випуску пари». Тому Президент та його союзники будуть змушені піти на дочасні парламентські вибори, щоб уникнути масштабних суспільно-політичних катаклізмів в Україні.
Усі негативні тенденції, які сьогодні спостерігаються в українській внутрішній та зовнішній політиці є безумовним похідним того, що наші можновладці замість того, щоб відображати нову якість політичної діяльності, є фактичними спадкоємцями своїх попередників. І це невипадково, бо у нас не відбулося якісного перезавантаження політичних еліт — того, чого вимагали під час Революції Гідності. Насправді нинішні можновладці мімікрували під вимоги Майдану, запевнивши, що їх повернення в політику буде супроводжуватиметься новою якістю. Вони ввели в оману українське суспільство і, косметично підправивши себе, стали відображенням старих порядків в українській політиці. Саме тому в країні відсутні системні реформи, всі мляві зміни відбуваються не завдяки, а всупереч волі вищого керівництва держави.
І те, що в парламентській більшості намітився певний конфлікт, не означає, що цей конфлікт між старою та новою якістю в українській політиці. Це лише ситуативні розбіжності інтересів, тому ми не можемо говорити, що у вищій політичній лізі української політики народилася «партія революціонерів». Ні, просто політичні суб’єкти, які в урядовій коаліції перебувають в меншості, незадоволені цим, що зумовлює конфліктність в парламентській більшості. Сьогодні не можна сказати, що у нас вимальовується системне та змістовне протистояння «партії колаборантів» та «партії інноваторів», бо всі політичні суб’єкти, представлені у владі, фактично є певною пародією на дискредитований політичний клас, який править Україною впродовж останніх 24 років.
