Нині часто лунає думка, що ХХІ століття — це епоха «постправди», коли базові цінності й категорії людського життя «набувають нових сенсів» (а може, втрачають будь-який сенс?), усе треба тлумачити та сприймати в дусі постмодерністської «відносності» засадничих понять, добро і зло оповиті таким собі серпанком «розмитості» (хто, мовляв, нині знає, де добро, а де зло?).
Але конче потрібно збагнути, особливо молодим українцям: скоєне у Бабиному Яру, починаючи від 29 та 30 вересня 1941 року, коли за два дні нацисти розстріляли понад 30 тисяч невинних людей — є й назавжди має залишатися у свідомості людей Абсолютним Злом. І це має бути безвідносним до зміни політичної кон’юнктури та примхливих «вітрів часу». Сподіваємось, що саме ці міркування спонукали знаних в Україні істориків, експертів, громадських діячів провести 28 вересня у Музеї історії Києва представлення нового альбому-каталогу «Бабин Яр — пам’ять на тлі історії». Це видання — про злодіяння, забувати про яке не можна. Інакше забудуть і про нас. Назавжди й цілком заслужено.
У заході, ініційованому Українським інститутом національної пам’яті (його представляв голова, відомий історик та публіцист Володимир В’ятрович), Українським центром вивчення історії Голокосту (був представлений директором Анатолієм Подольським) та Музеєм історії Києва (провідний науковий співробітник цієї установи Віталій Нахманович), брали участь небайдужі люди. Йшлося про те, як досягти комплексного (не корпоративного, вузьконаціонального або приватного) бачення проблеми гідного увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру. Чи варто говорити, що важливість цього питання переоцінити неможливо?
Володимир В’ятрович наголосив на тому, що запропонований інтерактивний альбом-каталог, поза сумнівом, зумовить дискусію у суспільстві (як щодо концепції, так і щодо конкретного змісту деталей). І це — правильно, адже меморіалізація жертв Бабиного Яру має відбутися обов’язково за найактивнішої участі Української держави. Тому що ті жахливі події надзвичайно важлива складова нашої української історії. Так, Голокост є винятковим, страшним компонентом трагедії; разом з тим Бабин Яр не обмежується Голокостом. Крім того, й Голокост має безпосереднє відношення до національної історії України. Ось про що треба пам’ятати, коли ми думаємо про меморіалізацію полеглих у Бабиному Яру. «І не можу не зауважити — додав пан В’ятрович — що ідея так званого «Меморіального комплексу» «Голокост в СНД» (СНД!), яку активно просуває Марек Сівець, пани Михайло Фрідман, Герман Хан, Павло Фукс (усі — громадяни РФ), свідчить про наявність потужного російського ресурсу (про це впродовж 2017 р. не раз писала й наша газета!).
Історик і дослідник трагедії Віталій Нахманович наголосив, що проблема у відсутності «алгоритму» взаємодії держави, громадянського суспільства та експертного середовища. На жаль, кожен діє у своїй площині. Треба насамперед розуміти, навіщо й для кого ми це робимо: і міжнародний архітектурний конкурс ідей створення меморіального парку «Бабин Яр — Дорогожицький некрополь», і мультимедійну виставку «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії, що стала основою альбому. Важливо усвідомити, додав пан Нахманович, що «споживачами» будуть здебільшого люди, які не мають жодного стосунку до цих страшних подій. Це — публічний простір, який ніхто не має права робити «під себе». Навіть якщо йдеться про нащадків жертв. Бо це — не приватна справа окремих осіб. І що зараз бачить так звана «пересічна людина», коли потрапляє у цей публічний простір? Абсолютно занедбану територію; так, упорядкували три доріжки, але що це для площі Бабиного Яру в цілому? Немає жодного музею, який би комплексно розповідав (насамперед — школярам, студентам) про те, що там відбувалося. За 25 років на це ніхто не зважав. Головне, щоб раз на рік масштабно (за участі наших та іноземних президентів, прем’єрів та міністрів) відзначити цю подію. Так, існує навіть Національний заповідник «Бабин Яр», але мало хто знає бодай про те, де проходить його межа. Ось і уся «державна політика»! А нам конче потрібно запропонувати державницьке розв’язання проблеми. Тут є два аспекти: трагедія української історії та трагедія Голокосту. І саме це треба враховувати, зауважив Віталій Нахманович, при створенні музейного комплексу. Необхідно поєднати обидві складові; питання в тому, як це конкретно зробити. Ми відкриті для дискусій та пропозицій. Виставка «Бабин Яр: пам’ять на тлі історії» (інтерактивна, у віртуальному просторі), як і відповідний альбом-каталог, може бути важливою при створенні концепції майбутнього музею (або двох музеїв).
Анатолій Подольський, директор Українського центру вивчення історії Голокосту, акцентував увагу на необхідності створення комплексного освітнього ресурсу: по-перше, це віртуальна виставка; по-друге — альбом-каталог, по-третє, посібник для вчителів; нарешті, це документальний фільм належного рівня. Лише в сукупності, всі складові цього освітнього ресурсу зможуть розповісти людям, насамперед молоді, чим є Бабин Яр для України і людства. А що ми маємо зараз? Ще 2006 року створено Національний заповідник «Бабин Яр», але він реально не працює. Натомість приходять іноземні приватні особи і кажуть: «Ми зробимо все, як треба...».
***
Бабин Яр — це про кожного з нас. Це про те, як залишитися людиною в нелюдських умовах. Про те, що людина може стати страшнішою за хижого звіра. І про те, що пам’ять про таку трагедію не підлягає «приватизації».
