Узагальнивши вже відому інформацію і залучивши чимало нових історичних джерел, автори книжки розповідають про визначного криворізького рудопромисловця і благодійника Сергія Колачевського (1849—1911) та його родину. Основну увагу історики акцентують на благодійництві С.М. Колачевського та його дружини Є.В. Колачевської.
На презентації книжки «Криворізька зірка Колачевських» численні шанувальники історії краю почули чимало цікавого про унікальне подружжя в історії промислового Кривбасу. Автори розповіли присутнім повчальну історію успішного підприємництва доктора медицини Сергія Колачевського, який став одним із найбільш успішних рудопромисловців на початковому етапі гірничих розробок у Криворізькому басейні.
Неабиякий інтерес викликала інформація про соціально орієнтовані заходи, впроваджувані на руднику Колачевського, благодійницьку діяльність родини рудопромисловця, зокрема про його заповіт, згідно з яким майже весь спадок, який оцінювався у 14 млн рублів, мав бути використаний на благодійницькі цілі, зокрема 1 млн рублів мали роздати робітникам рудника. Значна частина коштів мала піти на створення сільськогосподарської школи, гірничого училища, благодійних притулків та інших закладів.
За словами Олександра Мельника, зазначені в заповіті Сергія Колачевського кошти майже втричі перевищували внесок Альфреда Нобеля на заснування фонду знаменитої Нобелівської премії. На жаль, тривала судова тяганина з приводу заповіту, ініційована родичами Колачевських, і подальший хаос, який виник після більшовицького жовтневого перевороту, завадили остаточному виконанню останньої волі Сергія Колачевського.
ПОРТРЕТИ СЕРГІЯ ТА ЄВГЕНІЇ КОЛАЧЕВСЬКИХ РОБОТИ КРИВОРІЗЬКИХ ХУДОЖНИКІВ ВІКТОРА ТОПОЛЯ ТА СЕРГІЯ ЮРЧЕНКА / ФОТО АВТОРА
Учасники презентації змогли також переглянути відеофільм про діяльність Сергія Колачевського й ознайомитися з тематичною експозицією, підготовленою з нагоди 125-річчя рудника Колачевського, до якої увійшли фото, книжки, речі, що належали знатній родині, та матеріали з розкопок, які проводились на території рудника та маєтку рудопромисловця.
На жаль, багатий палац у маєтку Колачевських було зруйновано в перші роки встановлення радянської влади на Криворіжжі. Зруйноване дворянське гніздо заможної родини стало сумним підтвердженням вислову Сергія Колачевського, який, за спогадами сучасників, часто повторював: «Усе боїться часу, а час боїться доброти». За твердженням авторів книжки, саме це й було, вочевидь, життєвим кредо Сергія та Євгенії Колачевських, які не шкодували доброти для ближніх, щоденно доводячи це своїми справами.
Такого прояву альтруїзму та філантропії з боку представників заможного підприємницького класу вітчизняна історія поки що не знала. І з огляду на хижацьку поведінку нинішніх скоробагатьків, навряд чи буде знати.
