Мешканці Сараєво Лейлі Делянін було11 років, коли влітку 1992 року їй у голову потрапила снайперська куля. Дівчинці вдалося вижити і майже одужати. Не всім дітям боснійської столиці так пощастило.
Облога Сараєва сербськими військами тривала з початку квітня 1992-го до кінця лютого 1995-го року, 1425 днів — найдовше в сучасній історії людства. Унаслідок постійних артилерійських та снайперських обстрілів міста було поранено 15 тис. дітей. 1601 маленький мешканець Сараєва загинув.
Понад 500 підлітків було вбито в іншому місті Боснії — у Сребрениці. Хлопчиків-мусульман, яким було більше ніж 12 років, після захоплення міста боснійськими сербами в липні 1995 року розстріляли разом із майже 8 тисячами дорослих чоловіків-мусульман.
Неджад Авдіч був одним із небагатьох, хто вижив. За 22 роки після трагедії він розповів те, що пам’ятає, журналістам «Настоящего времени» — спільному медіапроекту «Радіо Свобода» / «Вільна Європа» і «Голосу Америки».
Усіх чоловіків у віці від 13 до 77 років зібрали в одному місці — місцевій школі, згадує Неджад.
«Коли я вийшов зі школи, я побачив мертвих людей по обидва боки від входу — і ліворуч, і праворуч. Я відчув, що вступив у кров. У той момент я зрозумів, що мені кінець. До цього в мене була надія вижити: ми всі вірили, що з’явиться хтось, хто нас врятує. Ми до цього моменту не вірили, що сербські солдати хочуть нас убити.
...Один із солдатів наказав лягти. І коли ми почали лягати, вони відкрили вогонь.
...Куля потрапила мені в ногу, було дуже боляче. ...Навколо лежало багато людей. Чимало з них були ще живі і кричали. Раптом переді мною з’явилися солдатські чоботи, і я подумав, що мене зараз доб’ють. Я закрив очі, але солдат убив чоловіка, яка лежав поруч зі мною і кричав.
...Мені якось вдалося вижити, хоча кілька разів хотілося померти, щоб страждання припинилися. Але я вижив, а багатьох моїх друзів і шкільних приятелів вбили», — розповів чоловік журналістам у липні ц.р.
Усього під час боснійської війни загинуло приблизно 100 тис. людей, із них понад треть — мирне населення. Точних даних про те, скільки було вбито дітей, немає.
Підлітки та малюки, хлопчики та дівчатка гинули по всі сторони фронту, яких у Боснії було не дві, а три — мусульманська, сербська та хорватська. Але облога Сараєва та різня в Сребрениці стали найбільш кривавими та нелюдськими епізодами тієї війни.
22 листопада Міжнародний трибунал для колишньої Югославії оголосить вирок людині, яку вважають відповідальною за сараївську та сребреницьку трагедії — колишньому командувачу Війська Республіки Сербської генералу Ратко Младичу. Саме він керував облогою Сараєва та штурмом Сребрениці.
У червні 1992 року Ратко Младич зізнався репортеру Бі-Бі-Сі: «Я мрію про світ без війни, в якому зброя буде тільки з пластику, іграшкова, для маленьких хлопчиків, які відтворюватимуть битви своїх предків. Кореспондент тоді збирав матеріал для сюжету на сербських позиціях навколо Сараєва. «Поки ми розмовляли, чоловіки, що служили під його командуванням, бомбардували місто», — згадував журналіст через багато років.
2010 року в Сараєво було відкрито меморіал у пам’ять про дітей, які загинули під час облоги міста в 1992 — 1995 роках. Центральна частина пам’ятника — це фонтан у міському парку. Він побудований зі скла і символічно зображує дві фігури: матір і дитину. Навколо — металеве кільце з відбитками ніг братів і сестер загиблих дітей. Для створення пам’ятника були переплавлені шість тонн гільз від куль та снарядів, випущених по місту з сербських позицій у навколишніх горах.
Після закінчення бойових дій у Боснії Ратко Младич тривалий час переховувався від правосуддя. Лише в травні 2011 року його було затримано в селі Лазарево неподалік від Белграда, де він жив під чужім ім’ям у будинку родича.
Перед екстрадицією до Гааги Ратко Младич побував на кладовищі — на могилі своєї дочки. Анні Младич було лише 23 роки, коли 24 березня1994 року, в розпал боснійської війни, вона, студентка медичного інституту, покінчила життя самогубством. За офіційною версією, вона вистрілила собі в голову з пістолета батька, який він отримав у нагороду як найкращий випускник Військової вкадемії в Белграді. Різні видання і навіть «Вікіпедія» висувають версію, що трагедія сталася після того як Анна дізналася (з газет) про жахливі вчинки, які її батько робив під час війни. Але прихильники Ратко Младича, нібито і сам генерал, упевнені, що дівчину вбили його вороги.
Ратко Младич важко переніс смерть дочки, а після її загибелі, як писали ЗМІ, він забрав із собою на фронт кулю, яку витягли з її голови.
...На стіні в кабінеті сина Дарко Младича, висить великий портрет воєначальника боснійських сербів, зроблений 1994 року. «Це мій батько», — гордо каже син Ратко Младича, інтерв’ю з яким напередодні оголошення вироку Гаазького трибуналу записало голландське інформагентство NOS News. Він переконаний, що його батько — не винен. «Позиція нашої сім’ї — і більшість сербів думає так — це те, що генерал Младич був хоробрим солдатом, робив те, що він повинен був зробити, щоб захистити сербів у Боснії». У Белграді, каже Дарко, до нього часто підходять чужі люди «і кажуть, що мій батько є героєм, деякі плачуть».
Дарко Младич в понеділок, 20 листопада, вилетів до Гааги, щоб бути поруч зі своїм батьком під час вироку. Він вважає, що Ратко Младич заслуговує виправдання, хоча й не вірить у це. «Мій батько не винен, він захищав свою країну», — каже Дарко Младич.
Обвинувачення Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії вимагає для колишнього командуючого Війська Республіки Сербської довічного ув’язнення.
Таке саме покарання — довічне ув’язнення — було призначено заступнику командуючого силами боснійських сербів Здравко Толіміру.
У справі колишнього керівника Ратко Младича, президента Республіки Сербської Радована Караджича, суд у Гаазі виніс більш м’який вердикт — політичного лідера боснійських сербів було засуджено до 40 років в’язниці.
Ще одного заступника Младича, Радислава Крстича, Міжнародний трибунал засудив до 46 років ув’язнення, але згодом термін було скорочено до 25 років.
Журналісти одного з популярних на Балканах медіа запитали Лейлу Делянін, котрій пощастило вижити після пострілу снайпера, що вона думає щодо покарання Ратко Младича. «Хоч яким був би вирок, я думаю, що цього замало, — сказала вона. — Замало для всіх нас, які постраждали внаслідок цього зла».
