Ті, хто вважав, що добіг кінця скандал, пов’язаний з відверто пропутінськими заявами командувача ВМС Німеччини віцеадмірала Кай-Ахіма Шенбаха, помилилися. У бій на боці Путіна вступили нові німецькі сили, і вельми впливові. Тепер – з табору «чистих» політиків.
Нагадаю, що віцеадмірал Шенбах наговорив минулого тижня чимало по-своєму цікавого: і що Крим «ніколи не повернеться» до складу України, що «це факт»; і що членство Грузії в НАТО є нерозумним, хоча «вона відповідає всім критеріям», але «це не те саме, що з балтійськими державами, тому що вони були суверенними країнами до того, як Росія вступила до них»; і що Росія – це «велика країна», а Путін прагне відновити повагу до себе, «яку він, імовірно, навіть заслуговує» тощо. Реакція з боку українського Міністерства зовнішніх справ була дуже жорсткою, і віцеадмірал Шенбах змушений був подати у відставку. Не знаю, як на його заяву реагувало МЗС Грузії, але воно теж мало право на дуже різку реакцію – хоча б тому, що Грузинська Демократична Республіка свого часу була незалежною, як і країни Балтії, аж поки у 1921 році її не окупувала більшовицька Росія, яка за рік до того уклала з ГДР угоду, за якою, безумовно, визнавала незалежність Грузії та зобов’язувалась не втручатись до її внутрішніх справ…
Не встиг ущухнути політичний буревій, спричинений заявами віцеадмірала, як до справи долучився прем’єр Баварії Маркус Зьодер, який заявив, що проти Росії «санкції вже давно малоефективні», що «навіть у найбільший розпал холодної війни енергетичний зв’язок між Радянським Союзом та Німеччиною не викликав сумнівів», що «Росія є і залишиться великою державою» і що Росія – «складний партнер, але не ворог Європи», «Росія є і залишиться великою державою». І додав до того, що більшість німців хоче стабільних і мирних відносин з Росією, а разом з тим він «не може собі уявити» постачання німецької зброї до України.
У останньому прем’єр Баварії діє в унісон з федеральною владою. Уряд ФРН нещодавно відмовився надати Естонії дозвіл на експорт до України 122-мм гаубиці Д-30. Пікантність ситуації в тому, що це гаубиці радянського виробництва, вони дісталися ФРН під час приєднання Східної Німеччини, після того Берлін експортував їх до Фінляндії, яка потім передала їх – у 2009 році – Естонії. Але в офіційних заявах говориться, що це начебто «німецька зброя» і що заборона передати їх Україні є, мовляв, результатом давньої політики ФРН щодо експорту зброї до «напружених регіонів». Іншими словами, якщо до якоїсь держави вдерлися війська агресора, то Німеччина самоусунеться від підтримки жертви агресії, а буде тільки висловлювати «занепокоєння» та пропонувати різноманітні «формули» для умиротворення агресора…
Українське МЗС на цю пропутінську маячню (я не дипломат, тому маю право на будь-які оціночні судження) відреагувало більш ніж гідно. Зокрема, міністр закордонних справ Кулеба заявив, що українці на десятиліття запам’ятають відмову Німеччини постачати зброю Україні. Я думаю, він дещо помилився. Запам’ятають назавжди. Порадив би німецьким політикам і дипломатам почитати, що пишуть українці в інтернеті щодо всього цьому – до речі, й українською, і російською мовами. Нецензурні слова не буду цитувати, вкажу лише на найлагідніше, мабуть, формулювання – німці як були фашистами, так ними й залишилися, тому їм дуже близький Путін.
На мою думку, це очевидний перебір. Звісно, ФРН – не нацистська й не фашистська держава. Проте чому для тепер уже екскомандувача німецьких ВМС Путін, який установив у РФ неототалітарний режим і війська якого окупували частину території Грузії, Молдови та України – це людина, яка, «ймовірно, навіть заслуговує на повагу»? І чому прем’єр Баварії твердить – «Росія не ворог Європи»? І чому, нарешті, більшість німців не тільки хоче стабільних та мирних відносин з Росією, а й не бажає у разі російської агресії допомагати Польщі та країнам Балтії (що не раз засвідчувала соціологія), тобто своїм союзникам по НАТО?
Причин усього цього, певен, чимало. Тут й економічні вигоди, й почуття провини перед росіянами за злочини нацистів під час Другої світової війни (перед українцями таку провину, схоже, у ФРН не відчувають), і наявність у країні великого числа агентури Кремля та Луб’янки, й численні «корисні ідіоти Москви», закохані у «велику російську культуру»… Ризикну додати до цього ще один, глибоко підсвідомий чинник значної кількости нинішніх німців. Ідеться про новітню реінкарнацію комплексу «закоханости у фюрера». Ні, не у Гітлера – денацифікація унеможливила позитивне ставлення до останнього, ба більше – до будь-якого неонацистського вождя. На таке здатне не більше 5 - 10% громадян ФРН. Але денацифікація мала однобічний характер, вона не перетворилася на детоталітаризацію. Канцлер Аденавер намагався щось зробити з іншою червонопрапорною тоталітарною силою – були й заборона компартії Німеччини, й заборони на цілу низку професій для комуністів, але на рівні масової свідомости дії ці не спрацювали належним чином. Ба більше: і легальна компартія була створена, й заборони на професії подолані як «антигуманні», й суспільну підтримку терористи з Rote Armee Fraktion мали чималу, й агентурою східнонімецької «Штазі» ФРН виявилася просякнутою – аж до урядових кіл. А головне, на рівні підсвідомости «завис» фюрер-комплекс; дуже довго претендента на його активацію не було, аж тут – Путін, який вільно говорить німецькою та вміло давить на потрібні клавіші.
Скажете, перебільшення? Не думаю. Вождь неототалітарної Росії, за даними соціологів, користується довірою щонайменше чверті жителів ФРН (скільки німців ставиться до нього амбівалентно, замовчується), й узагалі, до нього багато хто ставиться як до недемократичного, але ефективного менеджера. Коментуючи дані соціологів, німецькі масмедіа писали: «Що ефективнішим керівником є Путін, то більше респонденти, як правило, лають власний уряд, який не здатний відстояти інтереси країни, особливо, коли проти Берліна виступає Вашингтон». Ось так: Вашингтон гірший за Москву…
Іншими словами, значній кількости німців варто було б, як на мене, очистити підсвідомість та позбутися «ілюзій щодо Путіна та Росії». Остання формула не моя, а головного редактора російської редакції DW. А щодо того, начебто «Росія – не ворог Європи…» Наведу лише найостанніший приклад. Олексій Журавльов – перший заступник голови комітету Держдуми з оборони – днями надривно кричав у ефірі центрального телеканала про те, як Росія знищить західні країни, постійно перемежаючи свій виступ нецензурною лайкою (дозволю собі її вилучити, й без неї все зрозуміло): «Там [на Кубі й у Венесуелі. – С.Г.] будуть, сволота, наші ракети! І ядерні ракети будуть, і не тільки там. Піндоси нехай бояться!.. І ці шавки, які в Прибалтиці в’якають… ми їм дамо захист, але він їм не сподобається… Десять, сто тисяч піндосів побіжать, зарази, чіпляючись за шасі літаків! Вони дебіли, вони не розуміють, що відбувається… Ми говоримо: все, завтра вам хана!.. Ви будете знищені, повністю – і Європа, і Америка… Ми вас знищимо відразу! Вас просто не існуватиме». Нагадаю, це слова офіційної особи на державному телеканалі – слова, за які ніхто не вибачився. А навіщо?
