«Українська сторона внесла чітку пропозицію — розгляньмо позицію, щоб продовжити санкції не на півроку, а на рік — на весь 2017 рік. Зараз це питання обговорюється серед країн-членів ЄС», — заявив Президент Петро Порошенко в інтерв’ю українським телеканалам у неділю, додавши, що нині в Євросоюзі вже не обговорюється питання продовжувати чи не продовжувати санкції, якщо Мінськ не буде імплементований.
Запровадження санкцій проти Росії є одним з інструментів тиску Заходу на агресора, який намагається, в тому числі, за рахунок України повернути собі статус світового гравця. У відповідь на санкції США та ЄС Кремль запровадив свої — антизахідні санкції, заборонивши ввезення в країну низки європейських товарів. Заради російського глядача влада навіть напоказ нищила екскаватором завезені фрукти, сири, хамони... І нічого, що від цього втратить пересічний росіянин — йому не звикати бути бідним... за наявності величезної території та всіх необхідних природних ресурсів.
Поява помічника Путіна Суркова, який перебуває в санкційному списку європейців, на переговорах у Берліні — це свого роду замір нинішніх відносин Євросоюзу з Росією. Німці пояснили його участь у «нормандському форматі» тим, що від російської сторони надійшов відповідний запит про надання винятку, і його задовольнили. Але проблема явно глибша. Від європейців дедалі частіше лунають заклики про необхідність зняття санкцій щодо Росії. Або про те, що Україна має виконати свою частину зобов’язань Мінських домовленостей. Фактично йдеться про те, що незважаючи на саботаж Кремлем своєї частини відповідальності згідно з угодою, не кажучи вже про розв’язання війни та окупацію українських територій, Україна має надати особливий статус захопленій Росією частині Донбасу, при цьому так і не отримавши контроль за своєю землею.
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА
«Сьогодні зателефонував мій приятель, що повернувся із Москви, — пише у себе в «Фейсбуці» Валентина Руденко. — Йому довелося провести там кілька днів, щоб зустрітися зі своєю ріднею. Розповів, що рік тому в цей самий час у московській мережі «Азбука вкуса», наприклад, не було жодних сирів, крім білоруських. А зараз у цій самій мережі представлений, як і раніше, повний спектр делікатесів із ЄС, як було до санкцій два роки тому, — хамони, прошутто, бельгійські паштети, французькі вина і надзвичайно величезний вибір сирів: французьких, німецьких, швейцарських і навіть британських. Так би мовити: «фромаж, сер»! Запитує мене мій приятель: «Вони що, зняли вже санкції, як думаєш?»
Санкцій не зняли. Але події в європейсько-російських відносинах свідчать про явне потепління. Не впливають кардинально і такі варварські злочини Росії, як бомбардування цивільних осіб в обложеному сирійському місті Алеппо. Під час останнього саміту Євросоюзу учасники домовилися посилити тиск на Москву та сирійський уряд, але не домовилися щодо санкцій, як хотіли цього деякі уряди ЄС. Зійшлися тільки на нечіткому попередженні про те, що «ЄС розгляне всі наявні варіанти, якщо нинішнє насильство триватиме». Проти, принаймні відкрито, виступила Італія. Прем’єр-міністр Маттео Ренці, чия країна має широкі торговельні зв’язки з Росією, заявив, що економічні санкції не повинні бути частиною цієї стратегії, тому що вони не змусять Москву вести переговори з мирного врегулювання.
Цікаво, які переговори з росіянами щодо українського питання чи сирійської проблеми дали серйозний результат за останній час. Навіть якщо й підписуються якісь домовленості, як, наприклад, Мінські, Кремль їх не виконує. Більш того, російська влада вже тривалий час послідовно «працює» із західними країнами, враховуючи їхню різноманітність і слабкі місця. Мета — розмити позицію Заходу і внести розбрат до його лав. Власне, позиція італійського прем’єра підтверджує це. Як і вояжі окремих політиків чи представників культури до Росії, тим більше до окупованого Криму, де вони розповідають про необхідність налагодження дружніх відносин.
Польський режисер Кшиштоф Зануссі — серед друзів Росії. 21 жовтня 2016 року в «Российской газете» було опубліковано його велике інтерв’ю під заголовком: «Нікого не треба вчити жити правильно». Розмірковуючи з цього приводу у своєму блозі «Прокляття західних інтелектуалів» (yakovenkoigor.blogspot.ru/2016/10/blog-post_23.html), російський журналіст Ігор Яковенко пише: «Підлість залишається підлістю, навіть якщо виправдання диктаторського режиму робиться в м’якій формі захисту «різноманітності світу». А далі Яковенко продовжує:
«Втім, ті західні мислителі, які вважають путінський режим диктатурою і дають поради щодо його демонтажу, найчастіше розуміють те, що відбувається в Росії, не більше, ніж західні прихильники Путіна. Financial Times порадила російським олігархам знову, як 1996 року, взяти долю країни у свої руки. «20 років тому невелика група російських бізнесменів врятувала країну», і ось тепер «олігархам знову необхідно втрутитися», — вважають британські аналітики. На їхню думку «олігархи повинні йти на ризик і організовувати зміну влади в Кремлі» (цитати з Иносми.ру).
Можна навіть не брати до уваги оцінки того, що сталося в 1996 році. Я переконаний, що це був остаточний похорон демократії, хтось вважає, що це був її порятунок. Будемо вважати це очевидне для мене питання спірним. Але ось щодо тих, кому британські аналітики пропонують зайнятися усуненням від влади Путіна, сподіваюся, немає ніяких різних думок? Хоч хтось у Росії з тих, хто має уявлення, хто такі Абрамович і Ковальчук, Ротенберг та Усманов, Фрідман і Прохоров, Дерипаска та Якунін, Сечин та Міллер, вважає їх здатними на змову проти Путіна?
Перераховані вище путінські олігархи або стали такими завдяки близькості до Путіна, або зберегли свій статус завдяки лояльності до нього. Він один — їхній «дах», втративши який, всі вони потрапляють у простір невизначених перспектив у діапазоні від позбавлення значної частини нажитих непосильною працею багатств до тюремної камери. І друга обставина, яка робить абсурдною пораду британських «експертів» російським олігархам, називається страх. Путіну достатньо просто уважно подивитися на будь-кого з перерахованих вище товаришів, щоб під цим нещасним утворилася калюжа».
Отже, наскільки реальним і дієвим є інструмент санкцій щодо Росії?
«ЄВРОПА ЗІШТОВХНУЛАСЬ ІЗ НИЗКОЮ ПРОБЛЕМ, ЯКИХ ДО ТОГО НЕ ЗНАЛА, ЩО ВІДВОЛІКАЄ ЇЇ УВАГУ ВІД ВІЙНИ В УКРАЇНІ»
Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, аналітик Інституту міжнародних відносин Варшавського університету:
— Питання санкцій треба розглядати у двох вимірах — економічному та політичному. Якщо говорити про економічний вимір, то він є обмеженим, і тому не на сто відсотків ефективним. Звичайно, внаслідок цього відбувається певна торгівля продуктами між РФ та ЄС, Україною. І йдеться не лише про товари харчування. Це стосується навіть деяких видів озброєння. Наприклад, Україна, а саме «Мотор Січ» постачала двигуни для російських вертольотів. Що ж до нинішньої ситуації, то так відбувається з кожним законом, який одні виконують, а інші порушують. Разом із тим, ми бачимо певні результати від санкцій, тому не можна говорити, що вони не працюють.
Що ж стосовно політичного виміру наслідків від санкцій. Перш за все, санкції демонструють негативне ставлення заходу до агресії РФ проти України. Це ще й політична позиція. Таким чином, санкції є елементом солідарності між країнами членами ЄС та Україною щодо поведінки РФ. Безумовно, і в Європі існують сили, які можна назвати проросійськими. Вони намагаються зробити все, щоб скасувати або хоча б послабити санкції. Про що це свідчить? Про те, що ці заходи дійсно вдарили по РФ і вона всіляко прагне уникнути санкцій. Якби від них не було жодного ефекту, то й не було б сенсу з ними боротись Кремлю. Проблема полягає ще й у тому, що Європа останнім часом зіштовхнулась із такою низкою проблем, яких до того вона не знала. Це відволікає її увагу від війни в Україні, що негативно впливає на ефективність згаданих заходів.
Проте за ці два роки в ЄС вже всі розібрались, що саме відбувається у вас в країні, і навіть держави, які спочатку приязно ставились до РФ, вважають її агресором, наприклад, Франція.
«СВОЄЮ ТОРГІВЛЕЮ З КРИМОМ ТА ІНШИМИ ОКУПОВАНИМИ ТЕРИТОРІЯМИ МИ САМІ ПІДРИВАЄМО РЕЖИМ САНКЦІЙ»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка:
— Безумовно, з плином часу ефективність санкцій буде зменшуватись, адже існує така властивість, як адаптуватися до перешкод. Але головною причиною цього є те, що Україна сама почала використовувати нечіткі формулювання. Наприклад, називати війну Антитерористичною операцією. Ми не зробили цього ні юридично, ні політично. Лише в заявах окремих політиків звучить слово «війна», що де-факто ніяк не впливає на реальний стан речей. Таким чином, із 20 лютого 2014 року ми лише накопичуємо проблеми у визначеннях, коли з одного боку, називаємо одні речі контрабандою, а з іншого — покупку вугілля з окупованих територій, звичайною торгівлею. Виходить так, що юридично у нас РФ не є воюючою стороною. А отже жодних претензій до тих, хто торгує з нею офіційно, не може бути. Це проблема, бо йдеться ще й про те, що Захід не має юридичних підстав до покарання агресора.
Санкції є достатньо м’яким заходом у порівнянні з міжнародною блокадою. А саме блокада має застосовуватись до агресора й окупанта. Захід, якому подають війну проти України, як внутрішній конфлікт, сам починає обирати риторику, мовляв, чому він має втрачати дивіденди від санкцій проти РФ? Таких думок стає все більше, тим паче, коли в Європі бачать, що Україна сама продовжує торгівлю з агресором. Нещодавно термін дії указу Президента щодо санкцій проти РФ закінчився і відбувся певний проміжок часу, коли санкції не діяли, поки Порошенко не пролонгував дію цих заборон. Цим люфтом скористалися ті, хто торгує з РФ.
Можна сказати, що РФ зараз сама напросилась на нові санкції своїми діями в Сирії — бомбардуванням житлових кварталів та гуманітарних конвоїв. Захід просто не міг не відреагувати на ці очевидні злочини. Але це не означає, що це пов’язано з війною в Україні. Проте фактор майбутніх виборів у Франції і Німеччині буде лише послаблювати ці санкції. Уряди цих країн будуть шукати способи, щоб не дратувати бізнес і не шкодити власній економіці. Відповідно, увага до контролю за циркуляцією товарів буде зменшуватись. Більш того, буде тривати пошук інших каналів для відновлення торгівлі з РФ, адже це достатньо великий ринок.
Зараз товари з України завозяться в Білорусь, там розмитнюються і звідти потрапляють до РФ уже як білоруські товари. Саме так до РФ потрапляють наші товари через окуповані території. Безумовно, якщо лінія фронту тривалий час залишається зафіксованою, то там виникають колабораційні моменти. Своєю торгівлею з Кримом та іншими окупованими територіями ми самі підриваємо режим санкцій.
