Війна — це насамперед політика. Воєнні перемоги, не конвертовані в політичні досягнення та преференції, повністю девальвуються і часто перетворюються на свої протилежності.
Ось чому удар українського дрона Bayraktar на Донбасі буквально запалив усю російську військову, політичну та пропагандистську рать. Не стільки через втрачене знаряддя, скільки через політичні наслідки події.
Операція з Bayraktar має не ізольований характер, а є частиною цілої низки дій насамперед дипломатичного характеру. І стосуються вони не лише України безпосередньо, але також газових проблем і їх розв’язання в сусідній Молдові та Європі в цілому.
Осінь для російської політики виявилася не занадто вдалою. Результати парламентських виборів у Німеччині Москву, м'яко кажучи, не потішили. Нова коаліція і відповідно уряд у Німеччині займуть за визначенням твердішу позицію щодо Росії.
Другий чинник, який не надто висвітлюється, принаймні, в російській пресі, – це захід українських військовиків в село Старомар’ївку. Утвердження там української влади дуже істотний політичний акт, що має далекосяжні наслідки. І це в якійсь мірі в довгостроковій перспективі навіть важливіше за ефект від застосування дрона.
Епізод із БПЛА Bayraktar і селом Старомар’ївкою означає перехід української політики до наступальної фази. На думку наших європейських партнерів у тій чи іншій мірі треба зважати, але насамперед – це наші національні інтереси. Досить відступати та виявляти витримку. Супротивник цього не цінує, а вважає слабкістю. Адже паси Москви, що європейські партнери повинні Україну змусити щось виконувати та погоджуватися на російські умови якраз із цієї серії.
Третій чинник. Зміна міжнародного становища. Туреччина веде свою політику й усе частіше діє всупереч російським інтересам і домаганням. Остання зустріч Путіна й Ердогана ні до чого реального не призвела.
Щодо Сирії не домовилися, і Москві довелося тихо згорнути запланований наступ армії Асада на Ідліб. Щодо України тим більше. Анкара тільки посилила військово-технічну співпрацю з Києвом. Щоб Путін зовсім не засмутився, Росії запропонували взяти участь у будівництві наступної турецької атомної електростанції.
Свою підтримку Україні засвідчують Вашингтон і Лондон. Заклик заступника помічника міністра оборони у справах Росії, України та Євразії Лори Купер до союзників зняти обмеження на постачання необхідного Україні озброєння в Москві викликав просто напад люті.
Воно і зрозуміло. Навколо України складається англо-саксонська коаліція, яка готова йти на досить серйозні кроки щодо підтримки Києва. І це не залишає сумнівів, що в боротьбі з російською агресією Україна не самотня.
Посольство США в Києві попередило, що Росія неодноразово використовувала гаубичну артилерію та безпілотники проти українських сил «в прямому порушенні» липневої угоди про припинення вогню 2020 року. «Офіційна російська риторика про те, що Україна посилює ситуацію, не лише вводить в оману, але і сприяє ескалації напруженості».
І ось тепер Кремль опинився в досить складному становищі. Виникає стандартне російське запитання: що робити?
Як сказав відомий російський військовий експерт, колишній старший офіцер головного штабу ППО Михайло Ходарьонок, організувати протидію безпілотній авіації такого класу в умовах «ДНР» і «ЛНР» практично неможливо. «Как водится, все у нас сводится в глазах неспециалиста к зенитно-ракетным комплексам и системам. Однако нужно начинать с системы радиолокационной разведки, автоматизированной системы обработки информации, соответствующей системы управления — все необходимо связать в единый контур, чтобы вовремя давать целеуказания огневым средствам». Російський експерт вважає, що створити таку систему можуть тільки регулярні структури. «Если такие удары начались, то они, возможно, продолжаться. Какого-то способа борьбы у этих полупартизанских формирований, разумеется, нет. Если нет такой системы ПВО, то украинские БПЛА будут действовать безнаказанно и эффективно». Росія стоїть перед досить складною дилемою. Чи розгортати систему ППО, про яку каже Ходарьонок, чи залишити все як є з відповідними наслідками.
У першому варіанті – це пряме російське вторгнення, яке не залишиться без відповіді, у тому числі міжнародної. Іншими словами, Москва стане безпосереднім учасником конфлікту й сама дезавуює Мінські угоди. Як мінімум це призведе до посилення режиму санкцій і збільшення військової допомоги з боку США, Великобританії та інших західних країн. Ситуація так собі.
Другий варіант ще гірший. У сепаратистському інтернеті та патріотичних колах уже буквально волають, що Росія покинула Донбас і ось-ось почнеться наступ української армії. Боротися з нею вони неспроможні, і крах настане дуже швидко.
У положенні zugzwang Москва обрала давно відомі шляхи. По-перше, економічний тиск. Заборонили постачання антрациту, щоб викликати енергетичну кризу в Україні. Не вперше і результат невідомий.
Молдова не піддалася на газовий шантаж і з допомогою, у тому числі України, змусила Газпром підписати угоду про постачання газу на молдавських умовах.
Навряд чи Київ погодиться заради вугілля піти на якісь поступки. Вбачається, що головна мета заборон – показати своєму народу, що даємо відповідь на українські підступи. На федеральних телеканалах кричатимуть, що Україна замерзне і в країні почнеться голод. Не важливо, що це дурість, сказати можна, хтось зі своїх громадян повірить телевізору.
По-друге, знову починається мілітаристська метушня на українських кордонах. Газета The Washington Post опублікувала статтю під заголовком «Пересування російських військ біля кордону з Україною викликає заклопотаність у США та Європі».
Поки газета отримувала інформацію з неназваних джерел у Пентагоні та державному департаменті, але немає сумніву в тому, що ситуація відстежується і контролюється.
Повторюється те, що було навесні. Кремль спробував грати військовими м'язами, а нарвався на досить чіткі попередження. Зараз буде те ж саме. Відмінність у тому, що українське керівництво починає реалізовувати велику свободу дій щодо ситуації на Донбасі.
На широкомасштабний конфлікт з Україною Кремль не піде. Результат незрозумілий, а витрати занадто великі. Причому не лише в підтримці України, але також щодо дуже серйозних людей із близького оточення Путіна. Справа Дерипаски – тому наочне свідчення.
Що ж Москва зробить? Про економічні заходи вже йшлося. Поза сумнівом, буде посилення напруженості на лінії зіткнення, обстріли й інше.
Будуть усілякі навчання. В Астраханській області відбулися маневри із застосуванням комплексів С-300 для боротьби з БПЛА. На картинках на Першому каналі все має дуже грізний вигляд. Насправді, ніхто такі комплекси проти БПЛА застосовувати не буде. Не для цього вони призначені.
Належить враховувати маневри біля наших кордонів з Росією та Білоруссю. Випробовуватимуть наскільки міцні нерви у нашого політичного та військового керівництва.
І це все, що може Москва.
