Минулого четверга розпочалось широкомасштабне вторгнення Росії в Україну по всіх фронтах. Почалась справжня війна в Європі, яка за своєю зухвалістю, підступністю та масштабами є безпрецедентною на цій землі з часів Другої світової. І вже зараз світ стоїть перед загрозою Третьої… Принаймні, враховуючи залучення до вторгнення в Україну території Білорусі та її воєнного потенціалу, можна сказати, що маємо на європейському континенті війну регіональну.
Нещодавно українська армія отримала прикметний трофей від російських військових, які повтікали з позицій, залишивши техніку, – план нападу на Україну, який було затверджено воєнним командуванням РФ ще 18 січня 2022 року. Згідно з цим планом наступ на Україну мав відбутися ще 20 лютого, а на саму окупацію всієї країни було відведено 15 діб. Очевидно, що взяти Київ росіяни планували під їхнє свято 23 лютого впродовж 48 годин. Величезна армада, яка була накопичена вздовж російсько-українського кордону, одночасно рушила на нашу землю глибокого ранку 22 лютого і, судячи з наявних реалій, так і не змогла реалізувати свої наміри згідно з планом. Враховуючи обставини, ворог, очевидно, має вносити корективи у свої дії. Але разом з тим він продовжує використовувати звірячі дії окупанта, який прийшов на чужу, нерідну землю, руйнуючи міста, інфраструктуру й винищуючи мирне населення.
Про нинішній етап спротиву України неонацистській навалі Московії «День» поговорив з воєнним експертом групи «Інформаційний спротив» Костянтином МАШОВЦЕМ.
«СУПРОТИВНИК ВТРАТИВ ОПЕРАТИВНУ ІНІЦІАТИВУ»
– Костянтине, як ви оцінюєте ситуацію на фронті на цей момент? На якому етапі протистояння?
– На цей момент абсолютно очевидним є те, що після вторгнення супротивник втратив оперативну ініціативу. Судячи з усього йому не вдалося виконати завдання першого етапу операції. Внаслідок втрати оперативної ініціативи, супротивник перегруповується. Нам треба завдавати удари по комунікаціях, тилах, шляхах забезпечення, щоб зробити неможливим таке перегрупування. Необхідно максимально позбавити його можливості поповнювати запаси, матеріально-технічні засоби. Інакше, якщо ворогу вдасться це зробити, то він знову піде в масштабний наступ.
– Крім перегрупування, йому потрібен резерв, адже частини, які містяться в Україні, явно виснажуються. А формування резерву – це знову мобілізація.
– Цілком можливо. Але це російський Генштаб вирішує, за рахунок кого вони поповнюватимуть свій резерв. Важко говорити, як це буде відбуватись і як ворог використовуватиме свої ешелони. Вони не зовсім ідіоти і певна логіка в їхніх оперативних планах та рішеннях проглядається. Питання в іншому – в них не виходить реалізація цих рішень. Ідеться не про те, що вони припустилися якихось незначних помилок в оперативному плануванні. Просто у них рівень боєздатності частин і підрозділів збройних сил РФ був неправильно оцінений.
– Але ж Росія навпаки завжди бравувала своєю армією. Робила акцент на своїх збройних силах.
– По факту низка частин і підрозділів армії Російської Федерації просто нездатні виконувати ті завдання, які ставить перед ними командування.
«МОРАЛЬНИЙ СТАН ОСОБОВОГО СКЛАДУ АРМІЇ РФ ДОСИТЬ НИЗЬКИЙ»
– Вони на чужій землі та їхній моральний дух має відрізнятись від настрою українців, які обороняють свою землю.
– Я не спеціаліст в оцінці морально-бойового духу, але, судячи з зовнішніх показників, настрій окупанта не на тому рівні, щоб виконувати бойові завдання. Моральний стан особового складу їхньої армії досить низький. Слід розуміти, що вони зараз перебувають не просто на чужій для них землі, а й мають справу з ворожо налаштованим до них місцевим населенням. При цьому їм необхідно постійно зберігати бойову готовність у режимі 24/7.
– Для того, щоб підтягнути згадані резерви, необхідна тактична павза. Що може для них забезпечити цю павзу? Переговори? Вторгнення білорусів?
– Усе можливо. І використовувати вони ці чинники можуть у комплексі. У стратегічному плані для створення павзи вони будуть використовувати переговори. В тактичному плані вони можуть навіть шукати контакт з місцевою владою. Все залежить від моторності їхнього оперативного командування на конкретній ділянці.
– За вашими спостереженнями, якою була роль місцевих адміністрацій? Адже одна річ зайти в місто військами, а інша - керувати територією.
– Цим питанням мають займатись компетентні органи. Зараз бачимо, що факти колаборації були й уже порушені справи проти конкретних осіб. Є навіть затримання таких посадовців. На жаль, місцева влада не всюди поводила себе патріотично. Але необхідно сказати, що в цілому місцева влада на боці України. Ба більше, навіть ті місцеві керманичі, яких свого часу обвинувачували у проросійських настроях на сході України, часто в такий важкий момент, коли чітко видно, хто є ворог і яке лихо він несе, поводяться державницьки. І, безумовно, дуже важливим є фактор настроїв місцевого населення.
– Крім місцевої влади є ще й місцеві олігархи. І не лише місцеві, а й всеукраїнські. За вашими спостереженнями, як вони поводять себе зараз?
– Чесно скажу, я не спостерігаю за їхньою поведінкою. Перед самою війною для всіх гучним був вчинок Ахметова, який відвідав Маріуполь. До того він постійно кудись літав і прилітав. Приїзд його в Маріуполь з одного боку був піаром, а з іншого - Маріуполь зараз досить потужно обороняється. Не знаю, що можна сказати щодо ролі Ахметова, але Маріуполь тримається й досить болісно для ворога огризається.
«УКРАЇНСЬКА АРМІЯ БУЛА ЗДАТНА ЗВІЛЬНИТИ ОКУПОВАНІ МІСТА ЩЕ У 2014-МУ РОЦІ»
– Якщо говорити про допомогу Заходу. Як ви можете її оцінити?
– Стосовно допомоги Заходу, то я б говорив не про кількість та обсяги допомоги, а про логістику, про способи її постачання. Ворог буде цілити саме в логістичні вузли. Думаю, що найближчим часом супротивник спробує завдати удару саме по таких комунікаціях. Слід очікувати масове застосування груп Сил спеціальних операцій РФ і Республіки Білорусь по основних комунікаціях – дорогах, мережі залізниці. Якщо раніше їхні ССО були націлені на проведення диверсій і виступали в ролі розвідувального авангарду (це ті угруповання, які рвались до наших міст), то тепер Росія їх радше спрямує на підрив наших комунікацій.
– Учора з’явилась інформація про те, що наші війська звільнили Горлівку. Це повідомлення багатьох примусило подумати про можливість звільнення вже як 8 років окупованих міст. Чи це реально?
– Українська армія була здатна звільнити ці міста ще 2014-го. Навіть у тому розхристаному стані, у якому вона була на той момент початку активних бойових дій. Так і відбувалось, поки закамуфльовані під «ополченців» частини регулярної армії РФ не втрутились у хід війни. Тут слід зважати на оперативну ситуацію на інших фронтах і ділянках. Тому в цьому плані можна лише констатувати давно відомий факт, що ми дійсно здатні звільнити наші землі.