14 грудня — День вшанування учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Кожен прожитий день віддаляє нас від тієї трагічної ночі, коли «третій Янгол засурмив і впала зоря на ймення «Полин». Все меншає людей, котрі з перших днів опинилися в епіцентрі тих трагічних подій і, ризикуючи здоров’ям, самим життям, вгамовували «мирний» атом. Полковник Сергій Володін — один з них: уранці 26 квітня разом зі своїм екіпажем проводив над зруйнованим реактором радіаційну розвідку та його фотографування. Скромної вдачі і небагатослівний, він довго не погоджувався на цю відверту розмову. І все ж, не витримавши моєї настирливості, здався...
«КОЛИ ПІДЛЕТІЛИ БЛИЖЧЕ, ПОБАЧИЛИ ЗРУЙНОВАНИЙ БЛОК, УСЕРЕДИНІ ЯКОГО ГОРІЛО ПОЛУМ’Я І З НЬОГО ПІДНІМАВСЯ ДИМ»
— У 1986 році я проходив службу у 255-й ескадрильї спеціального призначення. Того сонячного квітневого ранку наш екіпаж був якраз на чергуванні, — згадує Сергій Іванович. — За сніданком мене повідомили, що маємо летіти на Чорнобиль.
— Хто?
— Начальник штабу ескадрильї майор Рудих. Він сказав, що «на Чорнобильській атомній щось сталося і потрібно провести з повітря реальну радіаційну розвідку». Доручивши фахівцям перевірити технічний стан вертолітного рентгенометра ДП-3, я спробував зарядити індивідуальні дозиметри, які були в кожного члена екіпажу. Але зарядний механізм не працював: від тривалого зберігання елементи живлення розсипалися. Замінити їх міг лише начальник хімслужби прапорщик Щербаченко. Та він, за словами чергового по частині, займався десь у гарнізоні будівництвом гаражів і його не могли знайти. Тому вилетіли без дозиметрів. У Жулянах сіли, щоб забрати генерал-лейтенанта Миколу Бондарчука — тодішнього начальника штабу Цивільної оборони України. Проте з’ясувалося, що він уже в Прип’яті, а з нами полетить його представник — майор зі штабу ЦО. Він і вніс у наші плани корективи, сказавши, що летимо на Прип’ять. Коли пролітали над Чорнобилем, я дав команду бортовому техніку капітану Олександру Панькову увімкнути рентгенометр, а льотчику-штурману старшому лейтенанту Володимиру Бушкову приготуватися до замірювання рівня радіації. Побачивши станцію і дим над нею, спрямували вертоліт у її бік. Внизу помітили «Ікарус», який направлявся до блока, що споруджувався, і я подумав: мабуть, нічого страшного не сталося, якщо там працюють люди. Але коли підлетіли ближче, побачили зруйнований блок, усередині якого горіло полум’я і з нього піднімався дим. Роздуми, що ж сталося з людьми, які там працювали на момент вибуху, перебив борттехнік, повідомивши, що рентгенометр показує 18 ренген і рівень радіації стрімко зростає.
«Я ЗВЕРНУВ УВАГУ ЕКІПАЖУ НА ВЕЛИКУ КІЛЬКІСТЬ ЛЮДЕЙ НА ВУЛИЦЯХ ПРИП’ЯТІ, ОСОБЛИВО ДІТЕЙ»
— А який же він був на землі?
— За допомогою спеціальної таблиці Володимир Бушков підрахував, що він сягає близько 300 ренген. Пролетіли над АЕС східною стороною і побачили Прип’ять — місто енергетиків. Я звернув увагу екіпажу на велику кількість людей на його вулицях, особливо дітей. На околиці міста здійснили посадку. Майор пішов розшукувати генерала, щоб отримати наказ, як нам діяти далі, а ми спілкувалися з людьми, які стали підходити до нас.
— Вони були налякані тим, що сталося?
— Доречніше сказати так: стривожені. Всіх їх хвилювали питання: що сталося на станції? Чи дуже вона пошкоджена і коли можна буде вийти на роботу? Незабаром повернувся майор і повідомив деякі подробиці. Зокрема, що вибух стався близько 2-ї ночі і вітер тоді дув саме в бік міста Прип’яті, є жертви. «Створено урядову комісію і нам наказано провести з повітря радіаційну розвідку навколо міста, — сказав він. — Потрібно виявити місця з найвищим рівнем забруднення за маршрутом, який щойно я отримав від членів урядової комісії».
Трішки помовчавши, додав: «У місті дуже великий радіаційний фон, але населення про це не сповіщають...».
Піднявшись у повітря, пішли визначеним маршрутом. На висоті 50 метрів стрілка ДП-3 залишалась на нулі. Знизились до 25 метрів, але вона не поворухнулася. Це дещо заспокоїло нас. Коли летіли на станцію вздовж залізниці, по правому борту опинилося село Чистогалівка і мою увагу знову привернули люди, які працювали на городах. Насамперед тому, що в їхній бік від станції тягнувся шлейф білого диму. Оскільки над Прип’яттю ми зробили необхідні замірювання, то я вирішив відхилитися від заданого маршруту і пройти над іншими населеними пунктами.
«МИ ВСІ СМЕРТНИКИ: МІЙ ДОЗИМЕТР «ЗАШКАЛИЛО»
— І що?
— Як тільки ми опинилися над Чистогалівкою, борттехнік крикнув: «Командире, «зашкалило!». «Що «зашкалило»? — не зрозумів я. «Рентгенометр, — відповів він. — Понад 500 ренген на годину...».
Не вірячи почутому, я подивився на його шкалу і переконався, що Олександр каже правду. Необхідно було негайно виходити з цієї зони. Збільшили швидкість і зразу ж повернули праворуч. Швидкість зросла до 250 кілометрів на годину і це була межа допустимого. На ній і пролетіли прямо над дахами сільських хат. Через кілька хвилин знову опинилися над залізницею, що вела від станції Товстий Ліс до Прип’яті. В цю мить до кабіни протиснувся майор.
«Ти, командире, вбивця, — закричав він. — Ми всі смертники: мій дозиметр «зашкалило». Навіщо ти туди залетів?»
«А вони не смертники? — я показав рукою на людей, що поралися на присадибних ділянках. — Краще не втручайся в дії екіпажу».
Через кілька хвилин знову приземлилися на тому ж майданчику, що й раніше. Глянув на годинника: в повітрі ми були 32 хвилини. Я відразу попросив старшого лейтенанта Володимира Бушкова всі точки замірювань, час і рівень радіації нанести на карту, а майора — передати її урядовій комісії.
Години через дві до нас під’їхав автомобіль з незнайомцями. Серед них були полковник-медик, фотограф і два інженери з Чорнобильської АЕС. Полковник дав нам якісь таблетки, сказавши, що вони містять йод, який дещо знижує вплив радіації. Ми випили по одній, а решту роздали дітям, що обступили звідусіль наш вертоліт.
«ДИВЛЯЧИСЬ НА ЗРУЙНОВАНИЙ ЕНЕРГОБЛОК, Я ВВАЖАВ, ЩО НЕЗАБАРОМ ЙОГО ВІДНОВЛЯТЬ»
— Отримали якесь нове завдання?
— Так: належало з повітря сфотографувати станцію, в першу чергу, зруйновний енергоблок, причому в різних ракурсах. Адже члени урядової комісії — за великим рахунком — не мали повного уявлення про характер руйнувань, їхні масштаби. Для прийняття перших рішень їм конче необхідна була правдива інформація про те, що сталося. Політ виконували на висоті 80—100 метрів і зі швидкістю — 90—120 кілометрів на годину. Пройшовши правим бортом уздовж станції майже до річки Прип’ять, ми розвернулися і пішли на АЕС лівим бортом. Тепер я добре розгледів наслідки вибуху. Рівень радіації знову різко підскочив. Дивлячись на зруйнований енергоблок, я вважав, що незабаром його відновлять і станція працюватиме в попередньому режимі. Фотограф увесь цей час не шкодував фотоплівок, а інженери робили в своїх блокнотах якісь помітки. Коли ж вони доповіли про те, що завдання виконали, ми пішли на посадку. Майор, забравши з собою фотографа та інженерів, поїхав у штаб. Десь за годину повернувся.
«Голова урядової комісії, генерал Бондарчук дуже вам вдячний, сказав він. — Інформація, яку ви надали, дуже цінна і, мабуть, буде прийняте рішення щодо евакуації не лише жителів Прип’яті, а й інших населених пунктів.
«ТІЛЬКО-НО ВИКОНАЛИ В БОРИСПОЛІ ПОСАДКУ, ЯК ПО РАДІОЗВ’ЯЗКУ ОТРИМАЛИ НАКАЗ ГОТУВАТИСЬ ДО ВИЛЬОТУ НА ЧОРНОБИЛЬ»
— І вам нарешті дозволили повернутися в частину?
— Так, але тілько-но виконали в Борисполі посадку, як по радіозв’язку отримали наказ готуватись до вильоту на Чорнобиль.
«Привезеш постраждалих пожежників до Києва, яких мають відправити спецрейсом до Москви. Телефонуй на командний пункт армії і там тобі все пояснять, — сказав диспетчер, що я і зробив».
«Зараз говоритимеш з генералом, — сказав черговий по КП, не назвавши його прізвища».
«Володін, — запитав він, — ти можеш прямо зараз вилетіти на Чорнобиль і здійснити там серед ночі посадку?».
«Можу, — відповів я і запитав: Щоб забрати постраждалих пожежників?».
«Хто тобі сказав про це? — закричав генерал. — Менше теревень про те, що там бачив і знаєш. Чекай наказу».
— Дочекалися?
— Ні. Того дня на Чорнобиль ми так і не полетіли, хоча були готові. Поки чекали додаткової команди, прийшов начальник хімслужби прапорщик Щербаченко, який зробив відповідні замірювання. Вони показали, що ми достатньо «вхопили» радіації. Нарешті зателефонували з командного пункту армії і сказали, що «на сьогодні, 26 квітня, завдань більше не буде». Тільки після цього ми пішли вечеряти, а потім ще довго відмивалися під душем. Серед ночі приїхав начальник медичної служби армії полковник медичної служби Анохін і я про все, що відбувалося того дня, доповів йому.
«З КОЖНИМ ПОЛЬОТОМ НА ЧАЄС МИ ВСЕ БІЛЬШЕ УСВІДОМЛЮВАЛИ ВСЮ ЖАХЛИВІСТЬ НАСЛІДКІВ КАТАСТРОФИ»
— Довелося врешті-решт поспати?
— Так, екіпажу трохи довелося, а в мене день 26 квітня закінчився о 4-ій ранку вже 27 квітня. На ранковому шикуванні до мене, капітана Олександра Панькова, старшого лейтенанта Володимира Бушкова підходили офіцери і цікавились, «що ж там таке сталося, що начальники надто стурбовані»?
— І що ви їм відповідали?
— Що тоді міг їм сказати? Адже ми володіли мінімумом інформації. Але і її було достатньо, аби зрозуміти: сталося велике лихо. З часом у цьому переконався.
— «З часом» — це коли?
— Буквально через кілька тижнів. Бо після того, як наш екіпаж пройшов курс лікування у військовому госпіталі, він здійснив, виконуючи завдання командування, близько ста польотів і на саму Чорнобильську станцію, і взагалі до зони відчуження. Останній політ відбувся 27 жовтня. З кожним польотом ми все більше усвідомлювали всю жахливість наслідків катастрофи, хоча, як ми знаємо, влада приховувала від народу всю правду. Я і мій екіпаж облітали все Полісся і нам не потрібна була навіть політична карта. Втім, нічого надзвичайно героїчного ми не робили: виконували, як і інші, свою роботу...
* * *
34 роки минуло з дня Чорнобильської катастрофи. Але події, учасником яких він був, Сергій Іванович і досі добре пам’ятає. Окрім того, що вони закарбувалися в його пам’яті, про них нагадують і хвороби, спричинені надмірним радіаційним опроміненням. А ще — відзнака Президента України — Хрест «За мужність», яким Володін нагороджений «за особисту мужність і відвагу, виявлені при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС», як сказано в указі глави держави.
