Відступати поки ніхто не збирається. З одного боку, агресивна путінська Росія, яка майже приборкала Білорусь і використовує лукашенківський режим як таран для удару по членам Євросоюзу – Польщі та Литві. А також, що набагато трагічніше, триваюча війна Москви проти України із накопиченням великого військового угрупування з метою подальшого можливого наступу на схід України (під окупацією вже восьмий рік перебувають Крим та окремі райони Донецької та Луганської областей).
З іншого боку, Україна та колективний Захід, які наразі ведуть активну роботу по багатьом напрямкам, аби остудити пил Кремля і попередити нову авантюру агресора. «Росія має побачити, що вона не зможе витримати ту ціну, яку їй доведеться заплатити у разі, якщо вона вдасться до масштабних військових дій», - зазначив глава українського МЗС Дмитро Кулеба у Брюсселі за підсумками засідання міністрів закордонних справ держав ЄС разом з їхніми колегами з п'яти країн «Східного партнерства» (dw.com).
ФІНТИ КРЕМЛЯ
Коментуючи штучну кризу з мігрантами на польсько-білоруському кордоні, президент Росії Владімір Путін у своєму стилі відкинув звинувачення на адресу РФ, назвавши все це бажанням перекласти проблеми «з хворої голови на здорову». «Вони самі у цьому винні (європейські країни – ред.). Я сказав чому: і з політичних, і з військових, і з економічних міркувань. Самі створили умови того, щоб тисячі та сотні тисяч людей поїхали. А тепер шукають винних, щоб зняти з себе відповідальність за події, що відбуваються. …Але ми готові всіляко сприяти цьому, якщо, звісно, від нас тут щось залежатиме», - заявив Путін (eurointegration.com.ua).
Приблизно подібні заяви очільник Кремля робив і в 2015-2016 рр., коли за аналогічним сценарієм Москва атакувала Європу мігрантами з Сирії. Російські військові присутні в цій країні з 2015-го, де разом з іранцями стали опорою для збереження режиму Башара Асада.
Минулого тижня виконуюча обов’язки канцлера Німеччини Ангела Меркель двічі спілкувалася з Путіним. Вона заявила, що білоруський режим використовує мігрантів, як інструмент проти Євросоюзу, та назвала такі дії Мінська «нелюдськими» і «неприпустимими», попросивши президента РФ вплинути на державне керівництво Білорусі. У відповідь, за повідомленням пресслужби Кремля, Путін запропонував країнам ЄС обговорювати цю проблеми напряму з Мінськом. І Меркель… дослухалася. В понеділок така розмова між нею та самопроголошеним президентом Білорусі Алєксандром Лукашенком відбулася – говорили про ситуацію на кордонах Білорусі з країнами ЄС, і домовилися «продовжувати підтримувати контакт щодо цих питань».
Тобто фінт Путіна вдався: він змусив європейців в обличчі Меркель говорити з диктатором Лукашенком, якого самі ж європейці не визнають легітимно обраним президентом. І не важливо, що Меркель скоро покине займану посаду, сам факт відбувся. Він показовий.
А тепер перенесемося до України. Хіба не такий саме фінт восьмий рік підряд намагається провернути Путін щодо ватажків незаконних збройних формувань, організованих РФ на території ОРДЛО. По-перше, як сам очільник Кремля, так і вся його свита, включаючи представників Росії в Трьохсторонній контактній групі в Мінську, постійно заявляють, що вони не причетні до подій на Донбасі. По-друге, оскільки, мовляв, РФ не є стороною конфлікту, а лише посередником, третьою стороною, – хай Україна говоріть з очільниками «Д/ЛНР».
Різниця в тому, що для України це абсолютно неприйнятно, тому Київ не погоджувався і не погодиться на таку гру Кремля, бо реальна назва цьому всьому – війна путінського режиму проти України. І вирішитися питання може лише тоді, коли росіяни покинуть окуповані українські території, виплатять багатомільярдні компенсації і понесуть кримінальну відповідальність. Розуміючи, що Україна не піддається, Путін вирішив піти перевіреним способом і знову погрожувати наступом російських військ.
Паралельно Росія продовжує політику по фактичній інтеграції окупованих територій ОРДЛО до свого складу. 15 листопада Путін підписав указ про так звану гуманітарну допомогу самопроголошеним і маріонетковим республікам Донбасу з формулюванням «до політичного врегулювання» ситуації. В указі йдеться про те, що «гуманітарна допомога» окремим районам ОРДЛО потрібна для захисту «прав і свобод громадянина», а також «недопущення подальшого зниження рівня життя в умовах економічної блокади» та пандемії COVID-19. Указ передбачає визнання в Росії сертифікатів на товари та послуги, виданих в так званих «ДНР» та «ЛНР». Товари самопроголошених «республік» тепер будуть допускатися до державних закупівель РФ нарівні з російськими. А ще не буде квот на переміщення товарів через так звані кордони з «ДНР» та «ЛНР».
По-суті, це наступний крок РФ по окупації української території після роздачі російських паспортів мешканцям ОРДЛО, яка продовжується, а також залучення «нових громадян Росії» до виборів в Державну думу РФ.
«Цей указ нібито полегшує вивезення товарів із ОРДЛО до Росії. Хоча насправді не так полегшує, як легалізує його, - пише у себе в ФБ журналіст, представник України в ТКГ Денис Казанський. - Продукція з ОРДЛО до РФ вивозиться і зараз (дівати її просто більше нікуди). Інша річ, що в нинішній ситуації, навіть опинившись на ринку, вона все одно програватиме російській. Адже вся сировина для виробництва в ОРДЛО все одно заходить лише з РФ. Якщо, наприклад, залізна руда на металургійні підприємства раніше надходила із сусідньої Дніпропетровської області, то тепер її доводиться везти тисячі кілометрів. Вугілля, до речі, теж, оскільки коксівного вугілля в ОРДЛО не вистачає (там переважно добувають енергетичний). Звичайно ж, у такій ситуації промисловість Донбасу вже не працюватиме з тією рентабельністю, з якою вона працювала до 2014 року. І схожа ситуація майже у всіх галузях. Продукти харчування теж виробляються лише з російської чи імпортної сировини, яка завозиться з РФ, оскільки сама себе сільгосппродукцією ОРДЛО не забезпечує. Все виробництво, яке ще вціліло, одержує сировину з Росії. Насправді, указ Путіна легалізує те, що й так уже відбувається. Просто якщо раніше Москва соромилася позначати свою присутність в ОРДЛО та взаємодію з окупованими територіями, то тепер робить її демонстративнішою».
ВІДПОВІДЬ ЗАХОДУ
На протилежному фланзі цивілізовані країни виробляють свою політику і приймають необхідні рішення, які покликані зупинити Кремль та його сателіта Лукашенка. На відміну від Росії, де рішення приймаються вузьким колом людей і швидко, відповідати Заходу складніше, оскільки це багато країн, кожна з яких має свої інтереси. Більш того, Москва тривалий час намагається внести розбрат в НАТО та ЄС, працюючи з окремими країнами. Наприклад, якщо вести мову про відносини Туреччини і НАТО, то тут клин вбитий за допомогою продажу Анкарі російських ЗРС С-400 «Тріумф», або між Німеччиною і НАТО – за допомогою побудови «Північного потоку-2».
Плюс існують демократичні і бюрократичні механізми при прийнятті рішень. Це добре видно по тому, як триває процес погодження санкцій ЄС проти режиму Лукашенка. В понеділок міністри закордонних справ країн Євросоюзу нарешті затвердили критерії нових санкцій, які вводяться щодо осіб і організацій, пов'язаних зі створенням штучної міграційної кризи на кордонах з ЄС. Раніше ЗМІ повідомляли, що під санкції можуть потрапити невизнаний глава МЗС Білорусі Володимир Макей та білоруська авіакомпанія «Белавіа», а також головний аеропорт країни. Писали мас-медіа і про можливі санкції проти російського «Аерофлоту», але, схоже, європейці ще думають.
Коли рішення приймаються на рівні окремих країн, як у випадку США та Великої Британії, то все відбувається набагато швидше. До прикладу минулого тижня у Вашингтоні була підписана Хартія стратегічного партнерства Україна-США, яка визначає основні напрями двосторонніх відносин у ключових сферах на десятиліття вперед. Також в неділю до Києва прибула четверта поставка озброєнь від США в рамках додаткової безпекової допомоги на 60 мільйонів доларів. За повідомленням прес-служби посольства США в Україні, йдеться про постачання приблизно 80 тонн боєприпасів.
В свою чергу, прем'єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон попередив європейські країни, що незабаром доведеться обирати між купівлею все більшої кількості енергоносіїв з Росії або підтримкою України, миру і стабільності. Про це він заявив під час промови на банкеті лорда-мера у Лондоні, яку опублікував урядовий офіс. «Я сподіваюся, що інші європейські країни зможуть усвідомити, що незабаром постане вибір між спрямуванням все більшої кількості російських вуглеводнів у нові гігантські трубопроводи та захистом України і відстоюванням справи миру та стабільності», - сказав Джонсон.
Він заявив, що деякі країни просто не збираються еволюціонувати до вільної ринкової демократії, і це необхідно чітко усвідомлювати. Джонсон зазначив, що Захід підтримує суверенітет та територіальну цілісність України не тому, що хоче стати ворогом Росії, а тому що відданий цінностям демократії та свободи. «І коли наші польські друзі попросили нас допомогти впоратися зі штучною кризою на їхньому кордоні з Білоруссю, ми швидко відповіли», - додав прем’єр. Раніше британський щоденний таблоїд The Mirror повідомив, що Велика Британія готова перекинути в Україну 600 військовослужбовців спеціального призначення на тлі побоювання з приводу можливого посилення російського вторгнення в Україну.
На фоні реакції Британії на події у Східній Європі з боку Росії, заява Німеччини та Франції виглядає не просто кволою, а й небезпечною, бо ще більше розв’язує руки Москві. Це просто якесь феєричне жонглювання словами в повітрі.
«На тлі поновлення занепокоєння з приводу переміщення російських військ і техніки поблизу України ми закликаємо Росію зайняти стриману позицію і надати прозору інформацію про свої військові дії. Будь-яка нова спроба підірвати територіальну цілісність України матиме серйозні наслідки, - йдеться в заяві глави МЗС Німеччини та Франції. Ми закликаємо Україну зберігати стриманість і нагадуємо, що навесні 2021 року Україна вже зробила значний внесок у деескалацію ситуації, незважаючи на агресивну риторику Росії та відмову надати прозору інформацію відповідно до своїх міжнародних зобов'язань. Ми також розділили занепокоєння щодо погіршення гуманітарної ситуації та ситуації з безпекою на Донбасі. Ми закликали Україну продовжувати повне виконання Мінських домовленостей та зберігати свою повну участь в обговореннях, які проводяться у Нормандському форматі. Ще раз висловлюємо нашу готовність зустрічатися (в рамках Нормандського формату) та взаємодіяти конструктивно та предметно. Ми повторно закликаємо Росію зробити те саме для досягнення міцного миру на Донбасі».
Чи потрібно дивуватися? Ні, такою є реальність в Німеччині та Франції у їхніх відносинах з Росією. Так склалося історично. Можливо, частина німців досі відчувають провину перед Росією за Другу світову (була така заява), а можливо просто економічні інтереси переважують цінності?.. Все це потрібно враховувати Україні, працюючи з цими двома країнами, які (дуже важливо) є учасниками «нормандського формату» (помилка, яку допустила Україна ще в 2014-2015 рр., погодившись на цей формат без участі американців та британців).
* * *
Найскладніше, звичайно, Україні, тому що вона знаходиться на передовій протистояння історичній Московії, лідери якої не визнають ні української державності, ні окремішність самих українців. «Військове керівництво в Україні змінилось і воно, на мій погляд, зараз більш підготовлене до відповіді ніж попереднє. Доказом цього є бойове застосування безпілотника «Байрактар». Путін, зі свого боку, пришвидшує ситуацію, тому що розуміє – пройде ще трохи часу і Україна вийде із зони своєї вразливості», - наголошує військовий експерт Валентин Бардак. Тому тільки максимальна мобілізації і активна робота в середині країни дасть нам можливість вистояти. А також – плідна співпраця з нашими іноземними союзниками і партнерами.
