Політика американського президента Дональда Трампа багато в чому не вписується в ті правила, до яких звик світ. І це поступово змінює традиційні відносини в геополітиці. Останній саміт G7 у Канаді це яскраво продемонстрував. У західному таборі між партнерами виникла проблема єдності, що не може не грати на руку Росії, яка веде війну проти України. Останні візити канцлера Німеччини Ангели Меркель, а потім президента Франції Еммануеля Макрона до Росії — це успіх Путіна. Аналогічно можна сказати і з приводу заяви Трампа щодо необхідності повернути Росію в G7. Все це має стати предметом серйозного аналізу в Україні. Як поводитися в цьому трикутнику: США — Європа — Росія? Розмовляємо з міністром закордонних справ України (2003—2005 рр., 2010—2012 рр.) Костянтином ГРИЩЕНКОМ.
— Український політв’язень Олег Сенцов, якого російська влада за сфабрикованою справою засудила до 20 років ув’язнення, уже майже місяць голодує в тюрмі. Що може вплинути на ситуацію, щоб звільнити Сенцова?
— Тільки підвищення політичної комунікації з цього приводу, а це означає, що питання українських політв’язнів має бути включеним у порядок денний переговорів, які ведуть президент США та лідери європейських країн з Москвою. Україна ж, звичайно, має насамперед постійно порушувати це питання у світі. Але це не є гарантією того, що буде та відповідь, на яку ми чекаємо. Погіршення стану здоров’я і реальна небезпека життю Сенцова — серйозні чинники впливу, але не думаю, що Москва так легко це сприйматиме. Чіткий план, який сьогодні дав би конкретний результат, навряд чи хтось може запропонувати.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
— Чи встоїть єдність ЄС перед Москвою?
— Я думаю, це радше заслуга не Кремля, а реакція на політику американського президента Трампа. Небажання дослухатися до думки європейських політиків, ігнорування їхніх національних інтересів призводить до того, що лідери ЄС шукають альтернативу. І мабуть, на континенті вони не бачать іншої альтернативи, аніж Москва, хоча це неадекватно, звичайно. Те, що існує розчарування Європи якось впливати на США, відтак вона шукає можливість діяти незалежно, в тому числі зводить мости з Кремлем, — це реакція на те, що дуже дратує Європу. Також слід зважати на те, що американці дуже мало втрачають від санкцій проти Росії, основний тягар падає на плечі європейців, тому вони дедалі більше замислюються про те, чи варто продовжувати нинішню політику.
— У чому полягає логіка політики Трампа стосовно ЄС — це суто економічні інтереси чи щось більше?
— Взагалі говорити про логіку політики Трампа можна, але відповіді поки ніхто не дав. Поведінка навіть не американської адміністрації, а особисто Трампа, — це серйозний предмет для дослідження психології та політики прийняття рішень, які засновані на бажанні подобатися базовому електорату. Гасло, що вся глобальна політика є внутрішньою, локальною політикою вже доведено до вищого знаменника. І оскільки базовий електорат Трампа має дуже спрощене розуміння ролі міжнародних відносин, ролі США в цих відносинах, то він виконує те, що обіцяв (забезпечення внутрішнього ринку, створення нових робочих місць за рахунок повернення виробництва американських кампаній до Штатів та інші переваги для американців). При цьому не звертається уваги на поради і думки високопрофесійних експертів, у тому числі наближених радників самого Трампа. Тому мають бути сформульовані зовсім нові критерії, які можуть бути тут застосовні. Та логіка, яка працювала за попередніх адміністрації, більше не працює.
— Який вплив має політика Трампа на усталені правила у світовій геополітиці?
— Дуже незвично жити в умовах, коли непередбачуваність стала правилом. Раніше це було рідкісним винятком, а сьогодні всі мають рахуватися з тим, що ні особисті відносини Макрона з Трампом, ні значення торговельно-економічних масштабів між США та Німеччиною, ні рівень традиційної довіри між Штатами і Великобританією, більше не є визначальними чинниками. А що може бути визначальним, поки ніхто не віднайшов. Ніхто не може пояснити надзвичайну симпатію Трампа до Путіна, адже жодних очевидних політичних переваг це йому начебто не дає. Попри те, що США як держава проводить жорстку політику, запроваджуючи нові санкції проти Росії, роль президента є надзвичайно вагомою. Так, він не може в будь-який момент повністю скасувати чи зменшити обсяг санкцій, але він точно може впливати на їх запровадження та імплементацію, а головне — на ставлення американських та європейських корпорацій до їх виконання. Отже, ми живемо у світі, де ніхто однозначно не може вплинути на події, крім самого Трампа. І що далі така непередбачуваність охоплює нові регіони, то більше він сам не в змозі буде зупинити перебіг тих чи інших подій. Це набагато ускладнює роботу дипломатій будь-якої держави.
— Чи можна сказати, що в ситуації часткового хаосу виграє Росія?
— Сказати, що вони виграють, буде перебільшенням, тому що ціна, яку їм доводиться платити за це, дуже велика. Враження сили або впевненості, яку вони намагаються демонструвати у світі, коштує їм дуже дорого: обмеження економічних можливостей, звуження каналів доступу кредитних ресурсів, небажання багатьох банківських структур мати з ними справу тощо. І все це буде тягарем ще тривалий час. Якщо стосовно Донбасу теоретично ситуація може бути вирішеною в дальній перспективі, то з Кримом цей тягар буде супроводжувати Росію дуже довго. Я не думаю, що розумні люди в Росії задоволені тим, що сталося. Так, на сьогодні Росія в тактичному розумінні отримує певні вигоди, причому більше не завдяки своїм зусиллям, а тому, що так складається ситуація. Ті ж рішення Трампа, наприклад щодо «іранського питання», зумовило додаткову напруженість, або підвищення мит для своїх партнерів.
— Все-таки чи залишиться Європа єдиною?
— Буде боротьба двох тенденцій. Євроскептики і популісти розгойдуватимуть човен, але нічого альтернативного запропонувати вони поки не здатні. Європа не може собі дозволити відцентровані тенденції, якщо хоче витримувати конкуренцію з такими гравцями, як США і Китай. І як бачимо, альянс Франції та Німеччини останнім часом тільки зміцнився. Це дві основні економіки Європи. Напевно, дискусій буде багато, але ніхто не готовий відмовлятися від євро. Переконаний, що Європа збереже свої позиції. Моя особиста думка з приводу виходу Британії з ЄС — позитивна. Вона ніколи не вважала себе Європою. Звичайно, є позиція Угорщини, Польщі, Італії... До речі, багато хто висловлює думки, що це навіть на краще, що в Італії обрали тих, кого вони обрали. Цей досвід, скоріше, призведе до того, що згодом повернуться більш досвідчені і зрозуміли сили, які не здійматимуть зайвих хвиль в Європі.
— На вашу думку, чи вдасться зупинити «Північний потік-2»?
— Польща точно вже вичерпала свої можливості, а Україна їх і не мала. На сьогодні США є головним бар’єром на шляху реалізації цього проекту. Якщо будуть застосовані санкції проти німецьких компаній — щоправда, це може призвести до ще більших загострень трансатлантичної співпраці, тоді такий проект буде відкладений. Намагання німецьких політиків давати запевнення, що збережеться транзитна роль України, — це ще гірше, ніж будапештські гарантії.
— Головне питання — яку політику в цих реаліях проводити Україні?
— На жаль, ми знову повертаємося до тези, якою керується Трамп: вся політика є локальною. Перш за все, ми повинні мати такий уряд, якому довірятимуть як українське суспільство, так і зовнішні партнери. Йдеться не тільки про Захід — нинішній владі не довіряє практично ніхто. Не знаю нікого, хто не мав би проблем зі сприйняттям того, яким чином нинішня влада виконує свої декларації та обіцянки. Тому не варто сподіватися, що на наші ініціативи буде якась реальна реакція. Це перше. Друге — сьогодні вже всі чекають на результати українських виборів. Ритуальні зустрічі, звичайно, будуть, і можна звертатися до королів, наслідних принців з проханням допомогти з миротворцями, а вони із задоволенням говоритимуть — так, але на виході навряд чи ми щось отримаємо. Тому головне зараз — зберегти стабільність, однак це не означає, що не треба виходити з конкуренцією ідей.
— Яких змін варто очікувати після виборів?
— Не беруся зараз оцінювати, який спектр політичних сил потрапить до парламенту, адже більшість сьогоднішніх політичних прожектів базуються на флюїдному порядку речей, коли все може змінитися досить глибоко. Можливість зміни влади існує, але це залежить від багатьох факторів. Потрібно нарешті запроваджувати якесь стратегічне планування, ми не можемо приймати бюджети тільки на річній основі. Стратегічне планування має бути хоча б на три-п’ять років, бо без цього ми ніколи не вийдемо з ямкових ремонтів, не побудуємо мостів, соціальних об’єктів і т. ін. Влада люструє чи відфільтровує професійні кадри, а потім у ній дивуються, що ніхто не виконує її ж рішення. З цим потрібно закінчувати. Потрібно вміти обстоювати свої позиції з будь-ким: МВФ, ЄС, США, Росією...
— Ви особисто плануєте брати участь у парламенських виборах?
— Це варто робити, коли у нас буде пропорційна система і коли ти є частиною команди, яка йде з професійною програмою, а не роздає продуктові набори чи показово будує якісь майданчики. Політична сила має пропонувати реальні зміни й виставляти людей, які здатні щось запропонувати суспільству загалом. Я не виключаю, що братиму участь у виборах, але рішення прийматиму ближче до виборів. Сподіваюся, до цього будуть ухвалені зміни до виборчого законодавства, які дадуть змогу політичним силам бути незалежними від конкретних спонсорів, а сама система передвиборчої конкуренції буде більше зорієнтована не на популізм, а на реальну програму.
