В середу черговий раунд переговорів Тристоронньої контактної групи в Мінську. Їх підсумок в тому числі покаже наскільки результативними були переговори очільників зовнішньополітичних відомств «нормандської четвірки» в понеділок ввечері. Остання подібна зустріч відбувалася досить давно — аж в лютому 2017 року.
Не секрет, що за останні роки суттєвого прогресу у вирішенні ситуації на сході нашої країни немає. Є певні тактичні результати, як-от, наприклад, припинення вогню на певний період, який потім ворог все одно поновлював, відповідно знову загиблі і поранені. Або обмін полоненими — останній і найбільший відбувся в грудні минулого року, однак обмін в цілому так і не завершився, не кажучи про майже сімдесяти політв’язнів, які перебувають у російських тюрмах.
Про що домовилися міністри закордонних справ України Павло Клімкін, Німеччини — Хайко Маас, Франції — Жан-Ів Ле Дріан і Росії — Сергій Лавров під час зустрічі в Берліні? «У нас було реальне обговорення питань про звільнення наших політичних в’язнів і заручників та формату миротворчої місії. Це була дискусія з питань, які ніколи не обговорювалися в «нормандському форматі». Ми домовилися, що будемо працювати далі, в різних форматах, зокрема, відбудеться зустріч на рівні політичних директорів, і потім ми будемо дивитися, чи буде потрібно ще одна міністерська зустріч», — заявив Павло Клімкін (unian.ua).
В свою чергу, росіяни нічого нового не запропонували. «Ідеї, висунуті українськими колегами і американськими представниками про те, щоб перетворити цю миротворчу місію на якусь військово-політичну комендатуру, яка візьме під контроль всю територію цих проголошених «республік» — Донецької і Луганської, — і сама вже буде вирішувати, кого і як обирати, повністю руйнують Мінські домовленості», — заявив Сергій Лавров, додавши, що «мені здається, французи і німці розуміють нашу логіку».
«Потрібно домогтися успіху в процесі виконання Мінських домовленостей, після чого можна розглядати операцію з підтримки миру. Ми готові працювати над параметрами можливої місії ООН на сході України, коли це дозволить реалізація Мінських домовленостей», — пояснив позицію Франції глава МЗС цієї країни Жан-Ів Ле Дріан.
Отже, кардинального прогресу, який би дозволяв комплексно вирішити наслідки російської агресії на Донбасі поки немає. Мінські домовленості, які стали для нас пасткою, через саботаж Москви виконуються лише частково, а розмови про розміщення миротворчої місії ООН на Донбасі, незважаючи на певні кроки в цьому напрямку, по суті, поки залишаються предметом для обговорення. Яким тоді може бути вихід?
«РОЛЬ США В ПЕРЕГОВОРАХ ДОВОДИТЬ, ЩО САМЕ ЖИТТЯ ТРАНСФОРМУЄ «НОРМАНдСЬКИЙ ФОРМАТ»
Богдан ЯРЕМЕНКО, голова правління фонду «Майдан закордонних справ»:
— Треба усвідомлювати, що існують країни, які безпосередньо не мають стосунку до «нормандського формату», але при цьому впливають на ситуацію. «Нормандський формат» — це спроба низки європейських країн взяти на себе відповідальність за безпеку на континенті. І ця спроба виявилась здебільшого провальною. Хоча існує думка, що головним досягненням цього формату є те, що припинилась активна фаза бойових дій на сході України у війні РФ проти нашої держави. Нинішнє становище є віддзеркаленням відсутності в Європейському Союзі стратегічного безпекового мислення. Найкращим доказом цього є пожвавлення ролі США, як посередника в конфлікті між РФ і Україною. Але на цей формат погодилась і Україні, і РФ, як учасники конфлікту. Росії це було вигідно. Тому гадаю, що які-небудь його трансформації не обов’язково призведуть до чогось кращого. Але, повторюю, роль США в переговорах доводить, що саме життя трансформує цей формат на неформальному рівні. І США в даному випадку роблять більше ніж Франція та Німеччина. «Нормандський формат» — це спроба звести РФ і Україну за столом перемовин, але багато питань вирішуються на іншому рівні. Під час війни пошук форматів переговорів краще ніж пошук снарядів. Є сенс трансформувати та посилювати Мінські домовленості відмовляючись від невигідних для нас позицій.
Остання зустріч «нормандської четвірки» не викликала ні очарувань, ні розчарувань. Ця зустріч цілком виправдала очікування, що нічого серйозного не відбудеться. На сьогодні це лише спроба констатації деяких фактів і обговорення дуже загальних підходів без шансів на їх реалізацію найближчим часом. Всі позиції давно відомі і ніякого просування вперед не відбувається. Тому, на жаль, на сьогодні не виникли обставини для припинення російської збройної агресії проти України. Путін — це не маніяк. Він є гравцем, який намагається добитись свого. На сьогодні він вірить, що у нього є достатньо інструментів для реалізації своїх цілей щодо контролю над Україною і взагалі розподілу впливу в світі.
«НОРМАНДСЬКИЙ ФОРМАТ» НІ ДО ЧОГО НЕ ПРИВЕДЕ, АЛЕ ВІН МОЖЕ БУТИ ДОДАТКОВИМ ВАЖЕЛЕМ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПИТАНЬ»
Василь ФIЛIПЧУК, голова правління Міжнародного центру перспективних досліджень:
— В нашому випадку ми маємо трирівневий конфлікт. У нас є геополітичний російсько-західний конфлікт, у нас є українсько-російський конфлікт, а також ми маємо й внутрішні українські проблеми (але не конфлікт). Ми маємо мати три різні порядки денного. В «нормандському форматі» є Росія, але немає США. Проте в ньому є Німеччина і Франція, які мають обмежені важелі впливу на російську позицію та на ситуацію в Донбасі. Чи можна вирішити щось на геополітичному рівні завдяки «нормандському формату»? Тут є питання. Приїзд Волкера показав, що на практиці можна відкрити низку шляхів для врегулювання ситуації. «Нормандський формат» ні до чого не призведе, але він може бути додатковим важелем для вирішення питань, якщо буде чітко зрозуміло, що стоїть у сторін на порядку денному. Позиції сторін взаємовиключні. В конфліктології існує термін — зона можливої домовленості. Такої зони у нас немає. Сторони мають протилежні позиції, різні підходи, причому що всі говорять про мир. Але активізація російсько-американського діалогу примушує Францію та Німеччину також діяти більш активно.
