Одноголосно прийната валенсійським парламентом постанова «Про підвищення обізнаності та засудження великих злочинів ХХ століття, яким був Голодомор 1932—1933 років», — у мотиваційній частині котрої йдеться про «найрішучіше засудження нелюдських та геноцидних дій, здійснених тоталітарним режимом Сталіна», — робить наступний крок у визнанні Голодомору.
Коли я проходив у Іспанії шкільну програму з історії, змалку навчаючись у Валенсії, нам розказували кілька прикладів злочинів комунізму в ХХ столітті, зокрема про геноцид у Камбоджі. Але в іспанських підручниках не містилося жодного слова про куди ближчий випадок, який є частиною спільної європейської історичнії пам’яті — Голодомор.
Це було складно зрозуміти, адже на той час визнання Голодомору було вже міжнародним — як «національна трагедія українського народу» (заявою в межах ООН 2003 року), «злочин проти людства» (Європейським парламентом 2008 року) тощо.
У самій Іспанії, мільйони жертв спровокованого Сталіним великого штучного голоду були вшанованими національним парламентом у 2007 році. Щоправда, на відміну від інших країн, без визнання цих подій геноцидом. Але у цю ж пору, парламенти трьох іспанських автономних регіонів — Країни Басків, Каталонії та Балеарських островів, а також низки каталонських та валенсійських муніципалітетів, визнали Голодомор саме як геноцид українців.
Як для Піренеїв у ті роки, це було великим поступом і, слід сказати, все — завдяки ревності тодішнього Генконсула України Юрія Клименка. Але не можна не звертати увагу на інше. У 2015 році, на конференції українського товариства Університету Валенсії, професорка історії Гарсіа-Монерріс визнала кричущу реальність: «якщо запитати в пересічного студента історичного факультету, що сталося в Європі в 1933 році, він, ймовірно, відповість, що це був рік приходу Гітлера до влади. Мало хто (або навіть жоден) не відповів би, що це був також рік страшного і спровокованого голоду, який сколихнув Україну, інші райони СРСР, та спричинив мільйони смертей».
Розпочавши повноліття та проукраїнознавчу громадську діяльність — шість років тому — саме з тематики Голодомору, за цей час вивів два особисті висновки.
По-перше, саме по собі збільшення чисельності в переліку іноземних заяв щодо вшанування Голодомору в дусі минулих десятеліть — нічого не зміює. У той самий час, все нові і нові покоління школярів та студентів у країнах ЄС та в світі ступатимуть у доросле життя без засвоєння великого уроку демократичних цінностей, яким є Голодомор. Тому — необхідним є квалітативний прорив.
По-друге, якщо просто порушити питання Голодомору і дати іноземцям можливість вивчити те, про що вони раніше не знали, їх природний висновок буде однозначним — це був геноцид. Підставою цьому є вже існуючий перелік держав та міжнародних організацій, які так заявили на підставі досліджень або наблизилися до цього визначення іншими формами визнання, а також — чимало привабливої сучасної публіцистики (відзначу книжку Енн Епплбом) та фільмів.
Як і на багатьох організованих заходах на цю тематику, вкотре переконався у цьому минулого 4 грудня — на розгляді в парламенті Валенсійської автономії постанови щодо Голодомору. В своїх виступах, представники всіх фракцій — від крайньолівої до крайньоправої — самі сказали чи погодилися, що Голодомор був геноцидом та «голокостом» українців. При цьому публічна мета піднесення цього питання до регіонального парламенту була іншою.
Одноголосно прийната валенсійським парламентом постанова «Про підвищення обізнаності та засудження великих злочинів ХХ століття, яким був Голодомор 1932—1933 років», — у мотиваційній частині якої йдеться про «найрішучіше засудження нелюдських та геноцидних дій, здійснених тоталітарним режимом Сталіна», — робить наступний крок у визнанні Голодомору.
Так, резолютивна частина постанови закликає виконавчу владу «сприяти ‘сенсибілізації’, пізнанню та осуду Голодомору — разом із великими злочинами XX століття, диктатурами, формами репресій та знищення людських життів — щоб пам’ять про ці події слугувала попередженням для нинішніх та майбутніх поколінь валенсійців». Ба більше, другим пунктом зобов’язується валенсійський Женералітат (уряд) у тримісячний термін повідомити парламентський комітет з прав людини про вжиті заходи в цьому напрямі.
Як коментує Пабло Хіль, мій партнер по ГО Instituto 9 de Mayo, звідки разом з Генконсульством України в Барселоні займалися просуванням цієї постанови, «ухвалене рішення ставить питання про наступні дії тутешньої влади, які ми будемо підтримувати, зокрема забезпечення відомостей про Голодомор в освітянській мережі, чого немає досі».
Ця новина з іспанської Валенсії складає першу невелику противагу тому, що в 2010 році комітет з питань освіти Конгресу депутатів Іспанії відхилив пропозицію про включення інформації щодо Голодомору до навчальних програм.
Можливо, цей наш досвід стане в нагоді для початку «другого фронту» відстоювання справедливості та солідарності щодо жертв Голодомору.
Адже, як влучно демонструє російська гібридна війна, цінність не в тому, що на офіційних паперах. В наш час триває боротьба за розум та емоції людей.
