Рівно п’ять років триває війна Росії на знищення Української держави. Рівно п’ять років украй актуальним питанням є переозброєння сил оборони країни, перш за все — ЗСУ. І впродовж кривавої п’ятирічки питання переозброєння вирішувалися в «ручному режимі», за відсутності системи, відповідального органу всередині виконавчої влади (лише на початку 2019 року на порядку денному виникло питання наділення повноваженнями і відповідальністю профільного департаменту Мінекономрозвитку), реалістичного нагляду за способами переозброєння. Все це породжує вже навіть не схеми, а цілу систему маніпуляцій для ухвалення рішень, вигідних конкретним групам людей, але не завжди спрямованим на розвиток оборонного потенціалу країни. Одним із негативних чинників, які сприяють розвитку такої безсторонньої тенденції, є, на думку промисловців і експертів, відсутність чіткого планування з боку Генштабу ЗСУ. Сьогодні невідомо не лише, до якого періоду ЗСУ планують використовувати, наприклад, бойові літаки радянського виробництва, але й скільки планується закупити протягом найближчих п’яти років, скажімо, безпілотних авіаційних комплексів (БАК) або модернізованих вертольотів.
У країні ніхто не може точно сказати, які озброєння і військову техніку (ОВТ) необхідно розробляти самостійно, які — спільно з іноземними компаніями, а які просто купувати. Ці питання вирішуються виключно в рамках протиборства різних лобістських груп (практично без участі військових) і фактично знімають з Генштабу ЗСУ завдання планування розвитку збройового потенціалу армії.
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
УКРАЇНА ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА РИНОК ОВТ
Якщо в перші роки війни іноземні держави мало звертали увагу на Україну, в крайньому випадку, прикриваючись хаосом, намагалися «впхнути» воюючій країні відносно невеликі партії військового мотлоху (як, скажімо, горезвісні машини Saxon, деякі з яких навіть не доїхали до фронту), то розвиток ринку зробив країну привабливішою для ділків світового ринку.
Відверто кажучи, ринок оборонної продукції України непристойно малий — якщо примірятися до світових стандартів переозброєння і брати до уваги реальну війну. Упродовж трьох останніх років (включаючи 2019 рік) військове відомство витрачає на ОВТ в середньому по 600 млн дол. щороку (при оборонному бюджеті, що не перевищує 3 млрд дол.). Для прикладу, Польща з оборонним бюджетом у 10 млрд євро (на 2019 рік) планує витратити на закупівлі озброєння не менше 2,5 млрд євро. Тобто суму, фактично еквівалентну українському оборонному бюджету, що дозволяє країні, окрім держоборонзамовлення, реалізовувати програми імпорту американських ЗРК Patriot та авіаційних ракет AGM-158A JASSM, до яких у лютому 2019 року додалася покупка в США дивізіону реактивно-артилерійських систем підвищеної мобільності HIMARS за 414 млн дол. Україні такі закупівлі поки що не по зубах — ні в економічному, ні в політичному сенсі. Проте Київ з деяких пір лихоманить не на жарт.
Першою програмою імпорту ОВТ 2017 року стали закупівлі засобів закритого тактичного зв’язку — у турецької компанії Aselsan, на понад 300 млн дол. для армії і трохи більше 40 млн дол. для Нацполіції. Тоді принаймні програму було прийнято в рамках відкритого конкурсу, де пропозиції турецької сторони (як за формою закупівель, так і за передачею технологій та офсетної частини) виявилися цікавішими, ніж у конкурента Elbit Systems Ltd. Але найголовніше: на той момент в України не було власної альтернативи. З обмовкою, що поява дещо пізніше розробок української компанії «Доля і Ко ЛТД» свідчить про необхідність краще вивіряти можливість і темпи розвитку власне українських технологій.
А ось коли у травні 2018 року Україна й «Airbus Helicopters» підписали угоду про постачання 55 вертольотів для потреб МВС — причому не в рамках «закритого» Держоборонзамовлення, а під час публічних закупівель, багато хто із спостерігачів уловив перші симптоми великої хвороби. Як мінімум тому, що лобісти оборудки легко обійшли необхідність конкурсу-тендера, «проштовхнувши» закупівлі (експерти оцінюють загальні витрати держави, з урахуванням річних щодо погашення кредиту, у близько 700 млн євро) за наявності вітчизняного виробника — ПАТ «Мотор Січ». Тим паче, що депутати парламенту проголосували фактично наосліп, оскільки умови оборудки їм почитати не дали.
Саме після просування цього проекту експертам стало зрозуміло, що жити без адекватної системи ухвалення рішень на імпорт ОВТ в країні просто неможливо. Тому що будь-яке рішення можна трактувати так, як хочеться тим, кому воно подобається. Щоб уникнути, без перебільшення, страхітливих наслідків такого імпорту для національного ОПК, ЦДАКР, прихильник створення українського оборонно-промислового лобі висунув ініціативу законодавчо закріпити неможливість закупівель будь-якої високотехнологічної продукції військового і подвійного призначення для військових формувань національних сил оборони, якщо подібні технології або продукція є в Україні. Для цього необхідно внести відповідні зміни до низки законів України: «Про державне оборонне замовлення», «Про публічні закупівлі», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання».
Але й не тільки. Необхідний чіткий механізм ухвалення обґрунтованих державних рішень для будь-яких випадків, аби уникнути подвійних інтерпретацій.
НАДЗВИЧАЙНІ ВИПАДКИ
Під такі випадки підводять усе ті ж зацікавлені особи, групи або структури. Напираючи, наприклад, на тимчасові параметри впровадження вітчизняних технологій.
Наприклад, на початку 2019 року з’явилась ініціатива глави МВС Арсена Авакова запропонувати Кабміну проект з виробництва спільно з французькою компанією близько 20 катерів 32—35 метрів для посилення охорони морських кордонів країни. Такі катери, на думку міністра, можуть виготовлятися на одному з українських заводів у співпраці з французькою стороною «з високим ступенем локалізації проекту в Україні». Сумніву немає, такий проект може реалізуватися набагато швидше, ніж у ВМСУ, тому що внутрішнє відомство не має військової прийомки, в ньому набагато оперативніше вирішуються питання переозброєння. І може реалізувати тему за вже накатаною схемою — через систему публічних закупівель. Почувши про це, і військові моряки наполегливо заговорили про те, що для ВМСУ вдалими і зіставними за вартістю стали б закупівлі партії британських 54-метрових катерів Barzan (Vita) Class із двома пусковими ракетними установками під ракети MM40 Exocet. Або закупівля ліцензії і випуск їх в Україні, починаючи з 3-го — 4-го корпусу. В Міноборони ж говорять, що правильний шлях — чекати будівництва, випробувань і прийняття на озброєння вітчизняних ракетних катерів «Лань-ЛК», розроблених під ПРК вітчизняного виробництва «Нептун». У ВМСУ ремствують: «Лань-ЛК» з ракетними установками з’являться десь 2021 року, а воювати з російським агресором, можливо, доведеться сьогодні-завтра. Що робити? Адже неможливо допустити подвійних стандартів: вертольоти — можна, катери — не можна. Але де в системі ухвалення рішення аналітичне обґрунтування, висновки конструкторів або науково-технічного комітету, де обґрунтування політичної частини рішення? На жаль, за такої ситуації — боротьби лобістів — ми маємо лише одну перспективу — засилля імпорту і знищення національного ОПК.
ПРЕФЕРЕНЦІЇ ДЛЯ ІМПОРТЕРІВ
«Імпортне ярмо». Очевидно, саме так вважають досвідчені торговці зброєю з іноземних держав. У неформальних бесідах вони натякають, що на імпорт п’ятої-шостої частини оборонних закупівель (тобто на 100 — 200 млн дол.) «розкрутити» Київ цілком реально. Початок 2019 року позначений не просто наступом імпорту, а атаками, які можна порівняти з кавалерійськими наскоками.
Так, нині на території України проходять випробування-презентації зарубіжних засобів РЕБ. Серед претендентів — «гібридні» вироби з Китаю та Ізраїлю, закамуфльовані під вироби вітчизняного виробника. З неймовірною завзятістю намагаються «протягнути» в Україну давно застарілу систему «АUDS» виробництва Великобританії (для інтересу: саме Міноборони Великобританії приймає на озброєння шість комплексів системи захисту об’єктів від БПЛА «Drone Dome» ізраїльської компанії Rafael, та аж ніяк не «АUDS», яку мають намір збути в Україну за 1 млн 200 тис. фунтів стерлінгів). Один комплект РЕБ «АUDS» із сумнівними бойовими можливостями, за вартістю зіставний із десятком вітчизняних комплексів РЕБ розробки і виробництва підприємств ОПК України «Укрспецтехніка» і «Проксимус» типу «Анклав», «Буковель», «Нота», які, до речі, пройшли бойове хрещення на війні й експлуатуються в умовах воєнних дій на сході України.
Але, схоже, це ще квіточки. Цього тижня до України прибула представницька делегація Elbit Systems Ltd. З метою розгорнути спільні програми модернізації парку бойових вертольотів Мі-8/Мі-24. Здавалося б, блага справа. Якби ізраїльтяни не націлились вибити з модернізації низку українських державних і приватних підприємств.
Так група підприємств на чолі з легендарним КБ «Луч» і з прямою участю ПАТ «Мотор Січ» розробили і впровадили засоби захисту вертольотів проти високоточної зброї, а також підготували до випробувань новий комплекс керованого озброєння 524Р, призначений для вирішення завдань цілодобового огляду, виявлення, розпізнавання й автоматичного супроводу й ураження наземних і повітряних, рухомих і нерухомих цілей. У листопаді 2017 року на одному з українських полігонів були проведені успішні випробування вітчизняного керованого ракетного озброєння «Бар’єр-В» з вертольота Мі-8МСБ-В. Фактично результат пусків з вертольота високоточних ракет, здатних уражати ціль на дальності 7,5 км, свідчить про черговий прорив українських творців озброєнь і військової техніки. Йдеться про те, що Мі-8МСБ-В, який є глибокою модернізацією знаменитого Мі-8, підтвердив здатність уражати будь-яку броньовану ціль керованою протитанковою ракетою РК-2В розробки ДККБ «Луч», причому в режимі ведення всепогодного бою у будь-який час доби. На сьогодні в ході випробувань відстріляно 8 ракет, і результатами пусків розробники й замовники задоволені.
Залишається додати, що розробки реалізовані за власні оборотні кошти, а беруть участь у них три державні підприємства ДК «Укроборонпром» і два приватні — зі складу Ліги оборонних підприємств України. «Потенційний контракт із компанією Elbit Systems Ltd, безумовно, вдарить по українських підприємствах найбільш руйнівним чином, а ізраїльське обладнання й озброєння обійдеться в 4-5 разів більше, ніж українське», — сказав автору представник одного з підприємств вітчизняного ОПК, додавши, що за даними промисловців, керівництво Міноборони схиляється до підтримки імпорту. Що, серед іншого, обнулить подальші розробки консорціуму підприємств з інтеграції у вертоліт нової ракети українського виробництва «Альта» — дальністю дії вже 12 км (зіставна за дальністю з ізраїльською ракетою). «Не виключено, суто з політичних міркувань, оскільки має місце тиск з ізраїльського боку на топ-менеджерів уряду», — вважає оборонник. Можна лише дивуватися з того, що у згаданих проектів імпорту відсутня попередня військово-технічна й економічна експертиза профільних інститутів і відомств, а говорити про науково-аналітичний супровід взагалі не доводиться.
Але, можливо, справа не лише в тиску. Значний недолік української нормативно-правової бази полягає в тому, що відпочатково створені преференції для імпортерів. Наприклад, українські підприємства ОПК (як приватні, так і державні) буквально «б’ються» за затвердження замовником так званого «РКМ» («розрахунково-калькуляційних матеріалів»), тоді як іноземному постачальнику ворота відкриті навстіж. Немає для іноземних компаній і такого поняття, як «військова прийомка», вірніше, вона полягає в перевірці якості, тоді як українські підприємства перевіряються щодо кожної витраченої гривні, незважаючи на затверджену ціну. У результаті наші підприємства, як свідчать в ОПК, «підписують кожен контракт, як перший (тобто з абсурдною кількістю процедур-рудиментів. — В.Б.)», тоді як іноземні компанії просто погоджують ціну.
Якщо так піде й далі, Україна може залишитися без оборонної промисловості, адже такі постачання нам зброї — мед на лезі ножа... Тим паче що так Київ опиниться в повній залежності від імпортерів, які, доречно зауважити, часто дослухаються до позиції Москви...
