Війна Росії проти України оголила не просто конфлікт між нашими народами, а й головне — цивілізаційний розкол між нашими світами. Справді, миролюбна політика України та прагнення європейської інтеграції стала руба до остаточного вибору Росії щодо імперських завдань із присмаком азіатської диктатури. Диктатури, що протягом століть змінювала назви і підходи, але залишала в собі основний вектор домінації. Географічна й історична близькість до кремлівської імперії є гальмом, яке примушує буксувати наш прозахідний поступ і залишається силою тяжіння до вад минулого. Саме тому Кремль воюватиме з Україною не лише танками і «градами», а насамперед тінями імперської ідеології, де українцям відведено роль сателіта у фарватері «радянського», «братського» народу без власної ідентичності й державної суб’єктності.
Показовий приклад — окупована частина Донбасу, яка опинилася в лещатах ізоляції. Фактично окуповані території України стали колбою, де Кремлем проводиться жахливий експеримент по створенню гнійної рани, яка має отруювати все тіло країни. Зубожіння, злидні, образ ворога в обличчі «укра», апеляція до «сильної руки», спекуляція на «совкових» особливостях пролетарія — вибуховий коктейль, який вже майже сформований під ребром України на сході. Тому встановлення бюстів Сталіну в Луганську (до речі, кілька років тому схожий бюст встановили в Запоріжжі) та святкування в Росії «дня працівника держбезпеки», тобто чекіста («свято», яке має свою історію ще з 20 грудня 1917 року, коли Рада наркомів видала Декрет про створення «ВЧК»), є потворним, але логічним способом ідеологічної війни. Нагадаємо, що дехто на Донбасі стверджував, що головним досягненням «ополченців» є те, що «у нас хотя бы Ленинов не валят». Таке чіпляння за істуканів є не просто рефлекторною реакцією після ідеологічної обробки. Це показова симптоматика розлому систем цінностей. Цінностей, які треба вміти захищати. І Путін в цьому плані грає обома руками — з одного боку, розвиваючи агресію, а з другого, граючись у «замирення». І, треба визнати, приклади деяких діалогів по такому «замиренню» з нашого боку доводять те, що ми на цю гру поки що ведемось.
Такими є подвійні стандарти, різні реальності й цілі. Поки в парламенті регулярно тривають бійки та гризня між начебто «соратниками», які дають ЗМІ поживу для розсмоктування, поки деякі журналісти (в Києві!) фактично закликають визнати терористів «доведеними до відчаю» громадянами, поки Нацгвардія в тилу буде екіпірована набагато краще, ніж ЗСУ, що знаходяться на «пєрєдкє», поки хтось зароблятиме на копанках і «підписах» під потрібними документами, доти і триватиме ця війна.
«СЕПАРАТИСТИ ХОЧУТЬ ПІДНЕСТИ СТАЛІНСЬКІ ЦІННОСТІ — ДИКТАТУРУ, ДОНОСИ, РЕПРЕСІЇ, РОЗСТРІЛИ...»
Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний Посол України, Посол миру міжрелігійної та міжнародної федерації Світового миру:
— Це чергове підтвердження, що собою являють так звані «народні республіки» на сході України, які фактично є гібридами сталінського режиму НКВС, путінської автократичної влади і бандитських сил. Це ідеологія псевдодержавних утворень, що як ракова пухлина виникли на нашій території. Вони хочуть легітимізувати у суспільній свідомості грубий диктат людей зі зброєю, які забирають бізнес і грабують людей, знищують ідеологічно неприйнятне, у «благо республіки». Зрозуміло, що вони обрали собі кумиром злочинця, який відомий всьому світові, як один із найкривавіших диктаторів людства. Сталін «прославився» кривавими злочинами, зокрема проти українського народу, винен у організації Голодомору. Скоро у них з’являться монументи й іншим поплічникам режиму насильства, наприклад Ворошилову. Вони не кажуть, що Донбас був першим регіоном, куди прийшов Сталін із «продрозкладкою» і як багато людей загинуло конкретно там від його дій і наказів. Сепаратисти хочуть піднести сталінські цінності — диктатуру, доноси, репресії, розстріли тощо. В них немає «ідеології народовладдя», як вони декларували, натомість — тортури, підвали НКВC і етнічна ненависть. І бюст Сталіна — «обличчя», яке вони показують усьому світові. Метою нашої інформаційної політики має стати донесення західному світові цього зловісного символу агресії на Донбасі.
«У УКРАЇНЦІВ Є ПРОБЛЕМА — ПОВІЛЬНА ЗМІНА СВІТОГЛЯДУ»
Левко ЛУК’ЯНЕНКО, громадський діяч, дисидент, правозахисник:
— Я дивлюсь на події, які відбуваються вже два роки, як на міжцивілізаційну боротьбу. Те, що Росія почала робити за правління Путіна, має чітку ідеологічну спрямованість — відродити Російську імперію у межах Радянського Союзу. Путін це робить послідовно. Московська еліта не змирилася з дезінтеграцією 1991 року і все робить для того, щоб повернути Україну під владу Кремля. Згадаємо відому фразу одного з російських політиків про те, що «без України Російська імперія неможлива». В цьому плані Росія вела й веде різнопланову політику. Це і ідеологічні методи, і економічні, і розширення «п’ятої колони», і зрештою військові засоби. Гадаю, Росія з самого початку планувала військовий наступ. Скоріше це була позапланова реакція, але вона цілком пояснюється згаданим імперським прагненням. Встановлення пам’ятників Сталіну, святкування дня чекістів — все це відбувається в руслі намагань відродити Радянську імперію. Коли ми це зрозуміємо, то всі події і вчинки Кремля знайдуть своє пояснення. Хоча такі прагнення Росії суперечать історичній реальності, адже цивілізаційно вона відстала на кілька поколінь від західного світу. В Пермській області був музей тоталітаризму і політичних репресій. Тепер цей музей переробляють на музей боротьби з антидержавними елементами. Тобто все розвертається на 180 градусів. Можна простежити, як нинішня імперія вбирає в себе елементи не лише радянських часів, а й царських. Саме ж відтворення імперії розглядається ними як творення державності. В цьому плані цілком зрозуміло, що чекати далі від Росії. З другого боку, ясно й те, що має робити Україна. Ми не повинні піддаватися на жодні обіцянки чи хитрування з боку Кремля. У нас є проблема — повільна зміна світогляду. В цьому вина і всіх президентів, які не ставили питання звільнення від московської ідейної облуди. В цьому плані Путін зробив нам послугу, коли напав на Україну, адже тим самим він явно продемонстрував свою мету. Ми побачили, що маємо справу не зі слов’янами, а з азіатами, не з братами, а з ворогами. На жаль, наша держава не повертає народ до українських духовних цінностей. Наша проблема в тому, що національна свідомість у нас ще дуже низька. І відродження цих цінностей відбувається лише внаслідок інстинкту національного самозбереження — дуже повільно.
