В ці дні рівно 70 років тому було прийнято рішення про депортацію українців з їхніх етнічних земель у Польщі, яке прийнято називати операцією «Вісла». Вітчизняні історики наголошують на факті геноциду українців, що зустрічає спротив у польської сторони. Натомість самі поляки наполягають на необхідності визнання українською стороною начебто геноциду поляків на Волині в 1940-х роках.
Отже, суть акції 1947-го року полягала у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у західній та північній частині Польської держави. Ці землі до 1945 року належали Німеччині. Після низки поразок нацистської Німеччини, коли бойові дії відкотилися назад за лінію України, у вересні 1944 року між Українською, Білоруською та Литовською РСР з одного боку та Польським комітетом національного визволення з другого була укладена угода, згідно з якою мав відбуватися так званий «обмін населенням» у прикордонних районах. Саме під таким терміном значилось фактичне переселення українців з їхніх етнічних територій. При цьому в згаданій угоді йшлося про начебто добровільний характер переселення, що в реаліях виявилось примусовим, ще й із використанням військових. Як зазначають історики, польська влада застосовувала різноманітні засоби для переселення, зокрема позбавлення прав українців на землю, ліквідацію рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші.
«Операція «Вісла» — це був геноцид українського народу, — коментує «Дню» доктор історичних наук, професор, директор Центру українознавства Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка Володимир Сергійчук. — Але моя позиція не співпадає з тими, хто бажає догодити Польщі. Насправді таке підігрівання може погано закінчитись для України, і про це свідчить історія. Зараз Україна перебуває в стані війни і дійсно потребує допомоги. Польща, з одного боку, пропонує підтримку, а з другого — вимагає зробити абсолютно неприйнятні речі, які не мають жодного стосунку до історичної справедливості та об’єктивності. Вона відмовляється на державному рівні визнати геноцид українців під час операції «Вісла», при цьому вони проштовхують закон про начебто злочинність ОУН-УПА. Така поведінка говорить про те, що влада в Польщі змінюється, але підходи до українських питань залишаються тими ж самими. Як і сто років тому Польща нам ставить ультиматуми. Вони вимагають від нас, щоб ми визнали геноцид поляків на Волині, якого не було. Так саме на початку ХХ століття в 1919-му році, коли Україна знаходилась в так званих чотирикутниках смерті, поляки виставляли умову, мовляв, якщо українці хочуть підтримки, то нехай віддадуть Галичину і Волинь. Ми поступилися, повіривши їм. Чим це скінчилося? Поляки нас зрадили і поділили Україну з Росією вже в четвертий раз».
«Отже, те, що поляки вимагають від нас визнати їх геноцид на Волині, це повторення ситуації сторічної давнини, — наголошує Володимир Сергійчук. — Тут є і наша провина, адже пам’ятаю, як в 2003 році поляки висунули вимогу зробити спільну заяву по Волині, яку склали самі поляки з вимогою не змінювати жодної коми в ній. На жаль, наші депутати тоді проголосували за цей документ, який зробив відповідні поступки на користь Польщі. Це дало їм підстави продовжувати справу в тому ж дусі — заговорили про геноцид, і наступна, чергова ланка цього процесу полягає в згаданій постанові від 2016 р. про «злочинність» ОУН-УПА. Це все ланки одного ланцюга. Наголошую, що поляки завжди думають про те, що вони можуть виграти за рахунок якихось угод з Московією. Таким чином сьогодні наша влада має ретельно вивчити ці уроки для того, щоб розуміти, як треба будувати діалог з Польщею і не відриватись від реалій».
Україна століттями перебуває в лещатах двох імперій. Сутність імперій, як відомо, ідентична — розширювати власний вплив, окуповувати землі і, зрештою, або знищувати народи, або нівелювати їхню ідентичність. В нинішніх не менш складних реаліях, коли наша країна вкотре знаходиться під агресією Московії, Україна має спиратись як на власні сили, так і на дипломатичний хист в зовнішніх відносинах. Так сталося, що саме в ці дні, що знаменуються трагічною датою між двома народами, триває візит спікера Верховної Ради Андрія Парубія до Польщі. Останній вшанував вояків Армії УНА, які поховані на цвинтарі Волі. Та чи вистачить у влади мудрості і наполегливості залишитись на принципових державницьких позиціях?
