29 серпня 2014-го. Жахлива кульмінація спроби звільнити український Іловайськ. Офіційні повідомлення протягом кількох тижнів запевняли: Іловайськ звільнений на третину, потім — на половину, потім — на дві третини... Зрештою, ми почули про так званий зелений коридор через який наші оточені військові мали врятуватися. Що означав цей «коридор»? Він означав відверту окупацію і демонстративне нехтування будь-якими моральними принципами. Українських військових розстрілювали на вибір. Агресор довів, що він прагне нищити і жодних домовленостей із ним поза його умов не буде.
Нині можна скільки завгодно звинувачувати Генеральний штаб та займатись воєнною аналітикою (часто побутовою, а не реально експертною). Іловайськ став вельми складним об’єктом для штурму з його звільнення. І справді Іловайськ — це місто, яке мало стратегічне значення, адже це був пункт сполучення (зокрема й залізницею) з Донецьком. Ба більше, Іловайськ розташовується в безпосередній близькості до кордону з РФ. А тоді — влітку 2014-го — як відомо, очевидною стратегією командування ВСУ була спроба встановити контроль над кордоном. Не будемо забувати, що 2014-го року в форварді звільнення наших територій були добровольчі батальйони. Це була рушійна, але водночас і хаотична сила. Без них звільнити наші міста було б дуже важко, а то й неможливо. До того ж завзяті хлопці та дівчата, які пішли в бій, думали лише про Перемогу. Вони не думали про те ким є їхнє командування. Командування, що буквально за місяць стало депутатами, в той час як ця лава національного спротиву втрачала життя на полях запеклих боїв.
КИЇВ. МИХАЙЛІВСЬКА ПЛОЩА.29 СЕРПНЯ 2018 р.
У серпні 2014 року Іловайськ уже не мав для Збройних сил України стратегічного значення і був «одним з тактичних завдань», яке вирішувалось під час масштабної операції на лінії бойових дій. Саме така заява пролунала в чергову річницю Іловайської трагедії з вуст начальника Генштабу Віктора Муженка.
«Операція мала широкий розмах, понад 400 км по фронту, — офіційно заявив Віктор Муженко. — Іловайськ, як населений пункт... якогось стратегічного значення для нас не мав, особливо в серпні, коли ми вже контролювали Кутейниково... Не було необхідності ставити Іловайськ як якийсь стратегічний центр, який необхідно було взяти будь-що-будь».
ФОТОРЕПОРТАЖ: Чотири роки після Іловайська
«На мою думку Муженко каже неправду, — коментує «Дню» слова очільника Генерального штабу голова комісії Верховної Ради, яка розслідувала причини Іловайської трагедії 2014-го Андрій СЕНЧЕНКО. — 2 серпня 2014-го року Петро Порошенко, як Верховний головнокомандувач ствердив стратегічний план оточення Донецька з метою перерізати комунікації бандитського російського угруповання з боку РФ. Я маю на увазі угруповання Гіркіна та інших. Цей план передбачав оточення Донецька двома напівкільцями. Й одне з них проходило через Іловайськ — важливий залізничний вузол. Наголошую — це була частина стратегічного плану. Операція з взяття Іловайська була спланована не на нарадах добробатів. Був утверджений план військової операції. Наголошую — не міліцейської, не добровольчої, а військової операції. Цей документ є в матеріалах слідчої комісії. Цей план було розроблено штабом АТО на чолі з генералом Назаровим і затверджений Муженком. Насправді розповіді про те, що Іловайськ не мав стратегічного значення — це нова тема, яка має увести в сторону. Ця версія нівелюється тим, що коли є стратегічний задум, то кожен метр шляху щодо досягнення цієї цілі, є заздалегідь запланованим. Претензії до Порошенка полягають у тому, що він не виконав норми Конституції і законів України (насамперед Закону про оборону). Це призвело до абсолютної дезорганізації оборони країни, що дало можливість безперешкодно вторгнутись російським військовим колонам на територію України. Окрім того, українське військове командування ігнорувало дані розвідки та очевидні факти і не приймало рішень. Військові щохвилинно повідомляли в Генеральний штаб про вторгнення російських колон, про їхній склад, швидкість і напрямок пересування. У відповідь військові почули погрози. При цьому ніякого рішення про те, як мають діяти військові не було. Не було відповідного наказу».
Буквально на днях перед річницею Дня Незалежності Президент Петро Порошенко вибачався за власні обіцянки терміново завершити так зване АТО. Як то кажуть — не минуло і чотири роки. Минуло. Ба більше, стрімко спливає термін перебування Порошенка на своїй посаді. І тут нове зізнання, але вже від Генштабу — виявляється, Іловайськ не мав стратегічного значення. Насправді Іловайськ мав стратегічне значення, але ціна його можливого звільнення була непомірно важка. Цю вагу українські воїни так і не змогли підняти, адже Росія відверто ввела свій воєнний контингент. І варто зазначити, що ввела на всій території проведення АТО.
В цьому випадку навіть сам термін «АТО» став для України надто вразливим. Ми на політичному рівні загрались у терміни і визначення, хоча ситуація була досить ясна. Росія напала на Україну та окупувала частину її території. Проте нагадаємо, що Україна сама визнала окупованим Крим лише 2015-го. Окуповані території сходу України наша держава визнала такими ще пізніше. За цим відчувалася, з одного боку, некомпетентність та нерішучість нашої влади, а з другого — намагання загравати з проросійськими силами при начебто дотриманні патріотичної позиції. Це була не політика. Це була гра в політику заради власних інтересів. Але ця гра була не на шахівниці. Ця гра була з вовком, який уже прирік нас на знищення. В цьому трагедія ситуації, яка розігралась 2014-го і триває донині.
Тож драма Іловайська полягає в тому, що сила українського духу не знайшла відповідної організації зверху. Нагадаємо також, що в серпні 2014-го українські війська, які здебільшого складалися з добровольців, займали домінуючі висоти над Луганськом. «Сепари» буквально тікали з міста. Ті, хто був місцевим, оперативно змінювали свій камуфляж на цивільний одяг. Проте, у фактично відкритий Луганськ, українські військові так і не увійшли. Натомість саме в ці дні кінця серпня 2014-го, скориставшись дивною кволістю українських визволителів, до Луганська увійшла регулярна російська армія. Так само як і до Іловайська. Якщо пригадати деякі перформанси комбатів, які тоді робили гучний піар на крові, то можна усвідомити, що рішення про звільнення тих чи тих територій приймались зовсім не з позицій воєнної тактики. На носу були вибори до Верховної Ради. І ці ж комбати, як уже було згадано, цілим пулом потрапили до неї. Натомість ми втратили і Іловайськ, і Луганськ, і Донецьк.
