Адміністративно-територіальна реформа, про яку десятиліттями тривали безплідні розмови, і нічого не робилося, нарешті ніби стартувала. У закарпатській «штаб-квартирі» офісу реформ розробили концепцію створення спроможних громад краю згідно з урядовими критеріями та на її підставі винесли пропозиції по заснуванню 38 нових утворень. Однак рекомендації теоретиків не завжди стикуються з реаліями життя та баченням реформи органами місцевого самоврядування. Найбільш послідовним критиком методів швидкого й «універсального» адмінреформування на Закарпатті є Ужгородський район.
«Проведення адмінреформи — справа невідкладна, — вважає голова райради Михайло Фединець, — оскільки ця проблема в Україні є дуже давня. Але, зважаючи на її важливість та довгостроковий вплив на розвиток країни, не можна приймати життєво важливі рішення без врахування думок людей, які складатимуть майбутні громади. Бо тоді надзвичайно важлива та вкрай потрібна справа замість того, щоб стати базисом для успішного соціально-економічного розвитку територій, перетвориться у предмет розбрату. Найбільша проблема у тому, що всіх «постригли» під один гребінець. Як можна говорити про продуманість об’єднання, коли одні громади складатимуться з п’яти-семи населених пунктів та кілька тисяч населення, а інші включатимуть 35 населених пунктів та чи не 250 тис. населення? Це — ніщо інше, як лобіювання інтересів великих міст, які впродовж останніх десятиліть безвідповідально і за корупційними схемами розтринькали власні землі, а тепер хочуть «прихопити» сільські. Ужгород — яскравий цьому приклад. Тут «догаздувалися» до того, що тепер не можуть знайти ділянки навіть для бійців АТО, не кажучи вже про перспективу розвитку. Років із 30 тому з Ужгородом уже об’єднували навколишні Горяни, Доманинці та Дравці. У результаті колишні села містом так і не стали, міські блага до них не дійшли, проте їхні мешканці втратили пільги, мають більші тарифи на послуги, не можуть утримувати повноцінні підсобні господарства. Переконливих аргументів переваг від приєднання до Ужгорода жителям приміських сіл сьогодні теж ніхто так і не навів», — каже М.Фединець.
Нині в Ужгородському районі є 33 сільські та одна селищна рада. Звісно, це забагато. Ідеальним варіантом тут вважають наявність 17 громад. Із часом можна буде об’єднати ще кілька, головне — щоб був зримий позитивний результат, щоб люди побачили реальні зміни. А що пропонують сьогодні? Передати землі, які є за межами населених пунктів. Так це можна зробити й без адмінреформи. Два роки тому, за режиму Януковича, ці землі практично «віджали» від місцевої влади і передали в управління Держкомзему. У результаті сільські землі розбазарили, їхніми власниками стали не раз і столичні товстосуми.
Незрозуміло, для чого держава береже збанкрутілі радгоспи. Сьогодні на більшості з 4 тис. гектарів радгоспних полів Ужгородського району ростуть лише бур’яни і берези, там нічого не вирощують, а селяни землею розпорядитися не можуть, інвестора запросити — теж. Іншого ж економічно привабливого ресурсу село просто немає. «Ми просили парламент, міністра АПК повернути угіддя селам. У відповідь на наші звернення аграрне відомство країни розпочало... судову тяжбу з селом за землю», — каже Фединець.
Ще один мало переконливий аргумент, до якого вдаються теоретики реформ, — передати громадам 60% податку з доходів фізичних осіб. Так це теж можна вчинити вже сьогодні, внести поправки до Бюджетного кодексу, як це зробили на початку року з акцизом та оподаткуванням нерухомості. Не це є суттю реформ! Суть реформи має бути в тому, щоб громада була зацікавлена господарювати ефективно, мала можливість самостійно залучати інвестиції, вирішувати, які об’єкти будувати у своєму селі, а на які кооперувати кошти і зусилля з сусідами. Саме для цього мають добровільно створюватись громади та отримувати необхідні повноваження. Наразі про намір на добровільне об’єднання заявили сільради Оноківців, Невицького та Кам’яниці. Готові до такого кроку й жителі Паладь-Комарівців та Галоча, Малої Доброні та Тисаагтелек. Вони самі ініціювали таке об’єднання, але згідно з урядовими нормативами — не можуть цього зробити.
«Загалом система оподаткування потребує подальших змін», — каже сільський голова Сторожниці Василь Сіка, з яким погоджуються практично всі голови приміських сіл Ужгородщини. Податки з фізичних осіб мають сплачуватися за місцем фактичного проживання людини, бо сьогодні велика кількість мешканців приміських сіл працює в Ужгороді й там сплачує податки, а живе у селах і користується тамтешньою інфраструктурою, на поліпшення якої у місцевих бюджетах коштів немає. Розподіл акцизу з продажу пального теж має бути переглянуто, тому що не в кожному селі є АЗС, а дорогами користуються всі. Так, приміром, на території с. Сторожниця діє потужне фермерське господарство «Коник», яке тільки за один рік закуповує палива понад 3 млн грн, а до бюджету сільради від цього не потрапляє жодної копійки. Плюс кілька сотень приватних автівок мешканців села, які також заправляються паливом, акциз з якого «осідає» в Ужгороді, а сучасні дороги треба б і в Сторожниці...
«Нині найбільш доречним було б об’єднання трьох-шести сіл в одну громаду за тим принципом, як колись існували колгоспи чи радгоспи», — вважає голова Оноквівської сільради Павло Машіка. «Зазвичай, у такому осередку є середня школа, медичний заклад первинної допомоги, господарські структури. Зосередити зусилля для їхнього осучаснення, отримання коштів внаслідок бюджетних змін та за рахунок цього будівництво соціальної інфраструктури — це найперше завдання місцевих громад», — резюмує сільський голова.
«Дуже важливо показати людям усю «дорожню карту» адмінреформи, зафіксувати кожен етап: яким буде державний устрій країни після реформування, які його структурні рівні передбачено, що буде прописано в Конституції: село — громада — район — край. Чи, можливо, з’являться якісь інші територіальні утворення?» — каже М. Фединець.
Та не менш важливим фактором успішного проведення реформи є довіра людей до вищих органів влади країни: Президента, парламенту, уряду, переконані мої співрозмовники. Нинішня українська влада, яка постала у результаті Майдану, не зробила майже нічого з того, що декларувала та гарантувала минулого року на президентських та парламентських виборах. Тому й рівень недовіри до «спущених» нею реформ на місцях надзвичайно великий. Наразі треба переконати людей, що такі зміни слід робити невідкладно. А для цього, найперше, необхідно навести елементарний лад у країні: закрити офшорні «діри», які поглинають мільярди, зупинити «відкати», контрабанду та розбазарювання бюджетних коштів, унеможливити катастрофічні для людей валютні «стрибки» і обкрадання населення, реально змінювати країну. Тоді й підтримка реформ та їхній успіх буде гарантовано.
