Хотіли б звернути увагу на свіже інтерв’ю Генпрокурора Юрія Луценка в програмі «HARD із Влащенко» на телеканалі ZIK. Протистояння ГПУ і НАБУ, реформа Генпрокуратури, «справа Януковича», «справи Євромайдану», «справа Корбана»... — все це теми спілкування ведучої з гостем. Однак, були і деякі інші запитання, на які Луценку доводиться відповідати вкрай рідко. Своєрідною кульмінацією ефіру стала тема резонансної «справи Ґонґадзе — Подольського». Незважаючи на обіцянки Генпрокурора після свого призначення протягом місяця прозвітувати з приводу замовників у цій справі, він за півтора роки так і не прозвітував. А якщо і відповідав із приводу «справи Ґонґадзе — Подольського», то тільки якщо запитають журналісти.
Які враження від інтерв’ю склалися в самої Наталії Влащенко: «Я знаю Юрія Луценка багато років, уважно стежила за біографічними етапами його життя, кар’єрними досягненнями, людськими властивостями, зокрема, коли він був у в’язниці. З мого досвіду, він практично ніколи мені не брехав — ні в особистому спілкуванні, ні в професійному, коли давав інтерв’ю, — коментує «Дню» телеведуча, генеральний продюсер каналу ZIK. — Так, Юрій Луценко іноді може промовчати щодо деяких моментів, але щоб відверто сказати на «біле» — «чорне», такого не було. Я розумію, що таке в сьогоднішньому політичному контексті бути Генеральним прокурором України, — це надзвичайно непроста ситуація, й тут багато чого пов’язано: особливі стосунки з Президентом, стосунки з депутатами, колегами прокурорами тощо. Але він, як мені здалося, справді щиро вірить у те, що робить, і дуже хоче, щоб реформа Генеральної прокуратури відбулася. Що цьому заважає? Відчувається, що йому не вистачає досвіду, і ще — він дуже емоційний. Іноді буває — його б’ють за емоційні публічні випади. Але я з цього, власне, й почала ефір — завжди дивлюсь на цифри, хто скільки зробив по факту. Як і лікарі — їхню роботу треба оцінювати по факту того, скільки складних операцій вдалося зробити, і в результаті — скільки людей вижило. А не в яких тапочках він ходить, якого кольору має халат і що колись десь сказав емоційного. Я вдячна Юрієві Віталійовичу, що він прийшов на ефір. Більшість наших чиновників топ-рівня ховаються в такі моменти. Коли емоційно збуджене суспільство, коли багато критикують у соціальних мережах... Я його запросила, й він прийшов відповісти на ключові точкові питання. Це — смілий крок чиновника, який, здається, готовий брати на себе відповідальність».
РУЧКАННЯ ОДНОГО З ЛІДЕРІВ АКЦІЇ «УКРАЇНА БЕЗ КУЧМИ» ЮРІЯ ЛУЦЕНКА З САМИМ ЛЕОНІДОМ КУЧМОЮ СТАЛИ ВЖЕ ТРАДИЦІЙНИМИ... / ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ОЛЕКСІЯ БРАТУЩАКА
Так, але чому тоді тема «справи Ґонґадзе — Подольського» перетворилася для Луценка фактично в табу, адже, нагадаємо, що свою політичну кар’єру він, зокрема, зробив саме на цій справі. Пригадуєте, хто стояв біля Мороза і натискав на кнопку магнітофона, щоб громадськість дізналася про «плівки Мельниченка», або його активну участь в акції «Україна без Кучми», або його ж обіцянку на посаді керівника МВС ув’язнити замовників злочинів проти Ґонґадзе і Подольського. Але все це в минулому. Сьогодні ж інші реалії, відповідно, інші заяви та поведінка.
«...Як іноді буває, — пише у себе на сторінці у FB головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА. — Співрозмовник «осідлав хвилю» й майже переконав, вже хотілося пом’якшити ставлення. Але є одне питання. І журналістка його поставила. І все. Карета перетворилася в «гарбуз».
Отже, що спіткало Луценка? Відповідаючи на запитання Наталії Влащенко, чи будуть названі замовники злочину в «справі Ґонґадзе — Подольського», Генпрокурор відповів: «Не знаю, не можу сказати. У даний час ми знаємо багато чого, але ключові свідки мертві, а один живий — генерал Пукач, на жаль, всупереч усьому, зокрема й моїм спробам, навіть при можливості пом’якшення його найсуворішого покарання, не дає відповідних показів. Пукач — фактично останній свідок, який би міг посприяти слідству встановити замовника злочину».
«Юрій Віталійович відповів досить узагальнено, а я б хотіла, щоб у цій ситуації він був більш відвертим, — каже Наталя Влащенко. — Зрозуміло, що він на відповідальній посаді, є внутрішні проблеми в прокуратурі, можливо, які він навіть не може озвучити. А можливо, це політичні моменти. Але зрозуміло одне — Україна мала більш ніж досить часу, щоб повноцінно розслідувати «справу Ґонґадзе». І якщо на виході немає кінцевого результату — то це вже політична історія. А не історія відкритого слідства і бажання довести справу до кінця. «Справу Ґонґадзе» давно мало бути закрито, і давно мало б бути названо замовників убивства. Цю мою позицію всі знають. Справу довго не закривають, бо є що приховувати — от і все. Іншого пояснення я не можу знайти».
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Насправді, Пукач давно вже посприяв слідству і дав усі необхідні свідчення. Просто Луценко відверто бреше. Адже перебуваючи на родинному заході Кучми — Пінчука YES у вересні цього року (і не вперше, що показово), нинішній Генпрокурор уже робив подібні заяви. На що була реакція людей, які безпосередньо долучені до цієї справи (про неї нижче). А найголовніше, сам головний виконавець злочинів, Пукач ще в січні 2013 року, коли суддя зачитав вирок і запитав його, чи погоджується він з ним, — на весь світ заявив: «Я погоджусь, коли в цій клітці зі мною будуть сидіти Кучма та Литвин».
Які ще свідчення потрібні Луценку? Можна детальніше. Адвокат потерпілого у справі Олексія Подольського Тетяна КОСТІНА раніше розповіла «Дню»: «Матеріали справи, починаючи з досудового розслідування і закінчуючи сьогоднішнім днем, коли справа перебуває в касаційному суді, дають послідовну відповідь на запитання про те, хто насправді був замовником у злочині проти Ґонґадзе і Подольського. Свідчення Пукача є незмінними. Вони були такими під час і слідства, і суду першої інстанції, і в апеляційному, і в касаційному судах. Більше того, під час засідання касаційної інстанції 31 травня 2017 року Пукач повідомив усіх присутніх журналістів, а пізніше прокуратура внесла до реєстру відомості про те, що на нього чинився тиск протягом усіх років розслідування. Є особи, які бажали, щоб він змінив свої свідчення і не називав замовників. Після оголошення вироку першої інстанції 29 січня 2013 року суддею Мельником Пукача запитали, чи зрозумілий йому вирок. Він відповів, що вирок йому буде зрозумілим тоді, коли разом з ним на лаві підсудних сидітимуть Кучма та Литвин. Але пізніше з протоколу судового засідання суду першої інстанції ці висловлювання Пукача зникли. У зв’язку з цим касаційна інстанція прийняла рішення про розсекречення аудіозаписів засідань у Печерському та Апеляційному судах».
«Висловлювання Генпрокурора Луценка просто шокують, — продовжує Тетяна Костіна. — Особливо, якщо зважити на той факт, що коли Луценко був на передачі «Право на владу» в ефірі «1+1», то він особисто повідомив, що в цій справі є дуже важливі докази, які, на його думку, дадуть завершити цю справу і передати її в суд до закінчення каденції Генпрокурора. Тому нинішні його заяви видають прямо протилежну позицію тому, що він заявляв до того. І це ставить важливі запитання щодо мотивів його нинішніх заяв, особливо у зв’язку з його останніми фото разом з Леонідом Кучмою, який обґрунтовано підозрюється в наданні злочинних наказів щодо Георгія Ґонґадзе та Олексія Подольського. Більш того, коли Луценко каже, що інших свідків, крім Пукача, не залишилося, — це ще одна неправда. А те, що ГПУ незаконно і з порушенням численних міжнародних зобов’язань України досі не надає потерпілому Олексію Подольському статусу потерпілого у справі, стосовно замовників — давно за межею моралі та права. Свідчення Пукача нікуди не ділися, «плівки Мельниченка» також нікуди не поділися. Існують результати міжнародних експертиз про те, кому належать голоси на тих плівках».
Олексій Подольський відреагував різкіше: «Всі докази того, що Кучма — вбивця, є навіть не в надрах ГПУ. Їх цілком досить у матеріалах процесу Пукача. Для чого Луценко вкотре збрехав саме сьогодні? Це не що інше, як публічна демонстрація лояльності до Кучми й Пінчука. Водночас — сигнал про вірність узятим на себе зобов’язанням перед вбивцею».
Насправді ж, вся ця історія є яскравим прикладом «збитих моральних орієнтирів», про що нещодавно написав філософ Сергій Дацюк. Причому стосується це не тільки політиків, а й частини журналістів. Їх сервільність, продажність і безпринципність всі роки «виховувало» терпимість до зла. Тому доки в «справі Ґонґадзе — Подольського» не буде поставлено крапки, доти країна залишатиметься в заплутаних нетрях минулого, рухаючись хибним шляхом.
