Коли народні депутати ухвалять новий Виборчий кодекс? Яка вірогідність того, що парламентські вибори 2019 року проводитимуться за пропорційною виборчою системою з відкритими списками? Який новий законопроект вносить зміни до низки законів та як забезпечити проведення виборів на окупованих територіях?
Після прийняття Виборчого кодексу в першому читанні, навколо цього законопроекту постійно триває дискусія і вносяться нові поправки, яких наразі вже понад чотири тисячі. А отже, наші шанси голосувати на виборах народних депутатів за новим виборчим законодавством мінімальні, а на виборах президента взагалі зводяться до нуля.
Чому процес із листопада минулого року, коли було прийнято проект Виборчого кодексу, який передбачає запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими партійними списками, так затягнувся? Чи не пов’язано це з тим, що владі не вигідно скасовувати мажоритарку?
«Гальмування ухвалення Виборчого кодексу фактично має кілька детермінант, — каже експерт з конституційного та виборчого права Асоціації українських правників Микола МАРЧЕНКО: — 1) страх лідерів та спонсорів політичних партій перед відкритими списками на парламентських виборах; 2) страх частини влади, деяких представників демократичної опозиції та проросійських політиків втратити зручну для себе мажоритарну виборчу систему відносної більшості; 3) безпековий фактор, який полягає у цілеспрямованій кампанії Російської Федерації та її політичних сателітів в Україні проти виборчої реформи».
Часу, щоб повністю відпрацювати всі поправки залишається мало, однак народні обранці тішать надією, що до парламентських виборів 2019 року це зробити реально.
«Цілком реально, що за умов активізації, робоча група може завершити розгляд проекту Виборчого кодексу в межах місячного терміну, — вважає народний депутат України Руслан СИДОРОВИЧ. — Питання якості фінального документа є надзвичайно важливим, проте я, як член робочої групи, можу заявити, що ті народні депутати, які беруть участь у її роботі, а також представники громадського сектору, що долучені до роботи, є фахівцями в галузі виборчого права та цілком спроможні забезпечити підготовку до розгляду Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя якісного та збалансованого законопроекту. Отже, проект Виборчого кодексу може бути внесений для прийняття в другому читанні в сесійну залу ще цього року. Слід пам’ятати, що розгляд законопроекту в другому читанні передбачає обговорення внесених та відхилених поправок, а також врахованих комітетом поправок на підтвердженні яких наполягатимуть народні депутати в сесійній залі. Виходячи з загальної кількості внесених поправок, а саме 4296 та з досвіду розгляду подібного проекту за обсягом правок, щодо внесення змін до процесуальних кодексів, можна стверджувати, що для ухвалення в другому читанні необхідно не менше як три-чотири пленарні тижні. Вказані терміни мають усі підстави вважати, що до парламентських виборів 2019 року є цілком достатньо часу для прийняття збалансованого та якісного Виборчого кодексу».
Варто не забувати і про можливі складнощі, пов’язані з прийняттям нового Виборчого кодексу. По-перше, це відкриті списки та нова форма виборчого бюлетеня, новація якого полягатиме в тому, що він набуде форми трафарету, де виборець має поставити дві позначки — обов’язкову та факультативну. Обов’язковим є обрання відповідної партії, без цього бюлетень недійсний. Факультативним є зазначення відповідного порядкового номера кандидата в народні депутати з регіонального списку відповідної політичної партії.
Незвичність такого підходу до порядку вираження волі виборців має бути компенсована шляхом широкої інформаційної кампанії. Відповідальність за це лежить на державі та політичних партіях. Разом з цим, міжнародні організації готові надавати допомогу в здійсненні такого просвітництва.
По-друге, це спосіб формування виборчих комісій. Як зазначає Руслан Сидорович: «Під час підготовки до другого читання, кожна внесена поправка потенційно в стані серйозно вплинути на порядок формування відповідного виборного органу та на політичну картину в цілому».
Слід також зауважити, що новий законопроект «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» може суттєво змінити такі закони, як: «Про вибори Президента України», «Про місцеві вибори», «Про державний реєстр виборців».
З одного боку, він передбачає спрощену реєстрацію місця проживання, особливо для переселеців, а з іншого — може призвести до маніпуляцій на виборах.
«Я проти голосування за законопроект №9218 у поданій редакції, — каже Руслан Сидорович. — Ідея, зазначена в пояснювальній записці, не відповідає самому тексту законопроекту. Основні загрози — низька нормотворча техніка, що порушує засадничий принцип правової визначеності, а також порядок введення в дію, який передбачає існування в певний час двох законопроектів з однаковими назвами, спричинять правовий хаос. Реєстрація місця проживання без відома власника може впливати на права та законні інтереси власника житла. Пропоновані зміни до чинної редакції Закону «Про Державний реєстр виборців» не узгоджується з порядком самого функціонування такого реєстру та не корелює з ідеями проекту Виборчого кодексу. Порядок створення та функціонування відповідних реєстрів та обміну інформації між ними передбачатиме непропорційні бюджетні затрати та не вибудовуватиме комплексного підходу до розв’язання проблеми із хаосом з реєстрами в Україні. Тому прийняття цього законопроекту є небезпечним».
Потрібно також зважати, що Україна перебуває в стані війни, яку проти неї розв’язала Росія. Ба більше, 11 листопада на окупованій частині Донбасу булло проведено «фейкові» вибори, які суперечать будь-яким принципам виборчого права. Тож перед владою постало питання: як бути з окупованими територіями та регулюванням виборчого процесу в «ОРДЛО»?
«Проведення РФ «виборів» у окупованих частинах Донецької та Луганської областей є нічим іншим, як слідуванням практиці антидемократичних режимів між першою та другою світовою війнами, — вважає Микола Марченко. — За великим рахунком — це продовження практики націонал-соціалістичної Німеччини Гітлера та практики більшовицької Росії Леніна та Сталіна. Усі подібні «вибори» та «референдуми» позбавлені концепту установчої влади та суперечать принципу вільних виборів. В умовах окупації людина повністю позбавлена демократичної можливості здійснити незалежний вибір та до неї може застосовуватися фізичний примус.
«Єдина мета Путіна «легалізувати» окупацію територій, — продовжує експерт. — У випадку з Донбасом — Москва прагне створити квазіутворення за придністровським зразком для введення його в перемовини з офіційним Києвом та нашими західними партнерами та створення сталої бази для зупинки євроатлантичного вектору демократичної України. Однозначно, ми не маємо за жодних обставин вступати в перемовини з маріонетками Путіна та не піддаватися на його мантру «громадянської війни в Україні». Маємо чітко показувати світу — хто є окупант. Не може йтися про жодне визнання будь-якого виборчого процесу на окупованих територіях. Щоб не допускати подібних ситуацій у майбутньому — влада має чітко дотримуватися євроатлантичного вектору інтеграційних процесів, приділяти належну увагу безпековим питанням та становленню концепту національної держави в Україні. Сьогоднішня ситуація є наслідком багаторічного нехтування цими напрямами».
Отже, існує багато суперечностей, пов’язаних з впорядкуванням законодавства про вибори. З прийняттям Виборчого кодексу, в основі якого лежить пропорційна виборча система з відкритими списками, у нас з’явиться можливість голосувати на парламентських і місцевих виборах за конкретного кандидата. І потрібно розуміти, що порядок проведення виборів та їх супровід є важливим так само, як і вибір кандидатів. Суспільство має вимагати від політиків, зокрема народних депутатів, ухвалити остаточно Виборчий кодекс, який дасть можливість максимально якісно проводити вибори.
