Українська мова завжди муляла очі окупантам, під гнітом яких Україна перебувала протягом століть. Особливо російському царизму і компартійному режиму, який прийшов йому на зміну. Наприклад, в середині 30-х років в Українській РСР друкувалося 259 українських письменників. Після сталінських репресій, пік яких випав на 1937-1938 роки, залишилося лише 36. Своює смертю померли тільки 7, а решту більшовики розстріляли, запроторили до концтаборів або ж – у кращому випадку – під страхом смерті заборонили їм літературну діяльність. «Правильним» літераторам – тим, хто своєю творчістю возвеличував їхню владу, дозволили. А чого варте лише карельське урочище Сандармох, яке стало братською могилою для сотень україномовних письменників. Поетів, театральних діячів – людей, які своєю творчістю пропагували українську мову!..
Після того, як Сталін сконав, подібні репресії припинилися, вірніше, трохи затихли. Але боротьба з українською мовою все ж не припинялася. Аж до самого розпаду СРСР.
«УКРАЇНСЬКОЮ ЧИ РОСІЙСЬКОЮ – НЕ ПРИНЦИПОВО…»
З проголошенням у 1991-му незалежності України усім свідомим українцям здавалось, що «українській мові, нарешті, легше дихатиметться». Але не так сталося, як гадалося: вже за кілька років, у 1994-му, почалися спроби надати російській мові статус офіційної. На щастя, відповідні поправки до чинного законодавства так і не були внесені. Але вчораші компартійні чиновники, так звані червоні директори, перемістившись зі своїх крісел до парламентських, не заспокоїлись: у 1995 році міністерство національностей України розробило напівтаємний «Проект державної програми розвитку російської культури в Україні до 2000 року», згідно з яким мова сусідньої країни отримувала багато преференцій, витісняючи українську на задвірки.
Ніби виконуючи рекомендації міністра освіти часів царської Росії Валуєва, який вирізнявся ненавистю до усього українського, Росія завалила Україну дешевими шовіністичними газетами, на ТБ почали виходити передачі антиукраїнського змісту. Співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складало тоді 1:10. За рівнем оподаткування власної книги, яке складало 28 відсотків, ми опинилися серед світових лідерів. З кожним роком частка україномовної друкованої продукції скорочувалась, а частка російськомовної – зростала: якщо у 1990 році, напередодні розпаду радянської імперії було надруковано майже 79 мільйонів примірників книг і брошур українською мовою, то вже 1992-го – менше 45 мільйонів. З кожним роком їх кількість зменшувалася, а українці все більше потрапляли «на гачок» російської преси і тих «цінностей», які вона хоч і у завуальованій формі, але все ж нав'язувала їх нам. Зважаючи на ситуацію, що склалася на мовному фронті, письменник Роман Іванович Іваничук заявив у одному зі своїх інтерв'ю:
- Справа Валуєва відроджується. Жахливо, що вже у новітній українській історії.
Не надто переймалися в ті роки впровадженням української і в Збройних Силах, інших військових формуваннях: більшсть генералів – українців за походженням – перевагу у спілкуванні з підлеглими віддавали саме російській. А деякі з них навіть і службові наради проводили цією мовою, пояснюючи свою позицію тим, що «всі ми живемо у демократичній державі і російська не заборонена». А один високопоставлений армійський чиновник, пояснюючи своє спілкування російською на одному публічному заході за участі представників творчої інтелегенції, пояснив так:
- Хіба це принципово як я виступатиму? Ми ж прекрасно розуміємо один одного…
Окремі представники творчої інтелегенції, зокрема, Роман Іваничук – автор багатьох історичних романів, закликав «схаменутись і згадати якою мовою розмовляли наші діди і прадіди». Та хто його чув?.. І все ж в українському парламенті знаходились люди, правда, не так вже й багато, які воліли на законодавчому рівні захистити україньску мову, зробити її дійсно державною, як це було записано і в Конституції. Але їхні законопроєкти, покликані врегулювати функціонування мов в Україні, роками лежали під сукном у керівників ВР. А ліберали-демократи, які теж засідали у ВР, чомусь вважали, що мовне питання «не на часі – є інші, більш актуальні проблеми».
Саме тоді, у «лихі» 90-ті і формувалося благодатне підгрунтя для зерен так званого «русского мира», ще тоді, десятиліття тому, тодішня влада припустилася страшенної помилки. І нехай опосередковано, але тодішні можновладці, проголосивши так звану багатовекторінсть у розвитку України, винні у сьогоднішніх подіях на Донбасі. Адже всій важливості економіки, свідомість людини, яка рухає усіма її вчинками, формують саме культура, мова, церква.
КРИГА СКРЕСАЄ. АЛЕ ПОВІЛЬНО…
Лише з початком «русской весны» влада почала виправляти помилки, допущені її попередниками. У тому числі і стосовно мовного фронту. Наприклад, парламент ухвалив Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який, на думку багатьох політиків, вчених-мовників, забезпечує державній мові гідне місце. Навіть при усіх його недосконалостях. Але й тут не обійшлося без спротиву. І дарма, що у парламенті давно вже немає ні «червоних директорів», ні чиновників зі своїм «славним» партійним минулим. Знайшлися у них гідні послідовники. Щоб у цьому зайвий раз переконатись, достатньо переглянути виступи деяких нардепів, які надто занепокоєні «гнобленням великої російської мови, притисненням інтересів російськомовного населення». Смішно?.. Але, разом з тим, і сум огортає, коли дивишся весь цей «цирк», де замість ведмедів виступають пересмішники-депутати. Вони, і не лише вони, теж переконують нас, що мова – це не головне. Одна поважна панянка нещодавно заявила на всю Україну, що «українською мовою людей не нагодуєш». І зала людей, запрошених на це ток-шою, гаряче їй аплодували…
Нагадаю, що у «Воєнній доктрині Російської Федерації» записано: «Гібридна війна – це війна, яка поєднує на різних етапах комплекс застосування стратегій, як знищення, так і непрямих впливів». До непрямих автори документу віднесли і «інформаційний вплив на народонаселення, з метою підриву історичних, духовних і патріотичних традицій».
Саме це положення росіяни і застосовували протягом десятиліть у Криму і на Донбасі. Адже перед тим, як на півострові з'явилися «зелені чоловічки», населення піддали «посиленій інформаційній обробці». За принципом «чим страшніша брехня, тим вона ефективніша», сформованим головним ідеологом Третього рейху Геббельсом. При цьому уміло використовували історичні, культурні чинники.
Що потрібно зробити для того, щоб україньска мова, нарешті, на 29-му році існування Української держави посіла належне місце і в ній, і в українському суспільстві? Відповідь проста: вищезгаданий закон мають виконувати всі громадяни, які проживають на теренах України. Російські пропагандисти розуміють: реалізація цього закону – це прямий шлях до пробудження свідомості багатьох українців, через мову вони перетворюватимуться з населення у націю, український народ. А коли так, то їх важко, практично неможливо буде одурманювати різними побрехеньками про «єдиний народ», братство словянських народів» тощо. Але на сході кажуть: собака лає, а караван іде. У мовному питанні цим прислів'ям маємо керуватись і ми.
Багато мовознавців пропонують додаткові заходи, реалізація яких теж сприятиме утвердженню української мови. Зокрема, на думку Лариси Масенко – доктора філологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту української мови НАН України, потрібне складання іспитів зі знання мови не лише претендентами на посади держслужбовців, а й тих громадян, які претендують на керівні крісла в державних корпораціях, установах і підприємствах.
- Такі новації мотивуватимуть майбутніх управлінців не лише декларативно заявляти про своє знання української мови, але й дійсно її вивчити, - вважає пані Лариса. - Створення загальнонаціонального Фонду розвитку української мови, який функціонуватиме за рахунок бюджетних коштів, добровільних пожертв громадян та відрахувань підприємців, сприяло б реалізації масштабної інформаційно-просвітницьких, навчальних та дослідницьких проектів щодо розвитку мови і її утвердження в усіх сферах нашого життя.
Не зайвим було б і встановити податкові пільги для того середнього і великого бізнесу, який би сприяв створенню конкурентоздатного україномовного продукту, забезпечував умови для покращення рівня знань державної мови серед працівників. Ці пільги повинні схиляти бізнес-спільноту до проукраїнської позиції..
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
Повільно, але наша солов'їна все більше завойовує серця і душі українців. Про це свідчать і соціологічні дослідження, проведені Київським міжнародним інститутом соціології. Згідно з його результатми, за останні 20 років частка тих, хто вважає, що російську мову потрібно вивчати в тому ж обсязі, що і українську, зменшилася із 46 відсотків до менш як 30. При цьому майже 8 відсотків респондентів дотримуються думки, що російську «не треба вивчати взагалі». А 46 відсотків українців зі своїми найближчими родичами розмовляють переважно або тільки українською мовою.
Сергій ЗЯТЬЄВ
УКРАЇНСЬКА МОВА: ЦІКАВІ ФАКТИ
Коли саме зародилася українська мова? На це запитання не існує достеменної відповіді, але вчені дійшли висновку, що виникла вона значно раніше, аніж російська, німецьката багато інших, якими сьогодні користуються в країнах Європи. Французи, наприклад, за допомогою комп'ютерних технологій з'ясували, що солов'їна є однією з найстаріших слов'янських мов. Українська мова тісно пов’язана зі старослов’янською – спільною мовою предків всіх сучасних слов’ян.
Перша згадка про українські слова датована 448 роком. Візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи у таборі вождя гунів Аттіли, розміщеному на теренах сучасної України, записав у своєму нотатнику слова «мед» і «страва».
Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: проста, руська, русинська, козацька... Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX століття була назва «руська мова».
У «Короткому словнику синонімів української мови», де зібрано 4 279 синонімічних рядів, найбільше синонімів має слово «бити» – аж 45! Широкий синонімічний діапазон навіть в іменників. Так, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
Українська мова належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Багато хто вважає, що найбільш наближеною до неї є російська. Але вчені-філологи, провівши дослідження, спростовують це твердження. На їхню думку найбільш наближеної є білоруська – 84 відсотки. Це обумовлено тим чинником, що, починаючи з IX-XI століття обидві мови формувалися на спільній діалектній базі, а наші народи до XVI століття мали спільну писемну книжну українсько-білоруську мову. Польська – на 70 відсотків, сербська – на 68 відсотків. Російська ж посідає «почесне» четверте місце, оскільки її схожість з нашою вимірюється лише 62 відсотками.
Українська мова має чимало говірок: Степовий говір, Слобожанський, Середньонаддніпрянський, Підляський, Західнополіський, Середньополіський, Східнополіський.
Українську мову офіційно визнали літературною після видання «Енеїди» Івана Котляревського. Перший український «Буквар» видав у 1574 році у Львові першодрукар Іван Федоров. До наших часів дійшов лише один примірник книги, який було знайдено 1927 року в Римі. Найстарішою українською піснею вважається балада «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?».
Сьогодні в українській мові налічується близько 256 тисяч слів: за цим показником вона є одним із лідерів у світі. Як свідчать соцоціологічні опитування, рідною українську вважають понад 64 відсотки громадян України, російську – приблизно 34 відсотки. Для 1,5 відсотка рідними є інші мови.
В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П», найменш уживана літера алфавіту – «Ф», її вживають переважно в запозичених словах.
Найбільше перекладів серед українських творів має «Заповіт» Тараса Шевченка: його переклали 147 мовами народів світу.
