10 січня доктор історичних наук, постійний автор «Дня», професор Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ святкує день народження. Аналітичні тексти Станіслава Владиславовича, присвячені проблематиці Голодомору-геноциду в Україні 1932—1933 років чи актуальним питанням Української революції 1917—1921 років, більшовицькій «технології» підкорення України, становленню історичної пам’яті й національної ідентичності українців, — це не завжди легке й популярне, проте вкрай потрібне читання. Читання — праця, читання — роздум, читання — заглиблення в суть історії. Ми попросили пана Станіслава відповісти на три підсумкових запитання.
— 2018 рік, особливо з огляду на відповідні ухвали Сенату і Палати представників Конгресу США, можна вважати «проривним» у справі визнання Голодомору геноцидом українського народу. Чи став цей процес незворотним? Коли Голодомор буде визнаний геноцидом у всесвітньому масштабі?
— Треба виконати два завдання: розкрити перед світом реальну картину того, що відбувалося в українському селі у листопаді 1932 — червні 1933 рр. і домогтися єдності думок наших правників у тому, що ця картина підпадає під визначення Конвенції ООН про геноцид. З першим завданням українські вчені впоралися протягом останнього десятиліття. Е. Епплбом у книжці «Червоний терор», яка розійшлася по всьому світу, представила цю картину Голодомору в популярному викладі англійською мовою. Залишається чекати, доки ця інформація буде засвоєна світовою громадськістю. Сподіваюсь, що Інститут національної пам’яті використовуватиме всі пам’ятні дати (а не тільки «круглі», як 2018 р.), щоби створити планшети з матеріалами Е. Епплбом та іншими публікаціями, і з допомогою МЗС України поширюватиме їх по всіх країнах.
Друге завдання буде виконано, коли наші правники (передусім найавторитетніші з них — Володимир Василенко та Євген Захаров) доведуть, що сталінський злочин підпадає під положення Конвенції ООН про геноцид. Переконаний, що для цього потрібно об’єднати існуючі концепції Голодомору як геноциду — Р. Лемкіна і Конквеста — Дж. Мейса.
— Рік Павла Скоропадського, проголошений «Днем»-2018: здобутки, проблеми, перспективи?
— Просвітницька акція газети «День», присвячена 100-річчю Гетьманату П. Скоропадського, має велике значення для корекції наявних уявлень про рушійні сили і характер семирічних визвольних змагань 1917—1923 рр. (включно з подіями на західноукраїнських теренах). Оцінюючи дії М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри, Х. Раковського, Є. Петрушевича, А. Денікіна, П. Врангеля, Н. Махна та інших осіб, ми часто забували про вагому роль гетьмана П. Скоропадського в утвердження національної державності.
Нерідко кажуть, що визвольні змагання зазнали поразки, а возз’єднання українських земель відбулося шляхом реалізації пакту Ріббентропа — Молотова. Насправді, однак, поява незалежної та соборної України 1991 р. була визначена попередніми подіями: створенням примарної (до часу) радянської державності, рішеннями глав провідних держав Антигітлерівської коаліції про возз’єднання українських земель шляхом переформатування території відродженої Польщі та включення радянської України в число держав-засновниць ООН.
Я часто згадую перипетії боротьби українського та курдського народів за свободу і незалежність. Започаткована подіями Першої світової війни, ця боротьба для українців завершилася успішно. Тим часом Курдистану й досі немає на мапі Близького Сходу.
Історичні уроки визвольних змагань 1917—1923 рр. повинні міцно укоренитися у свідомості громадян України. Це допоможе нам гідно протистояти агресії пострадянської Росії.
— Які історичні міфи, на вашу думку, й досі впливають на свідомість українців?
— Газета «День» регулярно друкує статті, які руйнують уявлення українських громадян, у тому числі професійних істориків, про вітчизняну історію, запозичені в радянській школі — загальноосвітній та вищій. Для мене, наприклад, словосполучення «Київська Русь» від студентських часів було цілком звичним. Кілька років тому, коли московські історики заговорили про «Давню Русь», я навіть обурився. Але тепер розумію: по-перше, існувала Давня Русь зі столицею в Києві, а по-друге, не існувало жодної іншої Русі.
Було б добре, якби газета завела постійну рубрику з розповіддю про відомих у світі людей українського походження. Їх сотні, але вони вважаються росіянами, американцями, англійцями, тому що реалізували свій талант поза межами України. Є книжка Віталія Григоровича Абліцова (572-94-59) на цю тему.
