Усім відома роль Московського патріархату, який створив ідеологічне підґрунтя для анексії Криму та російської агресії на Донбасі. Фактично, Російська православна церква виступала одним із інструментів загарбницької політики Кремля. Тож новина про першу в історії зустріч між Папою Римським Франциском та очільником РПЦ патріархом Кирилом 12 лютого на Кубі від початку викликала незадоволення української громадськості.
Втім ще більшого обурення викликала атмосфера спілкування Папи Франциска із патріархом Кирилом. Очільники церков тричі обмінялися «братнім цілуванням», обнялися і привітали одне одного. «Ми розмовляли, як брати. Ми маємо те саме Хрещення, ми є єпископами, ми говорили про наші Церкви та дійшли до порозуміння в тому, що єдність будується, спільно прямуючи вперед. Ми висловлювали ясно, без недомовок», — цитує Папу Франциска «Радіо Ватикану». У свою чергу патріарх Кирил заявив, що обидві Церкви можуть разом трудитися над тим, «щоб не було війни, щоб повсюди шанувалося людське життя, щоб скріплювалися основи моралі родин та осіб».
Та найбільше незадоволення викликав результат зустрічі патріархів — довга декларація, яку Франциск і Кирил скріпили підписами і в якій виокремлюються два пункти стосовно України:
«26. Вболіваємо з приводу протистояння в Україні, що вже спричинило багато жертв, завдало незліченні страждання мирним мешканцям та привело суспільство до важкої економічної та гуманітарної кризи. Закликаємо всі сторони конфлікту до розсудливості, суспільної солідарності та до діяльного будування миру. Заохочуємо наші Церкви в Україні трудитись над досягненням суспільної гармонії, утриматися від участі в протистоянні та не підтримувати його подальший розвиток.
27. Висловлюємо побажання, щоб було подолано схизму між православними вірними в Україні на основі існуючих канонічних норм, щоб усі православні християни України жили в мирі та гармонії, і щоб католицькі спільноти країни сприяли цьому, щоб наше християнське братерство ставало дедалі видимішим».
КАРИКАТУРА ІГОРЯ ШИНКАРЯ
«Декларація Папи Франциска та агента КГБ Кирила — це релігійна версія Мюнхенської угоди. Велика подяка, Папа Франциск, або краще сказати Папа Невіл (Чемберлен. — Ред.)», — написав на своїй сторінці у Facebook науковий співробітник Атлантичної ради США Адріан Каратницький.
Тож про що свідчить цей сюжет, через який Ватикан поніс репутаційні втрати? Які наслідки для України даної «релігійної спецоперації» Кремля? Коментує «Дню» керівник Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, президент Української асоціації релігієзнавців Анатолій КОЛОДНИЙ:
— Ми, релігієзнавці України, сприймаємо цю подію вкрай негативно. Вона говорить про те, що у даному напрямку не працює наше МЗС. Але, так чи інакше, Ватикан розписався в тому, чим він є для України.
Римська курія давно проводить промосковську політику. Коли в 1963 році Йосип Сліпий, глава УГКЦ повернувся до Риму, він виступив на Ватиканському соборі й попросив для своєї церкви Патріархат. Цю заяву сприйняли оплесками, але до сьогоднішнього дня це оплескове рішення не реалізоване. Його зробили кардиналом (який може виїздити з Риму лише з дозволу Папи), щоб він не нікуди виїздив. Йосипу не дозволяли проводити архієрейські собори і навіть синоди церкви. Тож він робив це таємно — приїздили єпископи із діаспори і, маскуючись під «конференції», проводили собори архієреїв.
Давня теза про те, що Ватиканська курія працювала не на Україну, підтвердилася й сьогодні. Виявилося, що вони потаємно готували Декларацією із Москвою, яку Франциск підписав, певно, і не читаючи. РПЦ використала момент, коли на папську посаду прийшла людина, далека від політичної діяльності, тому його можна було обвести.
Папа Франциск видає з себе простачка, сприймаючи все на буденному рівні, а у Римській курії до влади прийшла молодь. Вони, можливо, не розуміються на дипломатичних питаннях і висловлюваннях, не надають їм потрібного значення, як і Папа, який іноді дивує своїми заявами. Натомість митрополит Іларіон (Алфеєв) від РПЦ, який брав участь у підготовці Декларації, — це людина тонкої дипломатичної виучки, яка підсунула цей документ, а представники Ватикану з ним погодились.
Дана Декларація — це певна зовнішньополітична перемога Кремля. Фактично, це підтримка в Україні церкви Московського патріархату, а не українських церков — УГКЦ чи Київського патріархату. Відповідно до підписаної Декларації, Кирил подаватиме себе як єдиного представника православного світу в Україні. Декларація нібито закликає до миру — «братцы, давайте жить дружно», але не засуджує російську агресію і навіть не акцентує на тому, що проти нашої держави ведеться війна. За допомогою Кирила проводиться політика Росії — та, яку їй не вдається провести за допомогою політиків. Тож тепер ця політика проводиться вже й за підписом Папи Римського. У Декларації підспудно закладено, що є «канонічна територія» московської церкви, на яку не може посягати ніхто інший.
Проте не слід надавати великої ваги даній зустрічі. У зовнішній політиці мало хто зважає на Папу Римського і позицію католицької церкви. Нині вона є історичним реліктом, до якого іноді звертаються. Але в той же час Ватикан — це європейська держава, яка займає 2-е місце по золотовалютним резервам. Тож РПЦ хоче використати його, щоб РФ перевела гроші зі своїх рахунків у ватиканський банк. Це тонка політика з боку Росії, яку ми прогледіли.
Що ж до наслідків підписання цієї Декларації напередодні Всеправославного собору, то цим самим патріарх Кирил збільшив свою вагу. Він веде неявну боротьбу за верховенство у православному світі. Цією зустріччю Кирил побив козир, який мав патріарх вселенський Варфоломій, який поставав речником православ’я при зустрічі із Ватиканом. Тепер же було применшено значення вселенського патріарха.
«ПАТРІАРХ КИРИЛ НАМАГАЄТЬСЯ ДАТИ ВСЕЛЕНСЬКОМУ ПАТРІАРХУ ЛЯПАСА»
Назарій ЛОЗНИЦЬКИЙ, протоієрей УПЦ (КП) (velychlviv.com):
— Для Його Всесвятості Патріарха Варфоломія проведення (Всеправославного. — Ред.) Собору стало ідеєю фікс. Це на сьогодні ціль його життя. Його червона лінія. У цьому контексті, якщо думати чисто по-людськи, зрозуміла позиція Вселенського Патріарха. Зрозумілі і його поступки, на які він ішов заради проведення Собору.
А як поводиться у цій ситуації патріарх Кирил? Він кожного разу намагається дати Вселенському Патріарху гучного ляпаса. І йому це непогано вдається: зняття неугодних Кремлю питань, перенесення Собору зі Стамбула на Крит, зрештою, виступи на засіданні передсоборової комісії — все це демонстративно мало показати Його Всесвятості, хто в домі «барін». І Архиєпископ Константинополя смиренно мовчить... От у цьому контексті зустріч з Папою Римським, її анонсування та висвітлення у російських та проросійських медіа, була черговим ляпасом Патріарху Варфоломію. Московський патріарх поводиться як православний папа, чи хоче себе таким показати. Він говорить від імені всього Православ’я і, чогось мені здається, щиро вірить у те, що зможе стати і стане Папою Православного Світу. Кубинська зустріч показала його безрелігійність та політиканство.
