Незважаючи на те, що офіційно передвиборча кампанія стартувала 5 вересня, політичною рекламою столиця заповнена вже кілька місяців. Частина агітації від кандидатів є відвертим популізмом, а інша за своїм змістом має відношення не до місцевих виборів, а скоріше до парламентських. Захмарне зниження тарифів, завзята боротьба з корупцією, ефективна робота уряду — всі ці солодкі обіцянки ми читаємо з рекламних площ. Проте на них, здається, не залишилося місця для головного — для самого Києва та його численної громади. Здається, більшість кандидатів забула про столицю, яка вже багато років потерпає від проблем з інфраструктурою, архітектурного несмаку та абсолютно варварського ставлення до історичних надбань всеукраїнського і загальноєвропейського значення. Боротися з цією багаторічною недугою Києва вирішив відомий продюсер, медіа-менеджер, поет, народний депутат України, син народного артиста України Юрія Рибчинського та корінний киянин Євген РИБЧИНСЬКИЙ. Минулого тижня він заявив про свої наміри балотуватися на посаду київського міського голови. «День» поспілкувався з паном Рибчинським, розпитав про його мету та бачення змін у Києві:
— Євгене Юрійовичу, сьогодні ви є народним депутатом, який може впливати на державну політику. Чому ви прийняли рішення висуватися на посаду київського міського голови? Невже ситуація в столиці ще гірша, ніж загалом в країні?
— А хіба ви не їздили київськими дорогами? Чи не ходили київськими дворами?
Дніпропетровських чиновників змінили західноукраїнські, останніх змінили донецькі, а дірки у київському асфальті як були, так і залишилися. Тарифи у нас найбільші в країні, а затори найдовші. Чужинці звідусіль приїздять до української столиці не для того, щоб покращити життя корінних киян, а для того, аби за їхній рахунок розжитися і покращити своє особисте життя. А Київ їм, як-то кажуть, «по цимбалах». Вони паркуються на наших газонах, справляють нужду під нашими парадними і нехтують нашими правилами життя. Коли ви останній раз бачили, щоб жінці уступали місце в транспорті? Або літню жінку переводять через дорогу? Або посміхаються, зустрівшись з вами очима? Так робили кияни ще на початку 1990-х. Що змінилося? Просто до влади в Києві останні десятиріччя приходили люди, байдужі до долі столиці Стародавньої Русі, люди, які совість проміняли на мільйони. Люди, які заробляли з кожної цеглини київських новобудівель. Люди, які позбавили киян елементарного — урн, що стояли раніше на кожному кроці. Їхній час безповоротно минув. Настав час сильних, розумних, креативних і небайдужих. Настав час киянам постояти за себе.
— У парламенті ви входите до «Блоку Петра Порошенка», від якого буде балотуватися чинний міський голова Віталій Кличко. В чому логіка?
— Поза парламентом фракцій не існує! Я був і залишаюся безпартійним. Я категорично проти партійної приналежності міських голів. Це порушує сам принцип місцевого самоврядування.
Ви питаєте, в чому логіка? А в чому логіка висування боксера, народженого у Киргизії, який розмовляє німецькою краще, ніж українською? Логіка суто політична. А киянам потрібен міський голова, який із закритими очима здібний пройти своє рідне місто, плоть від плоті киянин, людина, яка швидко приймає рішення і спроможна зрозуміло висловити будь-яку думку.
— А вас не намагалися умовити не йти на вибори?
— Зі мною говорили і у фракції, і в Адміністрації Президента. Казали, мовляв, ти набереш щонайбільше 2-3%, нащо воно тобі треба? Я відповів, що це треба не лише мені, а й майже трьом мільйонам киян. Тому про відсотки я б так вільно не розмірковував. Мої шанси на перемогу прямо пропорційні бажанню киян повернути собі місто. А воно у них дуже велике. На тому ми з колегами і розійшлися.
— Омельченко, Черновецький, Кличко, від якого ми за 1,5 року не побачили аж занадто революційних підходів та змін у столиці. На вашу думку, в чому «хронічна хвороба» столичних голів? У найбільшому та найзаможнішому українському місті, в якому громадяни, нібито, одні з найактивніших, перемагають не найкращі кандидати.
— Усі вони — заручники своїх «команд». А усі ці «команди» мають на меті лише одне — не допомагати киянам жити краще, а торгувати дозволами на будівництво і продавати київські землі. В них немає мети будувати багатоповерхові міські паркінги, а є конкретна ціль -безконтрольно знімати плату за паркування наших машин у нашому місті. І, крім того, в них є ще з десяток несанкціонованих джерел прибутку.
— Добре, що ви згадали про команду. Питання класичне, адже без команди немає сенсу зазіхати на такі серйозні посади. Чи є з вами люди, готові працювати, втілюючи ваше бачення управління столицею?
— Хіба лондонський мер Борис Джонсон, журналіст і письменник, ішов на вибори з командою електриків і сантехників разом із плиточниками і прибиральниками? Він йшов з ідеєю, як зробити Лондон більш комфортабельним для жителів і гостей британської столиці. І, між іншим, він уже другу каденцію реалізує свої ідеї.
В цивілізованому світі проводять відкриті конкурси на посади і обирають не «своїх», а найкращих фахівці у різних галузях міського господарства. У мене є потужна команда радників, але кияни мають бачити і розуміти, звідки взявся і на якій підставі працює той чи інший чиновник. А з якої хто партії — нікого не хвилює. Лише б не текли труби, не закінчувалася гаряча вода і не зникало світло.
— Ви і на своїй сторінці у Facebook проводили паралель із мером Лондона. Звідки у вас, людини переважно творчої професії, бажання займатися господарською діяльністю в серйозній машині управління столицею?
— Ну, по-перше, містобудування — це теж творчість. Якщо б не творчість, наприклад, архітектора Городецького, ми б із вами не мали найкращих київських споруд, а дивилися б на жахливі панельні багатоповерхівки і потворні витвори епохи Незалежності. Чому жоден мер Києва не спробував відтворити історичний ансамбль міста? А тому, що жоден із них не був корінним киянином. Усе своє життя я створював те, що подобалося людям і керував підприємствами, які працювали ефективно. Пісні я не беру до уваги, хоча з піснею живеться легше. На початку 1990-х у мене була «Музична Біржа», в другій половині — «Наше Радіо», на початку 2000-х — «Радіо Ностальжі» і «Столиця», популярний журнал «Єва». У мене було із десяток рекламних агенцій і підприємств, зайнятих у будівництві концертних споруд. До того ж я навчався в British Open University і є спеціалістом із кризового менеджменту. Я добре освічений, енергійний і дуже свідомий киянин. Вибачте, що так себе «рекламую».
— У Києва вже був «співочий мер» — чи не боїтеся поганих асоціацій із боку виборців?
— Давайте не плутати караоке і велику сцену. Любити співати і вміти співати — це зовсім різні речі. А чи боюсь я асоціацій? Я нічого і нікого, крім Господа Бога, не боюся.
— Що у вас є протиставити потужному адмінресурсу, «гречці» та брудним технологіям, які, вочевидь, будуть використовуватися на виборах?
— Талант, смак, знання, небайдужість і шалена енергія, велика команда підтримки, родинні й дружні кошти, а найголовніше — чесне родинне ім’я.
