У справі про інцидент у Керченській протоці українська сторона здобула важливу, хоча й проміжну перемогу. Міжнародний трибунал з морського права в Гамбурзі зобов’язав Росію звільнити українських моряків, захоплених поблизу берегів анексованого Криму в листопаді 2018 року, і дозволити їм повернутися в Україну, а також повернути Києву три затриманих українських військових корабля. Суд також зажадав від сторін «не чинити дій, які можуть посилити або розширити диспут». Згідно з рішенням трибуналу, Москва до 25 червня має поінформувати його про виконання наказу про звільнення українських моряків та кораблів.
Але Росія відмовилася брати участь у засіданні Міжнародного трибуналу, у зв’язку з чим той особливо наголосив, що відсутність однієї зі сторін не може звільнити її від того, аби залишатися стороною судових слухань. Виконувати рішення трибуналу Росія, вочевидь, наміру не має, і про його невиконання не звітуватиме також. Голова комітету Ради Федерації за конституційним законодавством і державним будівництвом Андрій Клішас відверто заявив, що рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права через інцидент у Керченській протоці не належить до юрисдикції цього суду і не може бути визнане Росією.
Проте аргумент про відсутність у нього відповідної юрисдикції Трибунал відкинув таким пунктом постанови: «Ця постанова аж ніяк не вирішує питання про юрисдикцію Арбітражного суду, включеного до додатоку VII, розглядати суть справи чи будь-які питання, що стосуються прийнятності вимог України чи самих питань по суті, і не зачіпає прав України і Російської Федерації надавати аргументи з цих питань». Гадаю, що й остаточне рішення буде на користь України, але навряд чи воно змінить позицію Москви.
Кремль наполягає на тому, що між Росією і Україною немає війни, а отже, захоплені поблизу Керченської протоки моряки є не військовополоненими, а є порушниками кордону і підлягають кримінальному суду. Україна ж вважає інцидент 24 листопада актом агресії і захоплених Росією моряків розглядає як військовополонених.
ФОТО З САЙТА HROMADSKE.UA
У рішенні Міжнародного трибуналу для України є свої плюси і свої мінуси. Головний плюс полягає в тому, що такий авторитетний орган фактично визнав моральну і юридичну правоту української позиції і ще раз продемонстрував, що Росія є злісним порушником міжнародного права, цього разу — морського. Також рішення трибуналу означає, що знецінюються звинувачення проти України і особисто проти екс-президента Петра Порошенка в тому, що надсилання катерів до Керченської протоки було провокацією і протиправним діянням. Отже, хоча б ці звинувачення проти колишньої української влади висувати зараз буде незручно, що хоч трохи зменшить післявиборчий розкол в українському суспільстві.
Але є й мінуси. По-перше, трибунал відмовився заборонити Росії, як забезпечувальний захід, продовжувати кримінальне переслідування українських моряків. Їхнє звільнення трибунал поки що розглядає лише як забезпечувальний захід до українського позову. Але оскільки моряків, принаймні, найближчим часом, явно не буде звільнено, суворою реальністю залишиться лише продовження їхнього кримінального переслідування в Росії. Пропозиція українського посла в Німеччині зажадати від Німеччини запровадження нових антиросійських санкцій, якщо Росія відмовиться виконувати рішення Міжнародного трибуналу, звучить красиво, але навряд чи дасть якісь реальні результати. Після захоплення українських моряків Євросоюз не виявив готовності надіслати свої військові судна до Керченської протоки, аби гарантувати там свободу судноплавства, і дивно було б чекати, що він буде рішучішим щодо невиконання Росією постанови Міжнародного трибуналу з морського права.
Проте вихід на свободу українських моряків тепер може, всупереч сподіванням, навіть відтермінуватися. Раніше Путін мав два варіанти дій щодо їхнього звільнення. Можна було б найближчими днями передати їх новому президентові України як демонстрацію готовності налагоджувати діалог. Або, навпаки. Передати заарештованих не Зеленському, а «солодкій парочці», яка очолює проросійську опозицію в Україні, Бойкові й Медведчуку, аби підвищити їхні шанси на парламентських виборах. А тепер моряків Україні Путін повертатиме, в усякому разі, не раніше 26 червня, аби цей жест жодним чином не видавався виконанням Росією рішення Міжнародного трибуналу. Але до кінця червня тестування Зеленського щодо відносин з Росією вже втратить сенс, оскільки упродовж наступного місяця український президент так чи так вимушений буде визначитися з цього питання. Отже, залишається лише варіант з передачею полонених Бойкові й Медведчуку.
Але для Путіна це краще зробити незадовго до парламентських виборів, аби трохи підвищити рейтинг опозиціонерів. Проте, на превеликий жаль, для російського президента цей гуманний жест не має критичного значення, тим паче, що рейтинг блоку «Опозиційна платформа — За життя» стабільний і повернення на Батьківщину за допомогою лідерів блоку українських моряків навряд чи його істотно підвищить. Тому зі звільненням моряків Путін може зволікати як завгодно довго, обираючи момент, коли цей жест матиме сприятливіший для Кремля вплив як на міжнародну, так і на внутрішньоукраїнську політику. Щоправда, якщо моряків не звільнять найближчим часом, Дональду Трампу навряд чи вдасться зустрітися на саміті G-20 з Володимиром Путіним. У світлі нинішньої постанови Міжнародного трибуналу американському президентові важко буде ігнорувати власну обіцянку не зустрічатися з Путіним до звільнення моряків. Але зараз, у світлі кризи в американо-іранських відносинах, президент США, певно, навіть більш зацікавлений у такій зустрічі, ніж його російський колега.
Проте українській стороні не варто впадати у відчай. По-перше, високі шанси на те, що й остаточний вердикт Гамбурзького трибуналу буде на користь України, а його Росії не вдасться так просто проігнорувати, як у випадку з постановою про забезпечувальні заходи. По-друге, судові позови проти Росії залишаються для України одним з головних способів боротьби проти Росії на міжнародній арені, і за грамотного юридичного забезпечення питання вони можуть не лише ускладнити життя Москві, а й надати Києву цілком конкретні дивіденди, дипломатичні й матеріальні.
ГОЛОС ІЗ FACEBOOK
КОМЕНТАРІ
«НЕВИКОНАННЯ НАКАЗУ ОЗНАЧАТИМЕ ЙМОВІРНЕ ЗАСТОСУВАННЯ НОВИХ САНКЦІЙ ПРОТИ РФ»
Захар ТРОПIН, доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук (radiosvoboda.org):
— Бачу три можливих варіанти подальшого перебігу подій.
Перший: Росія виконує наказ і звільняє українських моряків та кораблі.
Другий — відмовляється виконувати наказ. Тут варто пам’ятати про рішення Конституційного суду РФ про можливість невиконання рішень міжнародних судових установ, якщо таке виконання суперечить Конституції РФ.
І третій: юридично Росія не виконує цього наказу, але в інший спосіб звільняє моряків та військові кораблі. Аналогічно Росія діяла у справі судна Arctic Sunrise (під прапором Нідерландів) природоохоронної організації «Ґрінпіс» (2013 року до Міжнародного трибуналу з морського права з позовом проти Росії звернулися Нідерланди. — Ред.).
У будь-якому разі, рішення Трибуналу від 25 травня значно покращує перспективи повернення наших моряків та військових кораблів.
Наказ є обов’язковим до виконання, тому просто проігнорувати його Росія не зможе. Невиконання означатиме підвищення тиску світової спільноти на Росію. Як мінімум — у вигляді розгляду цього питання Радою Безпеки ООН.
Крім того, ймовірне застосування нових санкцій державами та міжнародними організаціями, зокрема щодо судноплавства кораблів під прапором Росії та діяльності російських портів.
Україна разом з поданням заяви про тимчасові заходи одночасно подала заяву про розгляд справи по суті Арбітражем відповідно до Додатка VII Конвенції ООН з морського права.
Там ще несформований арбітражний трибунал. Це перше, що буде зроблено. Потім, найвірогідніше, Росія знову заперечить його юрисдикцію на вже зазначених або нових аргументах. Якщо арбітраж підтвердить свою юрисдикцію, справа буде розглядатися по суті. Хоча ці два питання можуть бути й об’єднані в одну стадію процесу.
Головне, що зараз рішенням Трибуналу є наказ про звільнення наших кораблів і членів їхніх екіпажів. По-друге, в будь-якому разі, воно є додатковим тиском на Росію на міжнародній арені; тиском на суди Росії, де розглядаються справи проти наших моряків.
Ще один важливий, з моєї точки зору, момент. Хоча Трибунал зазначив, що режим проходу Керченською протокою є «предметом спору між Україною та Росією», він визнав, що факти проходу українських суден Керченською протокою до інциденту свідчать про свободу судноплавства в цій акваторії.
Останнє фактично є підтвердженням правомірності безперешкодного проходу Керченською протокою суден під прапором України та в порти України.
«У ТРИБУНАЛУ ЦІКАВА ІСТОРІЯ — УНІКАЛЬНИЙ СТОВІДСОТКОВИЙ ПОКАЗНИК ВИКОНАННЯ ЙОГО РІШЕНЬ»
Микола ГНАТОВСЬКИЙ, перший віце-президент Української асоціації міжнародного права (facebook.com):
— Винесу із коментарів відповідь на запитання про наслідки можливого невиконання Російською Федерацією наказу Міжнародного трибуналу з морського права. Це буде явним міжнародним правопорушенням, створить підставу для нових санкцій, прирече їх на програш справи в арбітражі по суті (бо це лише попередній етап), погано позначиться на перспективах в інших судах, підірве їхню правову, політичну і моральну позицію в усіх міжнародних форумах. Коротше кажучи, це дорого коштуватиме — значно дорожче, ніж просто відпустити моряків. У Трибуналу з морського права взагалі цікава історія: у нього унікальний стовідсотковий показник виконання його рішень.
Декілька колег висловлюють цілком логічне занепокоєння, що застосування Міжнародним трибуналом із морського права норм (мирного) міжнародного морського права підриває позицію України про наявність збройного конфлікту з РФ і наявності у моряків статусу військовополонених. Це питання жваво обговорювалося фахівцями, зокрема на сайті блогів «Європейського журналу міжнародного права» (https://www.ejiltalk.org/the-kerch-strait-incident-law-of-.../). Трибунал не вдається до дослідження цього непростого питання в тексті наказу, але варто звернути увагу на аналіз, що міститься в заяві судді Кіттічайсарі (Kriangsak Kittichaisaree), прекрасного юриста-міжнародника й дипломата із Таїланду (https://www.itlos.org/.../cases/case_no_26/C26_O25.05_D_KK.pdf). Весь документ варто детально прочитати фахівцям, але щодо можливого застосування права морської війни замість Конвенції ООН з морського права потрібно звернути увагу на параграфи 26 — 29. Якщо стисло, то поважний суддя переконливо обґрунтовує висновок, що посилання на статус українських моряків як військовополонених не заважає Україні використовувати положення Конвенції для захисту своїх прав. Але питання на цьому не закрито; скоріше за все, остаточно з цього приводу висловиться майбутній Арбітражний трибунал, який розгляне справу по суті. Сподіваюся, що й надалі в міжнародних судових та арбітражних органах перемагатиме підхід, який не дозволить порушнику міжнародного права діяти безкарно в «гібридній» сірій зоні.
