Учора Верховна Рада внесла до порядку денного низку законопроектів, що стосуються обороноздатності країни. Що вони означають? Говоримо з народним депутатом від фракції «Народний Фронт» Дмитром ТИМЧУКОМ.
— Щодо проекту закону «Про правовий режим воєнного стану». Як думаєте, з чим пов’язане його внесення Президентом України?
— Торік ми констатували готовність російсько-терористичних військ на Донбасі на кінець листопада — початок грудня до створення Росією ударних угруповань. Минув місяць, і в січні почався їхній широкомасштабний наступ. Вони готові наступати й зараз, є «прикидки» за якою лінією це може проводитися. Можуть наступати на 9 травня, можуть в червні-липні. Інструмент у них є, і коли він буде використаний — не можна сказати точно.
Але я б не став форсувати події й говорити, що влада дозріла до введення режиму воєнного стану. Ми чудово розуміємо політичні ризики від цього й сумніви Верховного Головнокомандувача. Важко сперечатися з багатьма аргументами, що стосуються економічної діяльності, фінансової допомоги Україні, інвестиційної привабливості України й так далі. Зараз ми проходимо період, який, на жаль, затягнувся на рік, адже за ефективної діяльності законодавчої й виконавчої влади його можна було пройти за 2-3 місяці після початку російської агресії. Це період адаптації нашого законодавства під реальні умови. Усі закони, що були чинними в режимі надзвичайної ситуації (хоча вони були чинними, коли були стихійні лиха), щодо «особливого періоду», воєнного стану, антитерористичної операції, ми переконалися, що це було теоретизування, слабо пов’язане з реальністю.
Для виконавчої влади — в.о. президента Турчинова і в.о. глави Адміністрації Президента Пашинського у квітні-травні минулого року був порятунком закон про АТО. Тоді виникла необхідність відповідати на військову агресію, але були сумніви з приводу запровадження режиму воєнного стану, пов’язані з потребою проводити вибори. Закон про антитерористичну операцію потім удосконалювався. Наші політики й чиновники заявляли про те, що зараз розглядається питання про запровадження воєнного стану. Але вивчення чинного закону показує, що дуже багато правових механізмів не передбачено. Тому нинішній законопроект більш адаптований під реалії, з виправленням старих помилок і відповідає на питання, що було б в разі запровадження воєнного стану.
— У законі не згадано створення Ставки Верховного Головнокомандувача, у той же час можна зауважити, що деякі елементи воєнного часу, прописані в законопроекті, діють уже зараз.
— У ньому не згадується Ставка Верховного Головнокомандувача (СВК), адже вона прописана в новому законі про РНБО. Узагалі, згідно з чинним законодавством, створення СВК — завдання Генштабу ЗСУ. По суті, це механізм військового управління, а режим воєнного стану — юридичний статус у регіонах і на території країни. Але питання щодо СВК ще може виникнути, якщо мова зайде про її створення. Адже у нас РНБО і ГШ відповідають за її створення, і якщо процес буде в реальній площині, почнеться плутанина.
У нас де-юре мирний час і «особливий період», але де-факто дуже багато елементів воєнного стану вже вводили проміжними законами, як, наприклад, «Про військово-цивільні адміністрації». Що таке робота в умовах війни? Якщо ми запроваджуємо ВС, потрібен один закон, що передбачає всі нюанси, а не різні документи, які можуть ще й суперечити один одному.
— Ще один законопроект, внесений до порядку денного Ради, — «Про загальну структуру й чисельність Служби безпеки України». Чи пов’язане його внесення з реформуванням СБУ, згаданим Валентином Наливайченком у нещодавньому інтерв’ю газеті «День»?
— Дійсно, це пов’язано з реформуванням спецслужб. Я не знаю, наскільки можна порівнювати систему спецслужб, що працювала в ОУН УПА, з сучасними спецслужбами. Хоча б тому, що в ті часи не було кіберзагроз. Але якщо брати підходи, то, без сумніву, в ОУН УПА була сильна контррозвідка, що визнають навіть опоненти національно-визвольного руху. Щодо нинішніх загроз ми переконалися, що в сьогоднішній ситуації необхідна дуже потужна робота контррозвідки. У нас в цілих регіонах — на сході й півдні — особливо за часів Януковича була повністю зруйнована система контррозвідки. Після того як з 1-го пріоритету за Ющенка нейтралізація роботи російських спецслужб перейшла на 4-й пріоритет, у нас сталася повна деградація цих структур. І я вважаю, що однією з перших причин здачі Криму було повне руйнування системи контррозвідки. Тому нам треба відновлювати її в першу чергу на півдні й сході країни. Причому це стосується також військової контррозвідки — роботи військових колективів. На прикладі Криму ми побачили, що коли ми говоримо про контрактну армію й призов вихідців з цих регіонів, вони відображають той соціальний зріз, який існує у місцевого населення. Якщо в регіоні сильні проросійські настрої, то й пропорційно така ж кількість контрактників дотримуватиметься цих поглядів. Тому слід нейтралізувати будь-які антиукраїнські настрої у військових структурах. Паралельно має бути потужна робота контррозвідки серед цивільного населення. Наприклад, на звільнених територіях працює мережа інформаторів «ДНР», які зокрема поширюють панічні настрої. У деяких містах, таких, як Слов’янськ, Краматорськ, Волноваха, вони тримають під контролем не те що квартали, а в кожному будинку є свій інформатор — дідусі або бабусі, яких складно притягнути до відповідальності. Нам необхідно чимось відповідати й нейтралізувати ці явища. На найближчу перспективу необхідно розуміти, хоч би чим закінчилися події на Донбасі, для СБУ й контррозвідки роботи на прикордонних територіях буде дуже багато.
— Що стосується законопроекту «Про вдосконалення речового забезпечення військовослужбовців». Зараз у МОУ діє «волонтерський десант», який займається реформуванням системи забезпечення армії. Як ви оцінюєте їхню діяльність?
— Ми щільно працюємо з Нелею Стельмах — одним з волонтерів в МОУ з «Крил Фенікса», яка не так давно була призначена главою Департаменту держзакупівель. З досвіду особистого спілкування це людина «своя серед чужих, чужа серед своїх». Їй протистоїть цілий апарат військових чиновників з колосальним корупційним потенціалом, яких чистити й чистити. І страшне не те, що нинішні корупційні ризики продовжують спрацьовувати, а те, що ці люди саботують. Тому треба продовжувати збільшувати питому вагу волонтерів, адже одній людині-начальникові дуже складно працювати, коли всі її підлеглі займаються саботажем. Крім того, важливим є відпрацювання механізмів громадянського контролю над збройними формуваннями. Де заманеться військові вішають гриф «таємно» й відмовляють в контролі громадянському суспільству. З боку парламенту ми прагнемо підтримувати волонтерів і допомагати їм нашими законопроектами. Наприклад, коли ми реєстрували законопроект про скасування митних зборів з продукції, що надходить в інтересах МОУ, ми орієнтувалися на бронетехніку, комплектуючі. Контакт зі Стельмах дав зрозуміти, що цей закон має торкатися зокрема й тканин, адже наші виробники не можуть випускати тканину, що відповідатиме потребам армії. Це нюанси, але волонтери в МОУ допомагають враховувати їх під час написання нами законів. Адже військовим чиновникам, по суті, байдуже, адже вони отримували відкати від фірм, що вигравали тендери.
