Кілька днів невпинно поширюється інформація про так звану чорну касу, з якої «регіонали» фінансували свою діяльність і в тому числі передвиборчі кампанії. З такою «сенсацією» виступили депутат Сергій Лещенко та журналістка Севгіль Мусаєва-Боровик. Насправді таку інформацію про «чорні каси» сенсацією назвати важко саме тому, що вона є нічим іншим ніж «секретом полішинеля». З 90-х років принципи фінансової діяльності партій (і це торкається не лише «Партії регіонів» та її реінкарнації в «Опоблоці») абсолютно відомі, зокрема, з плівок Мельниченка. (До речі на тій самій «Українській правді» можна знайти згадані плівки Мельниченка, де розкриваються всі особливості кучмівських кампаній, сутність яких не змінилась досі. Правда, доступні там далеко не всі плівки, а вельми вибірково. Але і цього — більш ніж достатньо). До того ж,оприлюднені нині документи з юридичної ж точки зору не мають відповідної сили і є лише приводом, з одного боку, для точкових ударів по опонентах, а з другого — ще одним приводом для осмислення. При чому варто не стільки копирсатись в прізвищах з цього списку, скільки замислитись про витоки таких «кас». Ще тоді, коли 1999 року безпрецедентна на той час по цинічності використання кремлівських технологій передвиборча кампанія Кучми, і були зароджені ці «чорні каси». І гроші в цьому плані були лише елементом системного явища не лише по підкупу виборців та впливових персон, але й фактичної маніпуляції свідомістю громадян. Варто пригадати хоча б те, як тоді «розкрутили» так звану червону загрозу — Петра Симоненка по кальці з президентської кампанії Єльцина в РФ 1996 року. Згадаємо, що і в РФ тоді так само «розкрутили» Зюганова на тлі якого майже нульовий рейтинг Єльцина підскочив до потрібного рівня, де вже могли зіграти вирішальну роль фальсифікації. По цій схемі пішов 1999 року і Кучма. Можна пригадати і той факт, що саме тоді Донбас був відданий на відкуп «князькам» Єфремову, Януковичу, Ахметову та іншим в обмін на гарантовані голоси в цьому регіоні. Результат таких «стратегій» в історичній перспективі всім відомий. Чим не «чорні каси» та «чорні технології»? Цинізм в політиці неминуче супроводжується цинізмом в журналістиці. Особливо тої, яка дозволяє собі розміщувати рекламні банери творців корупційної системи і при цьому вибірково з цією системою «боротись».
Журналіст Сергій Щербина на своїй сторінці в facebook іронічно зазначив: «В чорному-чорному домі лежала чорна-чорна каса. На ній сидів чорний-чорний регіонал...» А дехто Сергій Махновець та Маріанна Моргенштерн в коментарі до цього посту підкреслили: «А під чорним-чорним столом сиділи білі-білі, чесні-чесні голуби з «Української правди» і клювали крихти... з руки рудого старика».
Схоже, мета організаторів цієї акції з відкриття списків, в проведенні якої їм старанно допомагають деякі журналісти — переконати суспільство, що біди країни почалися з Партії регіонів. Але суспільство, у всякому разі — все більше його представників, як то кажуть, дивиться в корінь. І розуміє, що багато проблем сформовані в 90-х роках. І до речі, не обманюється щодо «викривачів», оскільки вони породження якраз тієї старої системи.
Дійсно, всі ці «вкиди» можуть лише західних політиків в черговий раз вразити масштабом корумпованості нашого політикуму. І ще раз відштовхнути їх від цього гнилого середовища. Українці ж цим інформаційним «бомбам» не дивуються і, що найстрашніше, не роблять відповідних висновків (як не були вони зроблені свого часу після публікацій «плівок Мельниченка»). Верхівка гнила, принципи існування в ній цинічні. То хто ж і як зрештою запровадить нові правила?
