У вівторок в «Кримському домі» відбулась прес-конференція керівника Всеукраїнського громадського руху «Сила права» Андрія Сенченка та члена координаційної ради Ірини Верігіної, яка в даному випадку виступала в ролі українки, що потерпіла в наслідок російської агресії, адже є вимушеною переселенкою з окупованої частини Донбасу. На заході був вперше оприлюднений повний текст судового рішення про стягнення з РФ на користь Ірини Верігіної шкоди на суму 40 тисяч євро.
Говорячи об’єктивно, в особі пані Верігіної перед журналістами постають більш ніж два мільйони українських громадян, які не лише втратили свої оселі та майно, але й безліч з них стали безпосередніми жертвами акту агресії Кремля. По суті юристи «Сили права» системно, методично і невпинно працюють над питанням відшкодування жертвам російської агресії їхніх втрат. Учасники прес-конференції поінформували присутніх про перехід до другого етапу реалізації правової стратегії щодо стягнення моральної та матеріальної шкоди, яку Андрій Сенченко називає «першим рахунком», яким має бути пред’явлений РФ і за яким, як по лекалу, будуть подаватись наступні позови. Саме тому «Сила права» відшліфовує до дрібниць всі юридичні і процесуальні нюанси «до коми». Це торкається і відповідного права РФ на апеляцію таких рішень, хоча тактика російської сторони при цьому полягає в повному ігноруванні таких судових процесів і рішень. І якщо попередні рішення судів були тривалими, то наступні мають вже відбуватись в більш короткі терміни.
Нагадаємо, що ще 4 березня цього року Ірина Верігіна звернулася до Голосіївського районного суду Києва із заявою про встановлення юридичного факту того, що вона стала вимушеною переселенкою в результаті російської збройної агресії та окупації частини території Луганської області. 18 березня суд встановив юридичний факт вимушеного переселення позивачки з акцентом на причину — факту російської збройної агресії. 27 травня позивачка подала до Голосіївського районного суду Києва позовну заяву про стягнення шкоди з РФ як держави-агресора. Ще раз підкреслимо цей факт від якого має походити «ланцюгова реакція» щодо й інших потерпілих. 30 травня, про що повідомляв «День» (№ 95 від 1 червня 2016 р.) згаданий суд наклав арешт на 3 мільярди доларів російського кредиту, який за словами Андрія Сенченка «взяв президент-злочинець і які вже витрачені». Тоді український суд постановив «зупинити здійснення платежів за державним зовнішнім запозиченням України перед РФ у розмірі 3 млрд доларів США та нарахованих відсотків за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною. Від імені якої діяв Міністр фінансів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation PLC».
Факт такого ухвалення рішення на користь позивача проти РФ з відповідним «блокуванням» принизливого (адже Росія лише за останні два роки нанесла Україні втрати інколи не сумісні з оцінками, вже не кажучи про втрати більш ніж десятка тисяч життів та територій) зобов’язання сплати боргу був вкрай важливим прецедентом, який мала б взяти на озброєння вся судова і державна система. Загальна ж сума шкоди, завданої громадянам України Росією перевищує 100 мільярдів доларів США. Сенченко зазначає, що як ця так і інші цифри в позовах не беруться «зі стелі». Вони розраховані на підставі практики Європейського суду з прав людини.
КОМАНДА ПРАВОЗАХИСНОГО РУХУ «СИЛА ПРАВА» ЗАВДЯКИ ПОСЛІДОВНИМ НАСТУПАЛЬНИМ ДІЯМ ДОСЯГЛА ПЕРШИХ ПОЗИТИВНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ У СПРАВІ КОМПЕНСАЦІЇ ШКОДИ ВНАСЛІДОК РОСІЙСЬКОЇ АГРЕСІЇ / ФОТО З САЙТА SILA-PRAVA.ORG
«День» поставив питання щодо колізії відносно можливої невідповідності рішення Голосіївського районного суду міста Києва, який заборонив українській стороні виплачувати «борг Януковича» і ймовірним майбутнім рішенням Високого Суду Відділення Королівської Лави міста Лондона, куди і подала позов Російська Федерація. Сенченко не має сумнівів, що суд в Лондоні Україна програє. Саме так він пояснив механізм, який має взяти на озброєння українська сторона: «Це буде два не конфліктуючих рішення. РФ звернулась з позовом проти держави Україна, і в Лондонському суді має намір підтвердити право вимагати з нас суму кредиту і відсотків. Тобто це вже не три мільярди, а набагато більше. На жаль, я маю заздалегідь сказати, що Україна програє цей суд. Адже для Лондонського суду не може бути аргументом те, що українці обрали президента-злодія. Зараз ми маємо відтягнути рішення Лондонського суду і за цей час потрібно, щоб ми вже тримали на руках рішення українських судів, які будуть мати законну силу, по заявам постраждалих українських громадян. Якби держава Росія судилась проти України в Лондоні, а Україна проти Росії в Києві, то ці б рішення судів звичайно конфліктували б між собою. І тоді комічно виглядали б рішення українських судів. Але якщо у нас іншим позивачем є не держава Україна, а конкретні постраждалі громадяни України, то в даному випадку ніякого конфлікту немає. В той момент, коли держава Україна програє суд в Лондоні і у Росії виникне безсумнівне право отримати згадану суму з держави Україна, то дуже важливо щоб до цього були вже виграні суди громадян України проти РФ. Тоді вступить в силу процедура виконання судового рішення за рахунок тих грошей. І це, наголошую, не суперечить потенційному рішенню Лондонського суду».
Зрештою 23 серпня цього року Голосіївський районний суд міста Києва прийняв рішення «стягнути з держави Російська Федерація на користь Верігіної Ірини Костянтинівни» суму, еквівалентну 40 тисяч євро. На апеляцію російській стороні згідно із законодавством — десять днів.
Але разом з тим, що громадський рух «Сила права» ініціює і практично реалізує своєчасну і необхідну боротьбу в правовому полі проти Кремля, на диво з офіційної сторони трапились перешкоди цим починанням. Андрій Сенченко такими гальмами назвав Адміністрацію Президента та деяких суддів. Зокрема він перелічив низку прізвищ суддів, які за абсолютно формальними і безпідставними причинами відмовляли позивачам навіть у розгляданні позовів. Сенченко наголошує, що йдеться не про суперечки щодо сутності заяв, адже для побідних спорів існують апеляційні суди. Мова йдеться саме за упередженість окремих суддів щодо факту самої заяви. Ірина Верігіна в свою чергу заявила, що якщо судді «не визнають своїми діями факту російської агресії, то вони не повинні бути суддями». Сам Сенченко називає таку поведінку представників феміди «суддівським дезертирством». Чисто організаційно, окрім того, що деякі судді саботують розгляд позовів, інколи «Сила права» не знаходить розуміння й у представників бізнес-середовища, адже для системної реалізації прийняття позовів необхідна розгалужена мережа представництв та медіа підтримка для адекватного роз’яснення переселенцям, військовослужбовцям та їх родичам доцільності подання таких позовів. Окремої уваги заслуговує апатичність українських чиновників навіть вищого рангу, які досить кволо реагують на ініціативи «Сили права». Наприклад, з міністром закордонних справ Павлом Клімкіним вже дев’ять місяців Сенченко спілкується в телефонному режимі без практичних результатів і безпосередньої зустрічі. Теж торкається й інших посадовців, які лише зовні демонструють зацікавленість цією нагальною темою. Особливістю поведінки посадовців є те, що вони гаразді на гучні заяви і декларації щодо російської агресії, але де-факто гальмують процес юридичного протистояння. Треба при цьому нагадати, що РФ зі своєї сторони вже давно налагодило системну роботу прийому заяв від переселенців з Донбасу до Росії, щодо «злочинів» української армії. Не дарма Росія лякає Україну не лише скупченням сил, але й позовами проти вищого військового командування. Якщо з боку України боротьба в юридичній площині зосереджена на ініціативах окремих осіб і організацій, то з боку РФ цей сектор ґрунтовно і давно відпрацьовується на державному рівні.
Окрім того, Андрій Сенченко оголосив два проблемні пункти, які треба вирішити негайно в стінах Верховної Ради. Перше — це особливість українського законодавства, згідно з яким позови від переселенців мають бути спрямовані до Солом’янського суду міста Києва. Ця формальна норма стає перешкодою для практичної реалізації надання позовів, адже йдеться про мільйони осіб. Друге — це занадто великий судовий збір, який очевидно буде відшкодований не в найближчий час. Прості ж переселенці, які й без того не мають особливої підтримки від держави, не в змозі оплатити ці витрати. Тому Сенченко пропонує зробити відповідні поправки до законодавства, де судовий збір для осіб, які постраждали внаслідок агресії іншої держави або стихійного лиха, має бути нульовим.
Підсумовуючи необхідно зазначити, що суди проти РФ мають підґрунтям не лише встановлення справедливості щодо окремих громадян, але й далеку історичну перспективу. Знаємо, яким тернистим є шлях визнання геноцидом Голодомору 1932—1933 років, а деякі інші трагічні моменти історії досі є тлом для спекуляції в тому числі на зовнішній арені. Без покарання імперського, окупаційного режиму, без чіткого правового визначення джерела агресії і конкретних винуватців, український народ, нація і держава й далі будуть вразливі не лише до перекручування історії, але й до повторення намірів нищення нашої суб’єктності. Ціною цього, як показує трьохсотлітній історичний шлях, є не лише втрата державності, але й мільйони життів.
