Екс-президент Грузії, голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі в інтерв’ю брюссельському виданню Politico заявив, що він готовий стати прем’єр-міністром України. «Я хотів би взяти участь у великих змінах і реформах. Я можу це зробити у будь-якій якості», — сказав Саакашвілі, фактично спростувавши свої попередні заяви. Передувала цій заяві жорстка словесна суперечка губернатора із прем’єром Арсенієм Яценюком.
Чітко прослідковується продовження тенденції призначення «варягів» на державні посади. Адже минулої середи начальником Національної поліції було призначено Хатію Деканоїдзе — екс-міністра освіти Грузії, першого ректора Поліцейської академії Грузії, помічника заступника голови МВС України Еки Згуладзе.
Звичайно, залучення експертів в якості радників з інших країн світу для використання їх досвіду дуже важливе для України. Проте необхідно вирощувати і національну еліту. Проблему залучення іноземців на вищі державні посади коментує «Дню» громадський діяч Геннадій ДРУЗЕНКО:
— Дуже прикро, що грузини — люди з загостреним почуттям власної гідності готові бути знаряддям в чужих руках, ширмою для прикриття кланово-олігархічних розборок всередині нашої верхівки.
Є проста демократична логіка: політики мали попередити, що вони робитимуть ставку на «варягів». Проте жоден з них під час виборчої кампанії не пригадав про це принципове рішення. Виходить, наші можновладці роблять те, чого не обіцяли своїм виборцям — це чергове політичне шулерство.
Президент чи прем’єр — в залежності від суб’єкта призначення — дають ляпас українському народу, який сам виграв Революцію Гідності, який сам, хоча і з допомогою братніх грузинів, взяв весь удар на себе під час війни. Це невіра у власний народ. Я вважаю це величезною неповагою до українців, без яких більшість сьогоднішніх політичних лідерів були б емігрантами або підслідними у генпрокурора Віктора Пшонки.
Такі дії наших державних керманичів матимуть серйозні наслідки. Даними призначеннями вони розвивають серед українців національний комплекс неповноцінності. Просто тепер замість росіян беруть грузинів. З усією повагою до наших грузинських братів, я не певен, що це не зміна «шила на мило».
Я не впевнений, що грузини можуть стати помічниками в реформах в Україні. Бо наша держава по багатьох показниках набагато потужніша за Грузію. Наші високопосадовці мають розуміти, що ці «транспланти», окрім маркетингових, в нашій країні не спрацюють. Але не можна продавати фантики замість цукерок — це має добре розуміти наш Президент. Я вже не кажу про неповагу до українського громадянства, яке роздається за одну ніч.
Всі знають, що Саакашвілі — чудовий піарник, але я маю погодитись з Яценюком, коли наслідком реформ є втрата влади не лише особою, але й партією, а також вірогідна втрата громадянства. Навряд чи це те, на що треба рівнятися.
Хотілося б побачити результати роботи, але видно, що Саакашвілі, будучи головою Одеської ОДА, маючи свого прокурора та міліцію, в чисту програв регіоналам. Окрім гучних заяв та війни з прем’єром, ми побачили дуже мало реформ. З’їздивши в Грузію в кінці 2000-х, у мене склалося враження, що у Саакашвілі лише одна геніальна команда — маркетингова. Схоже, той самий досвід, коли маркетинг і реалії перетворюються на паралельні реальності привнесені грузинами в Україну.
