Закінчення. Початок див.
Вплив санкцій на експорт та імпорт. У 2013 році експорт за кордон з Кримського півострова становив 904,9 млн доларів, а імпорт – 1,044 млрд доларів США, а з міста Севастополь – відповідно 99,8 млн та 106,9 млн доларів. Кримська окупаційна статистика із самого початку не є достовірним джерелом інформації. Але навіть вона публікує красномовні результати «зовнішньоекономічної діяльності». Таким чином, експорт із Криму у 2019 році порівняно з 2013-м, останнім передвоєнним роком, зменшився в доларовому еквіваленті в 26,9 раза, а експорт з Севастополя – у 15,6 раза. Зменшення імпорту за той самий період становило по Криму 17,3 раза та по Севастополю – 16,97 раза.
В 2014–2020 характер кримського експорту з портів окупованого Криму був таким: зерно до Сирії, Північного Кіпру, Лівану, Лівії, Єгипту, Туреччини (до 2018) із Севастополя, Керчі, Феодосії; металобрухт до Туреччини (до 2019), Румунії (до 2017) й Албанії із Севастополя та Феодосії; кальцинована сода до РФ, Румунії (до 2017), Сирії, Лівану, Єгипту із Севастополя та Феодосії; зріджений вуглеводневий газ, Liquefied petroleum gas (Lpg), з газового терміналу в Керченському морському рибному порту до Болгарії (до 2017), Туреччини (до 2019), Сирії та Лівану (до 2019); реекспорт російського палива з Феодосійської нафтобази до Сирії (2020).
Імпорт до портів Криму має такий характер: будівельні матеріали (цемент, клінкер, гіпс, будівельні суміші, щебінь) з Туреччини; щебінь з Абхазії (до 2019); хімічна сировина – ільменітова руда – з Норвегії (2017), Туреччини, Мозамбіку, Єгипту (реекспорт).
Головним експортним товаром окупованого Криму є зерно. Чимала частина експорту зерна здійснюється через рейдову перевалку в Керченській протоці – рейдова стоянка №451 російського порту «Кавказ» на Тамані. Це дає змогу змішувати кримське зерно із зерном з регіонів РФ, щоб приховувати його походження з окупованої території. Таке зерно прямує до країн, що дотримуються міжнародних санкцій. Максимальний обсяг експорту зерна зафіксовано у 2017 році – 588 тис. тонн, в наступні роки він зменшився: у 2018 – до 422 тис. тонн, у 2019 – до 300 тис. тонн.
Головні товарні позиції імпорту – ільменітова руда (хімічна сировина для виробництва двоокису титану на заводі «Кримський титан» в Армянську, Північний Крим) та будівельні матеріали. Частина ільменітової руди також імпортується через рейдову перевалку в обхід санкцій.
Вплив материкової блокади Криму. Припинення постачання дніпровської води по Північно-Кримському каналу (внаслідок непідписання договору щодо постачання води, проблема посилюється з кожним роком); водна блокада (хоча вона юридично не належить до санкційного переліку, а є лише «призупиненою угодою про постачання води») за своїми наслідками для соціально-економічної сфери окупованого півострову перекриває ефект від більшості українських санкцій, бо робить неможливим у принципі соціально-економічний розвиток Криму. Причому водна проблема на Кримському півострові, що створена водною блокадою, не має рішення, крім дуже коштовного будівництва величезних опріснювальних потужностей (скоріш за все атомних). Тому слід очікувати подальших атак та спроб РФ відновити постачання дніпровської води до Криму.
Припинення автомобільного та залізничного вантажного сполучення з окупованою територією, внаслідок громадянської блокади Криму, що надалі було унормовано урядовим рішенням, призвело до вимушеного форсованого розвитку поромних перевезень через Керченську протоку, а надалі з терміновим будівництвом мосту через неї;
Припинення поставок електроенергії до Криму з материкової України призвело до 6-місячного «блекауту», екстреного будівництва підводного енергомосту через Керченську протоку (Китай), безпрецедентних за вартістю та складністю заходів по створенню додаткових потужностей;
Від’єднання газотранспортної системи півострова від газотранспортної системи України (припинення перетікання природного газу в пікові періоди) призвело до необхідності негайного будівництва підводного газопроводу через Керченську протоку;
Закриття митних пунктів пропуску через державний кордон в окупованому Криму (урядове рішення); закриття портів, аеропортів та повітряного простору над Кримом (урядове рішення) – призвело до майже повного фактичного припинення морських перевезень в портах Криму, зробило непотрібними кримські порти та майже повністю знищило морський експорт.
Саме ці рішення зірвали стратегічні плани держави-окупанта щодо створення на Кримському півострові «нової інвестиційної вітрини Росії» та створили передумови того, що окупований півострів перетворюється на безнадійну економічну пустелю. Внаслідок цього окупований Крим вже перетворився в один з найбільш дотаційних проектів для РФ без будь-яких перспектив зменшення тиску на державний бюджет Росії.
Про філософію санкцій
Якщо до війни поняття «санкції» найчастіше вживалося в контексті так званих торговельних війн у мирні часи, то економічні санкції під час війни – це зовсім інше явище, ніж санкції торговельних воєн мирного часу.
Андрій Клименко підкреслює, що санкції проти Росії – це не засіб змінити її політику. Це засіб стримування війни. Тієї, що йде вже 8-й рік, а також тієї, яка ще може бути. В своїй статті про «один народ» Володимир Путін писав, що «...мы никогда не допустим, чтобы наши исторические территории и живущих там близких для нас людей использовали против России. А тем, кто предпримет такую попытку, хочу сказать, что таким образом они разрушат свою страну». Тому можна прогнозувати, що наступні роки будуть періодом суттєвих змін світової політики. В перспективі цих років висока вірогідність застосування з боку РФ відкритого військового (у тому числі, ядерного) шантажу щодо України, країн ЄС, створення проблемних ситуацій на Балканах, у Молдові.
Тому кінцева мета санкцій як важливого елементу стримування полягає в тому, щоб, по-перше, попередити вірогідне поширення агресії РФ на територію України в напрямку кордонів ЄС; по-друге, припинити окупацію Криму та частини Донбасу, тобто примусити вивести звідти війська, органи влади та населення, що перевезено з РФ; по-третє, виплатити відшкодування Україні, її громадянам, підприємствам та установам, що потерпіли від агресії.
Саме це розуміння повинно стати наріжним каменем у фундаменті світової санкційної політики, якщо в світі дійсно вірять в можливість деокупації Криму та Сходу України. Якщо і коли Росія атакує Україну, вводити санкції буде вже запізно.
А тому головна мета світової спільноти – нанесення РФ втрат та збитків, які б призвели до неможливості продовжувати агресію та змусили припинити її. Це санкційні, дипломатичні, військові та політичні заходи з блокування можливостей РФ для агресивної війни. Тоді у сфері санкційній головна ціль (або мішень) – військово-промисловий комплекс Росії. Саме той, де вони (як кажуть) дещо обігнали Захід у нових видах ракетної зброї. Саме той, сотні підприємств якого наразі забезпечують виробництво військової техніки в окупованому Криму.
Чи в змозі Україна самостійно завдати такої економічної шкоди Росії, щоб змусити припинити окупацію? Звісно, ні. Україна вже майже вичерпала свої можливості через припинення військово-промислової співпраці та континентальну блокаду Кримського півострова. Вплив міжнародних санкцій на Росію є незрівнянно болючішим, ніж фактичний та можливий вплив українських санкцій.
Тому найвищою цінністю є наявність міжнародних санкцій відносно Росії, що вже 7-й рік зберігаються та поширюються з боку США, Європейського Союзу, Британської Співдружності та інших країн. Згадаємо, що після російського нападу на Грузію в 2008 році жодних міжнародних санкцій не було. І слід пам’ятати: найбільш дієві санкції – це санкції проти юридичних осіб. Санкції проти фізичних осіб – це психологічна війна, що має переважно демонстраційний ефект. Введення санкцій проти фізичних осіб часто використовується «для відмазки», тобто для того, щоб з різних причин не вводити санкції проти підприємств, бо останнє потребує тривалої та важкої розслідувальної роботи та може створювати проблеми тим, хто вводить санкції.
Так наприклад, так званий «Азовський пакет санкцій» мінімізувався лише до включення до західних санкційних списків російських офіцерів високого рангу з Берегової охорони ФСБ РФ, які і без того не виїжджають на відпочинок в Європу і давно ліквідували там свої активи за наказом Путіна.
Іноді кажуть, що санкції призводять до нанесення шкоди громадянам України на окупованому півострові. Так. Санкції застосовуються за дії політичних режимів, а паралельно страждають прості люди. І нічого тут не зробиш. Тільки треба розуміти, що до залишкового населення Криму зараз додалося не менш, ніж 1,1 млн «колонізаторів», – а скоріш за все навіть більше – 1,2-1,3 млн! Ще за декілька років «колонізаторів» буде більше, ніж «довоєнних» кримчан. Чи можемо ми це допустити?
