Рік тому країна знаходилася між першим і другим туром виборів. Фіналістами після першого етапу голосування були чинний на той час президент Петро Порошенко та шоумен Володимир Зеленський. Перший випромінював оптимізм до самого кінця, проте шансів перемогти у нього було мало. Занадто великою виявилася прірва в електоральній підтримці — запит на «нові обличчя» диктував свій порядок денний. Другий проводив багато флешмобів і різних зустрічей у передчутті перемоги, не маючи, при цьому, ніякої практики в державному управлінні. З усього було видно, що нерозбірливість у відносинах передрікали майбутні проблеми, насамперед, для нього самого.
До однієї з таких зустрічей, на якій тоді ще кандидат Зеленський зустрівся з олігархом Віктором Пінчуком та представниками Наглядової ради YES (7 квітня 2019 р.), головна редакторка «Дня» Лариса Івшина написала (facebook): «О! Що ж приніс нам «свіжий вітер»!.. Які знайомі люди! На чолі з Ветераном олігархічного руху, учасником проектів — «Всьо буде чотко!» (Кучма 1999), «круглий стіл» 2004 по обрізанню повноважень Ющенку («оранжевоє небо, оранжевий верблюд...»), «перезаснування» при Януковичі.., «хрещений батько» «розслідувачів» і «єврооптимістів», і нарешті вінець зусиль — той, проти кого вийшов перший Майдан, після другого — в «шоколаді». І Мінськ... І тепер новий проект — «Все буде ЗЕшибісь»...».
Згодом будуть дебати на стадіоні, а потім Зеленський стане президентом. За цей рік відбулося багато різних подій. Проте незмінною залишилася — залежність влади від олігархату. Тут можна згадати хоча б останню зустріч, на якій глава держави просив крупний бізнес допомогти в боротьбі з коронавірусом, розподіливши кожному «по області»...
Що маємо на сьогодні? Українська політика суттєво ускладнюється двома речами (хоча, звичайно, проблем більше). З одного боку, триває постійна внутрішньовидова боротьба всередині влади, яка пов’язана із проблемою великого впливу кланового олігархату (зароджений ще в часи Кучми), а з іншого — наступ коронавіруса, який ще більше оголив рани і так слабкого державного організму. В результаті ми спостерігаємо постійні кадрові пертурбації і прийняття рішень, які начебто покликані навести порядок, проте носять безсистемний характер. Особливо показовими в цьому плані були останні «договорняки» і подальші позачергові засідання парламенту. А ще є третій фактор — війна Москви проти України, яка нікуди не зникла і постійно нависає над нашою країною.
В цих реаліях хаотизація політичних процесів несе небезпеку для держави. Народний депутат восьмого скликання ВР Ігор Луценко звернувся до Зеленського із закликом: «Пане Президенте, зараз, коли все летить шкереберть, коли в уряді персонажі розриваються між істерикою і саботажем, коли регіональні еліти та олігархи вже відчули присмак вашої крові, я хочу дати вам несподівану пораду. Почніть працювати президентом. У вас ще є шанс. Візьміть і очольте державу! Здогадайтеся, чому? Тому що інакше дуже скоро хтось очолить її за вас». За словами експертів, в цих реаліях в суспільстві зростає запит на «сильну руку», що також може стати одним з викликів для нашої держави.
Запитання до експертів: можливий політичний сценарій для України — подальша хаотизація чи поворот до авторитаризму? Які підстави для цих двох треків?
КРАЇНА В СМАРТФОНІ / ФОТО НАТАЛІЇ КРАВЧУК
«НАПІВХАОТИЧНІСТЬ ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ — ЦЕ МАЙЖЕ НОРМА. ПОПИТ НА СИЛЬНУ РУКУ ЗРОСТАТИМЕ»
Володимир ФЕСЕНКО, політолог, голова центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— В Україні жоден чистий сценарій ніколи не спрацьовував: свого часу Медведчук з конституційною реформою, Янукович, Порошенко намагалися створити свої — жоден не спрацював. Треба мати на увазі, що напівхаотичність для української політики — це майже норма. Зараз цього трохи побільшало: до влади прийшли люди, які ніколи не займалися політикою, тому певний сумбур у кадровій політиці, частота змін різних керівників, навіть урядів побільшала, Зеленський перебирає — він шукає більш активних виконавців. Думаю, що така ситуація продовжиться, адже це просто його стиль, якщо він буде незадоволений — мінятиме людей. Це навіть не хаотичність, а певна кадрова колотнеча.
Я скептично ставлюся до авторитарних сценаріїв, але зауважу, що попит на сильну руку зростатиме. По опосередкованих ознаках, останніх опитуваннях, ми бачимо, що не тільки в нас, а й у Європі, простежуються тенденції, коли люди готові обміняти частину своїх прав і свобод на безпеку. Крім того, у нас зростають побоювання щодо хаотичності влади, в кінці квітня це буде неминуче: як тільки вийдемо на пік епідемії та буде більше смертей, панічні настрої можуть зростати, а коли зростають настрої небезпеки, безумовно, буде попит на сильну руку.
Хоча Зеленського багато хто підозрює в авторитарності, на мій погляд, це не відповідає дійсності: і внаслідок того, що він людина не з політики, і внаслідок того, що я не бачу у нього диктаторських замашок. Він схильний до президентської моделі, я б сказав, демократично-авторитарної. Класичний диктатор — людина, яка сама все вирішує, контролює, у Порошенка такі риси були, але він боявся грати у це, плюс, був обмежений парламентом, Аваковим, не мав повного контролю над урядом. У Зеленського інший стиль — він делегує, але ніяк не знайде ефективних виконавців — у цьому його проблема.
Згідно соціологічних опитувань, бачимо, що проблеми в ОП (записи Єрмака) не відобразилися кардинально на рейтингу Зеленського. Порівняно з лютим він знизився на 2%, а кількість людей, які негативно ставляться навіть зменшилася на 3%. Це парадокс. Я маю єдине пояснення: активна позиція Зеленського, його постійні відеозвернення, спілкування працює позитивно. Нещодавно в одному з інтерв’ю на питання до радника Президента Ігоря Новікова, чи не піде Зеленський у відставку, він відповів, що ні. Я згоден з ним, наскільки я розумію, Президент людина досить вперта і відповідальна, такі люди просто так не ламаються, він не Славко Вакарчук, у відставку не піде. Будуть коливання, спроби задіювати авторитарні механізми, але обмежені і не надто ефективні.
«ДЛЯ АВТОРИТАРИЗМУ У НАС НЕМАЄ НІ РЕСУРСІВ, НІ ПІДСТАВ, ТОМУ РИЗИКИ ХАОТИЗАЦІЇ ВСЕ-Ж-ТАКИ ВИЩІ»
Петро ОЛЕЩУК, політолог, кандидат політичних наук:
— Я не вірю, що на даному етапі у нас можливе встановлення якогось авторитаризму, бо це не відповідає ні політичній культурі, ні нинішнім умовам існування української політики. В принципі, авторитаризм завжди асоціюється зі сакралізацією влади, в той же час, коли у нас майже рік триває десакралізація влади: вона вже не сприймається як щось непорушне, на відміну від сусідніх пострадянських країн, як наприклад Росії чи Білорусі. Для авторитаризму у нас немає ні ресурсів, ні підстав, тому ризики хаотизації все-ж-таки вищі. Хоча обидва сценарії, на мій погляд, є крайнощами.
Я думаю, що так або інакше, найбільш негативних тенденцій вдасться уникнути. Хоча ми прекрасно розуміємо, що рік буде надзвичайно складним. Все буде залежати від зовнішньої підтримки, сподіваюся, що нам вдасться отримати фінансування від МВФ, тим самим, уникнувши дефолту. Звичайно, що напруження зростатиме, і це негативно позначатиметься на рейтингах правлячої політичної сили, але оскільки говорити про існування реальної альтернативи не доводиться, то найбільш негативних тенденцій, вони зможуть уникнути. Продовжиться те, що є зараз: перестановки, зміни, відставки, переформатування кризи...
Посилення хаотичних тенденцій всередині України — це стратегія Росії для того, щоб просувати ідею про Україну як державу, яка не відбулася, а отже має перебувати в зоні впливу Росії повністю або частково. Безперечно, будь-яке послаблення центральної влади — можливість для олігархів, які таким чином одержують шанс перетворитися на своєрідних регіональних князів. Треба сказати, що звернення Зеленського до олігархів не є чимось унікальним за умов слабкості багатьох інституцій громадянського суспільства, часто саме олігархи можуть бути таким екстреним інститутом, до якого звертаються: це було і у 2014-му, і зараз. Поки є відповідні умови в суспільстві, олігархи відіграватимуть суттєву роль.
Можна говорити про те, що Зеленський ризикує втратити владу. Однак ситуація свідчить, згідно рейтингу, що рівень довіри до нього є значним, а рівень довіри до потенційних опозиціонерів — дуже невисоким. У такій ситуації падіння Зеленського може обернутися негативними тенденціями для всієї держави, бо немає того, хто користувався би значною суспільною довірою, і міг би у цій ситуації керувати країною. Чи сформована альтернатива Зеленському? На жаль, я такої не бачу. Є багато політиків з обмеженим електоратом без перспективи його розширення.
«У ЗЕЛЕНСЬКОГО ЩЕ Є ПОЛЕ ДЛЯ МАНЕВРА, І ВІН МОЖЕ ЦЮ ПАНДЕМІЮ І КАДРОВИЙ ХАОС ПЕРЕЖИТИ»
Євген ДИКИЙ, науковець, військовик, публіцист:
— На мій погляд, буде спроба авторитаризації влади, яка у наших реаліях призведе лише до її подальшої хаотизації. Ми цю спробу авторитаризації вже бачимо: трохи кумедна постанова Кабміну, згідно якої необхідність при виході на вулицю мати з собою документ, який посвідчує особу. Яке це має відношення до епідеміології? Тобто ми спостерігаємо спробу під приводом карантину та боротьби з коронавірусом посилити повноваження правоохоронних органів: у нас є міністр, який пересидів усіх і навіть зміну кількох урядів, а зараз намагається ще збільшити свої повноваження та можливості.
Насправді, це тенденція не лише суто українська, а й світовий тренд: під приводом боротьби з епідемією, намагатися посилити вплив держави, обмежити права та свободи громадян. Адже найкращим інструментом для встановлення диктатури чи авторитаризму є страх, до того ж ірраціональний. Вірус викликає цей страх і позбавляє здатності нормально мислити людей, навіть у звичайних ситуаціях. Інша річ, якщо в деяких країнах це відбувається технологічно, з використанням, так би мовити, «великого брата», ІТ-технологій, штучного інтелекту, як ми спостерігаємо в Китаї, то у нас це робиться так, як і все інше: дуже примітивно і на совковому рівні. На будь-яку проблему відповідь: давайте розширимо повноваження поліцейського патруля на вулиці.
Спроба авторитаризації влади точно буде, інша річ — до чого це призведе. Далі, коли стане ясно, що псевдокарантинні заходи не зупинили епідемію, а скоро буде її пік, і міри будуть продовжені, коли повністю завалиться економіка, яку в порядку карантинних заходів поставили на паузу, це призведе до ослаблення політичної влади. Паралельно на це накладатимуться процеси всередині самої влади — постійні кадрові пертурбації. Триває бардак всередині владної вертикалі, яку вже важко назвати вертикаллю. Далі. Президент звернувся до олігархів, причому у найгіршому варіанті — з проханням про допомогу державі, тим самим, фактично легітимуючи олігархат. Він і до того у нас фактично керував країною, але це було неоголошене керування. Зеленський став першим президентом, який публічно визнав, що країною керують олігархи, ще й звернувся, щоб кожен з них боровся з епідемією у окремих областях, тобто держава зараз легітимізує феодальне подрібнення країни. Плюс, додаємо розкол мнобільшості на ряд груп всередині фракцій, скандал із ЄрмакГейт — боротьба голови ОП з Леросом через оприлюднені плівки. Все це сприятиме наростанню хаотизації ситуації. Я не буду приєднуватися до тих, хто подають можливість втрати Зеленським влади як доконаний факт (це один з можливих сценаріїв), у нього ще є поле для маневра, і він може цю пандемію і пов’язаний з нею, в тому числі кадровий, хаос пережити.
***
Отже, що принесла нам «новизна»? На жаль, Володимир Зеленський так і не наважився сказати «ні» старій системі, хоча запит, судячи з рівня підтримки самого Зеленського і «Слуги народу», був як ніколи. Усталені антиправила української політики поглинули «нові обличчя». Тим не менш, на думку експертів, Президент ще має шанс, тим більше підтримка в суспільстві ще зберігається, але для цього потрібно нарешті переглянути свою політику. Сподіваємося, за рік він встиг відчути і зрозуміти її жорсткі реалії.
