В неділю українці святкували звільнення Слов’янська від окупантів. Щодо цієї події досі точаться різні думки, зокрема чому Гіркіну дали вийти із міста і закріпитись в Донецьку. Гіркін кілька місяців тероризував Слов’янськ відволікаючи увагу армії, тим самим давши можливість бандитам розповсюдити свій вплив на решту територій. На момент окупації Слов’янська в самому Донецьку було не так багато бойовиків, але звільняти обласний центр чомусь наказу не надходило. Минув рік, а подібні питання досі не розкриті. Натомість Україна потрапила до павутиння перемовин з бойовиками сівши за стіл з бандитами, які зокрема перед цим викрали Надію Савченко. Процес перемовин триває по цей день. На шляху цього процесу офіційно визнані 6,5 тисяч загиблих українців, розмови про особливий статус Донбасу та місцеві вибори.
На запитання «Дня» щодо теперішньої ситуації в Донецькій області відповів нещодавно призначений голова Донецької ВЦА Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ.
— Пане Павле, 7 липня має відбутися чергова зустріч переговірників у Мінську. Як ви оцінюєте перспективу таких перемовин?
— Ситуація наступна. Є Донецька область, яка розділена на територію, що контролюється українською владою і тимчасово окуповану бойовиками територію. Ключ від вирішення питання по Донбасу лежить в шухляді Путіна. Тому українська влада має розмовляти із реальним гравцем на цій політичній арені, а не з тими, хто озвучує позицію цього гравця. Від того, яким чином поведе свою політику Росія, так і будуть озвучувати її ті, хто представляє так звані «ЛНР» та «ДНР» на цих перемовинах. Сьогодні, щоправда, напередодні зустрічі в Мінську зменшились обстріли. Безумовно, бажано конфлікт вирішити мирним шляхом. Вперше за багато днів маємо жодного пораненого та загиблого. Це не може не тішити.
— Нас змушують виконувати всі пункти Мінських угод. З другого боку, бойовики ці пункти виконувати не поспішають. Це, наприклад, стосується відводу важкого озброєння. Планується відведення 100 мм гармат, тим часом як бойовики ще гатять із 122 мм і 152 мм озброєння.
— Абсолютно точно. Сьогодні, наприклад, було три обстріли і із САУ, і з великокаліберних мінометів. Колись Едуард Гурвіц казав, що з комуністами погано грати в очко. Як тільки в тебе на руках 21, то вони одразу кажуть, що сьогодні граємо до 22-х. І тут така ж саме ситуація. Це неправильна позиція відводити озброєння в односторонньому порядку виконуючи Мінські угоди. Це позиція слабкого. Терористи від того лише вважають себе переможцями. Якось забулось Дебальцеве. Бойовики мають вивести свої війська з Дебальцевого, з Вуглегірська. Мінськими угодами територія узгоджена по всім населеним пунктам. Після такого відводу можна говорити про наступний крок виконання угод. Любі поступки з нашої сторони будуть лише проявою слабкості і бойовики будуть вважати, що таким чином можна добиватись своїх цілей. Ми не маємо ковтати це.
— Бойовики спекулюють на темі місцевих виборів. Захарченко такі вибори оголосив на 18 жовтня. З нашого боку теж інколи піднімають питання про вибори на окупованих територіях. Наскільки реально провести подібні вибори до того, як звідти не пішли бойовики, і чи будуть вони об’єктивно відображати інтереси виборців Донбасу?
— Намалюємо ідеальну картину. Припустимо, миротворці зайшли на кордон. ОБСЄ забезпечує умови, щоб мавпи з гранатами не ходили вулицями Донецька чи Луганська. Але залишиться проблема односторонньої інформації, яку більше року російські і проросійські ЗМІ нав’язують мешканцям Донбасу. За таких умов створити об’єктивне бачення ситуації, а отже свідомий вибір, неможливо. За європейськими канонами для того, щоб вибори були чесними і прозорими, виборець має мати різнобічну інформацію. На моє переконання, без доступу до українських і світових ЗМІ протягом трьох місяців, а краще півроку, говорити про повноцінні вибори на цій території безперспективно. І це, наголошую, за ідеальних умов. Суть тут не лише у відсутності контролю за виборами, а й у тій ваті, яку заштовхали в голову місцевим мешканцям російські ЗМІ, російська пропаганда.
— На днях ми святкували день звільнення Слов’янська. На вашу думку, наскільки було реально звільнити Донбас рік тому і наскільки це можливо реалізувати зараз?
— Якби на окупованій території перебували лише незаконні збройні формування, то операцію зі звільнення Донбасу військовим та військово-політичним шляхом можна було здійснити протягом двох тижнів. Така ж ситуація і зараз. Однак за спинами терористів стояли і стоять регулярні російські війська. За таких умов військовим шляхом звільнити Донбас було не можливо. Наша армія була до цього не готова. Для того щоб звільнити Донбас, зараз потрібна одна умова — повне перекриття кордону з Росією. Без такого перекриття, без виведення російських військ говорити про можливість звільнення окупованих територій з мінімальними втратами неможливо.
— Голова СБУ Василь Грицак повідомив, що існує загроза розвитку сепаратизму в п’яти областях України. Захарченко зі свого боку грається в заяви про те, що бойовики мають на меті перейти до наступу на інші території нашої країни. Наскільки це реальні погрози?
— Як писав Тютчев: «Умом Россию не понять». Важко зрозуміти, коли бойовики заявляють про односторонню демілітаризацію Широкиного, про вибори, про перехід під юрисдикцію Києва, але з особливим статусом, а наступного дня говорять про вихід до кордонів Донецької та Луганської областей, а потім говорять про «звільнення» українського Закарпаття від українців. Це все питання до психіатрів. З приводу реальності терористичної загрози, то вона, безумовно, існує. І питання тут не в наявності проросійсько налаштованих громадян, а в серйозній і коштовній в грошовому еквіваленті роботі російських спецслужб. Ми протистоїмо російській вояччині з розгалуженою системою провокаторів, яка використовує громадян.
— Ваш попередник пан Кіхтенко виступав за лояльне ставлення як до контактів з українськими підприємствами на окупованих територіях, так і до забезпечення наших громадян продовольством. Як ви ставитеся до цієї ситуації?
— Моє ставлення подвійне. Знову згадуючи Гурвіца, коли його спитав Президент про ставлення до встановлення пам’ятника Катерині II, то він відповів: це як коли твоя теща падає у прірву, але на твоєму власному новому «мерседесі». Відчуття неоднозначні. Чимало коштів до державного бюджету з нашого регіону потрапляє з підприємств, які працюють на окупованій територій. Ці підприємства зареєстровані на вільній від бандитів території і платять податки на великій Україні. Другий момент. Металург або шахтар, який працює там, не візьме автомата і не стрілятиме в мирних мешканців так само, як і в українських солдатів. Тому тут простих рішень немає. Зрозуміло, що треба підпорядкувати всі ці речі. Я проти того, щоб були повноцінні економічні контакти з окупованою територією. Але якщо підприємство сплачує податки в Україні, додає додаткову вартість до ВВП країни, то до нього треба відноситись лояльно. Я проти того, щоб там влаштовувати бізнес. На сьогодні є доручення Президента створити логістичні центри для того, щоб українські громадяни, нехай і заблудлі, могли купити для власного споживання продукти. Це, я вважаю, є правильним кроком. Взагалі треба робити те, що вигідно Україні та українським громадянам.
