Українські історики отримали подарунок від румунських колег — мапу Великої Румунії в кордонах 1918 — 1940 рр., також перші два томи десятитомної збірки документів про те, як Північна Буковина та Бессарабія ввійшли до складу румунської держави. Наша південно-західна сусідка цього року фактично офіційно відзначає 100-річчя її створення. Тобто з нинішньою Молдовою, Північною Буковиною і півднем Одеської області. Мабуть, таким чином румунські колеги вважали за необхідне підкреслити своє бачення минулого, а також відобразити домінуючі в країні настрої. Що це справді так засвідчує не лише сама мапа, а й знак нульового кілометру в центрі Бухареста — тут можна знайти зазначені «румунські» території, а також пересвідчитися у відстані до не менш «румунських» міст — Хотина, Акермана, Чернівців...
Сталося це 25 червня в Бухарестському університеті на відкритті круглого столу, присвяченого 100-річчю українсько-румунських міждержавних взаємин. Відкрили зустріч науковців Надзвичайний та Повноважний посол України в Румунії Олександр Баньков та проректор Бухарестського університету Сорін Костреє. Вже на початку пролунала пропозиція професора Ірини Матяш (голова Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин) — створити українсько-румунську комісію істориків, подібно до українсько-польської або запланованої українсько-болгарської. Наступне обговорення заслуговує на уважне ставлення не лише істориків, бо несе певні небезпечні сигнали для України.
Проф. Tetaina Toma (Румунія). Під час революційних подій столітньої давнини Румунія доволі позитивно ставилася до появи українців. Так надзвичайна місія в Ясах, а потім — у Бухаресті допомагала їм із паспортами. Але Румунія як держава чекала, що скажуть великі держави того періоду — Британська імперія, Франція — щодо України. А їхня позиція була негативна. До того ж українцям та румунам бракувало досвіду попередніх відносин. Тому поза взаємної загрози східної імперії вони так і не змогли встановити необхідних відносин.
Проф. Marius Diaconescu додав — королівство Румунія хотіло допомогти Україні в боротьбі з більшовиками, що загрожували так само їй. Але не мала достатньо сил. Негативно на українсько-румунські відносини впливав чинник Бессарабії — Україна вважала цю територією своєю, що відповідним чином висвітлювалося в румунських засобах масової інформації та впливало на громадську думку.
Проф. Степан Віднянський (Україна). В минулому, через тривалу відсутність державності або її слабкість, Україна та українці вимушені були пристосовуватися до інтересів інших. Так було й під час Української революції 1917 — 1921 рр. Тоді Україна програла свою державність, а її долю вирішували переможці в Парижі. Вони фактично поділили Україну між чотирма державами — радянською Росією, Польщею, Румунією, Чехословаччиною. Свідченням цього є включення до складу Румунії Північної Буковини. Як правило, поділ українських земель вирішувався згідно з політикою доконаних фактів — тобто спочатку входили війська (у випадку, що розглядається — румунські), а потім у Парижі ухвалювали рішення. Румунії 100 років тому вдалося використати сприятливу для себе міжнародну ситуацію, збільшивши свою територію на третину, зокрема й за рахунок українських земель.
Навколо цієї тези розгорнулася дискусія. Проф. Marius Diaconescu згадав, що за Брест-Литовським договором Північна Буковина не належала до України. До того ж у Чернівцях був конгрес румун, який висловив свої прагнення. Його висновок — це не Румунія претендувала на українські землі, а Україна — на румунські.
Українські історики заперечили і нагадали, що Брестський договір ніколи не було ратифіковано, отже, юридичної чинності не набув. До того ж у листопаді 1918 р. проголошується Західноукраїнська Народна Республіка, яка мала власні права згідно з пунктами Вудро Вільсона. Їх висновок — 100 років тому жодна держава-сусід не були зацікавлені в незалежності України. Це зіграло трагічну роль в її минулому.
Проф. Олег Павлишин (Україна) наголосив на значенні позиції ЗУНР, без якої не можна розглядати українсько-румунські відносини. Щодо її стриманої реакції на появу румунів у Чернівцях відповідь науковця така — це трапилося в умовах, коли не було можливості відкривати ще один — румунський фронт. Тож уряд обмежився нотою протесту. Євген Петрушевич, при цьому, в вузькому колі казав — не будемо загострювати ситуацію, зачекаємо рішення в Парижі. Згодом до Чернівців виїжджали гуманітарні місії ЗУНР для пошуку компромісів із місцевою владою щодо українців, зокрема — інтернованих.
Крім того, варто згадати про ще один епізод українсько-румунських взаємин. 25 травня 1919 р. у розпал українсько-польської війни (вочевидь за погодженням із польською стороною) на Покуття ввійшли румунські війська. Щоправда, воєнних дій майже не було, румунські солдати ставилися до місцевого населення коректно, а румунська влада навіть залишила на посадах українських комісарів. Крім того, Румунія сприяла формуванню українських військових підрозділів, що мали намір боротися з більшовиками, надавала їм боєприпаси та продовольство.
Проф. Radu Garp запропонував від історії перейти до сучасності. Румунський дослідник нагадав, що підписання діючого українсько-румунського базового договору стимулювалося неофіційною вимогою НАТО владнати територіальні суперечки. Спір навколо острову Зміїний та чорноморського шельфу дещо загальмували розвиток українсько-румунських взаємин, натомість ми отримали приклад успішного розв’язання конфлікту в судовому порядку: рішення визнали обидві сторони. Так буває далеко не завжди. Тобто, попри обтяженість проблемами, що дісталися нам в спадщину від СРСР, Україна та Румунія продемонстрували здатність їх вирішувати. Причому як у сфері політики, так і економіки. Нині Румунія активно підтримує політику ЄС «Східне партнерство». Румунія — одна з перших держав, що засудила анексію Росією Криму та надалі послідовно дотримується такої позиції. Разом із тим у нас є великі невикористані можливості. Для цього необхідно залучати кошти ЄС, насамперед — на проекти транскордонного співробітництва. Це відповідає взаємним інтересам, потребам модернізації існуючої інфраструктури. Натомість є позитивний приклад узгодженої позиції з Придністров’я. Тож висновок румунського науковця такий: не можна добитися успіху інакше, ніж шляхом співпраці України та Румунії.
Однак його розуміння трохи відрізняється. Проф. Marius Diaconescu вже на початку виступу наголосив — в Україні відбувається асиміляція румун, особливо в Одеській області. А ще в Румунії не сприймають поділу в Україні на румун та молдован, бо, на його переконання, то один народ. Дісталося нормам нового Закону України «Про освіту» та пролунало — політика українізації є помилковою, ба більше, політика української держави до національних меншин трактувалася як пригнічення, що призводить до невиконання положень базового договору. Натомість ставлення румунської держави до української меншини було висвітлено як зразкове. Але найбільше румунського науковця хвилюють двотижневої давності обшуки СБУ в Чернівцях у зв’язку з публічною демонстрацію картографічних зображень, де вся Буковина і південь Одеської області належить до Румунії. Румуни геть не розуміють, чому так хвилюється СБУ, адже йдеться про минуле. От тут і настав час рояля в кущах, тобто — великої мапи Великої Румунії.
У відповідь проф. Сергій Віднянський наголосив — Україна виконала свої обіцянки щодо створення двох єврорегіонів на кордоні з Румунією, тож звинувачувати її в невиконанні базового договору безпідставно, а нинішня румунська держава чудово захищає інтереси своєї меншини не лише на їх теренах. Що ж до поділу на румун та молдован в Україні, то варто нагадати: право на свою ідентифікацію має особистість — людина. Це її вибір. Водночас до румунських колег є зустрічне запитання — куди поділися сотні тисяч українців, які ще в недавньому минулому жили в Румунії?
Слово знову від румунських дослідників взяв проф. Radu Garp. З’ясувалося, що румунська сторона до круглого столу чекала... вибачень від української держави за дії СБУ в Чернівцях. І все ж таки вирішили провести зустріч, аби через українських істориків донести свою думку, а вона є такою: ми нічого не досягнемо, якщо будемо стверджувати що нібито в нас гармонійні відносини, в іншому разі ми не зможемо перейти через стереотипи, які нас відштовхують. Румунський науковець вважає, що Україна (звичайно, на відміну від Румунії) не поважає міжнародне право і поки буде так у нас будуть інциденти. На переконання промовця, сама Україна — певною мірою один із наслідків «пакту Ріббентропа — Молотова», що значно ускладнювало між нею та Румунією переговори. А тут ще Гельсінський акт, який ствердив у Європі принцип непорушності кордонів.
На жаль, тема, що так бурхливо обговорювалася чверть століття тому, нікуди не зникла. Вручення мапи «Романія Маре» мала вигляд підготовленої відповіді. Тому Україні потрібно адекватно реагувати і давати відповідь на різних напрямах, адже виклики, як бачимо, походять не тільки зі сходу, а й із південного заходу. Водночас в українсько-румунських відносинах є значне коло питань, які могли б вирішуватися через створення спільної комісії істориків та поширення діалогу.
