Нагадаємо, що українські військові взяли у полон російських військовослужбовців 16 травня близько 15-ї години під час бойового зіткнення, коли російські спецпризначенці намагалися захопити Щастинську ТЕЦ. При цьому один із бійців 92-ї бригади, яка і взяла російських злочинців у полон, Леонід Маслов на прохання своїх товаришів і комбрига розіслав відповідне смс-повідомлення, яке зрештою розповсюдив на своїй сторінці у Facebook Борис Філатов із характерними коментарями. Філатов наголосив, що справу треба дотискати, адже бійці хочуть «обміняти полонених на Надю Савченко, а не на ліпецьку фабрику» тощо. Справа запахла політикою, і ось уже зі шпиталю Краматорська двох прооперованих «грушників» везуть у Київ, де журналістам обіцяють згодом зустрітися з ними і поставити запитання.
18 травня у Генеральному штабі Збройних сил України відбувся брифінг щодо участі військовослужбовців Збройних сил РФ у воєнному конфлікті на сході України. У брифінгу взяли участь начальник Генерального штабу — головнокомандувач Збройних сил України генерал-полковник Віктор Муженко, командир 92-ї окремої механізованої бригади полковник Віктор Ніколюк, заступник голови Адміністрації Президента Андрій Таранов, представник СБУ Маркіян Лубківський та інші. Журналістам представили вилучену в затриманих гвинтівку ручної роботи, яка вироблялася лише в Росії з часів другої Чеченської війни, та хімічні набої до неї також російського виробництва.
На питання «Дня», яка буде задіяна юридична процедура щодо полонених, Андрій Таранов відповів:
— По-перше, наявний речовий доказ можна використати для проведення всіх слідчих дій. Цей речовий доказ супроводжується офіцерами Служби безпеки, які перебувають тут і особисто відповідають за ці докази. По-друге, кулі, які ви тут бачите, — хімічні, які не виробляються на території України. По-третє, все буде доведено до суду.
Про необхідність суду над російськими полоненими говорить і голова СБУ Валентин Наливайченко у своїй заяві. Щодо того, чи були подібні затримання російських військовослужбовців до цього випадку і, якщо так, то чому вони не набули такого розголосу, як в ситуації із затриманими Александровим і Єрофєєвим, Андрій Таранов відповів загадково:
— Випадки полону російських солдат були, але, на жаль, ми не можемо зараз усе розповісти. В даному разі буде відкритий процес, під час якого ви все побачите.
Голова Генштабу Віктор Муженко в свою чергу до слів Таранова додав:
— Під час боїв за Донецький аеропорт і за Дебальцеве були факти затримання військовослужбовців РФ. Їх було немало — кілька десятків.
Міністерство оборони РФ у свою чергу визнало, що дійсно ці бійці перебували в складі Збройних сил РФ, але звільнилися.
Ввечері прес-служба Генштабу України розповсюдила інформацію про те, що військовослужбовці, які входять до складу 3-ї бригади спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації, терміново залишають місто Брянка, що на Луганщині, де протягом тривалого часу квартирувалися та виконували диверсійно-розвідувальні завдання на окупованій території Донбасу. Генштаб уточнив, що «літак, який має передислокувати російських військовослужбовців, прибув на аеродром у Міллерово (Ростовська область РФ), звідки найближчим часом вирушить у Самару».
Безумовно, дії росіян логічні й зрозумілі — замітають сліди, але тішить обізнаність Генштабу. Українська сторона знає про літаки в Міллерово, про дислокацію «грушників» та їхню кількість. Переконаний, і про це свідчать останні заяви представників ЗСУ, що українська сторона взагалі доволі непогано орієнтується у просторі окупованого Донбасу — від інформації про кількість і розташування бойовиків, до даних щодо дислокації безпосередньо російських військових. ЗСУ не лише орієнтуються в цій інформації, а й досить непогано підготовлені для наступу. Принаймні свідки на місцях говорять про досить потужну дислокацію наших військ, що наразі просто стоять. Стоять, як і минулого року, в очікуванні наказу, який, звичайно, не надходить.
Щодо того, як вплине історія з двома «грушниками» під Щастям на подальший розвиток подій на сході України, можна сказати, що інколи нам допомагає випадок. Торік збитий російськими терористами Боїнг-777 над Донецькою областю продемонстрував світові, з ким має справу в цій війні Україна. І Путін призупинив розвиток наступу на місяць. Факт того, що «грушники» повертаються на місця своєї постійної дислокації в Міллерово, та чергова хвиля доказів, яку підняли західні журналісти, що малайзійський Боїнг-777 було збито саме російським «Буком», може давати надію на те, що росіяни свій наступ поки що пригальмують. Поки що. Тимчасово. Утім, така можлива «пауза» все одно не обнадіює в перспективі. Бойовикам достатньо захопити Щастинську ТЕЦ, і Луганська область залишиться без світла. Уявіть ситуацію — бойовики постачають струм на всю Луганщину. Такого удару стратегічного значення допустити не можна.
Та повернімося до полонених. Чому українська сторона говорить про факт наявності в неї полонених військових РФ (не лише про двох затриманих 16 травня) й при цьому уникає відповіді про їхню долю? Чому під час агресії Росії ми не озвучуємо на весь світ такі очевидні факти такої агресії? З цими запитаннями ми звернулися до експерта, правознавця Миколи Сірого.
— Пане Миколо, чи необхідно визнавати затриманих росіян військовополоненими? І що з ними робити взагалі, щоб, зокрема, мати ще один доказ російського вторгнення?
— Передусім надзвичайно важливо, щоб ці особи, ці громадяни РФ — військові ГРУ Генштабу РФ — постали перед українським судом за злочини, пов’язані з незаконним перетином українсько-російського кордону; з носінням і використанням зброї; з участю в збройному конфлікті на території України. Перелік злочинів, які було скоєно цими особами, можна продовжувати. Є велика вірогідність спокуси (й на цьому, ймовірно, наполягатиме російська сторона) обміняти цих осіб. Адже й до цього було здійснено багато обмінів російських полонених на українських військових, українських громадян, які перебувають в полоні на окупованій території. Хотілося б, щоб в цьому випадку було повноцінне розслідування і повноцінний суд. Щодо визнання цих осіб військовополоненими, то в цьому немає потреби. У них має бути статус затриманих із кримінального переслідування. Цих осіб зі зброєю затримано на території України, а отже, за цим фактом має бути розпочато кримінальне переслідування; має бути рішення суду про взяття цих осіб під варту й далі має бути проведено розслідування, пред’явлено підозру, сформовано обвинувачення й обвинувальний акт спрямовано до суду. Саме такі юридично правильні дії є надзвичайно важливими, щоб не просто на словах та рівні політичних заяв, а юридично грамотно зафіксувати встановлений черговий факт російської агресії проти Держави Україна. Це надзвичайно важливо не тільки для нинішнього, а й для майбутніх поколінь.
— Ви сказали, що вже були прецеденти обміну російських військових на наших полонених. Генштаб у свою чергу визнає, що такі російські полонені в нас є, але уникає прямих відповідей щодо їхньої долі. З чим це пов’язано? Чи існують якісь юридичні тонкощі як привід для нерозголошення подібної інформації?
— Річ у тім, що збройний конфлікт на території будь-якої країни — це екстраординарна ситуація. Звісно, в такій ситуації присутня доволі висока політична складова, зокрема й у питаннях обміну осіб, які утримуються конфліктуючими сторонами. Існує високий рівень спокуси віддати пріоритет фактичному обміну перед питаннями юридичного оформлення цього обміну та юридичного оформлення статусу осіб, які утримуються. При цьому в такому форматі обміну завжди бажаним для сторони агресора є саме неформальний обмін. Сторона, що потерпає від агресії, часто змушена йти на такі умови, але ці умови є набагато менше для неї вигідними. Якщо говорити про практику обмінів, то можуть бути різні формати й різне співвідношення. Зокрема може бути формат, коли в публічній площині затриманих осіб вільно відпускають, передають родичам, але це здійснюється за умов непублічних домовленостей — для того, щоб інша сторона віддала певну кількість осіб зі свого боку. Тобто можливий і такий формат. Для України наразі надзвичайно важливо не йти на компроміси, які російська сторона пропонуватиме, тобто різноманітні форми неформального обміну. Україна має вчинити юридично однозначно, тобто провести розслідування, винести судові рішення, а вже після того можна розглядати різні варіанти, зокрема й варіанти передачі іншій державі засуджених для відбуття покарання на тих чи інших умовах згідно з міжнародними договорами.
