Почнемо з останніх результатів опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 19—28 лютого 2019 року (помилка репрезентативності: не більше 2%.). Лідером президентського рейтингу є Володимир Зеленський, якого підтримують 25,1% тих, хто визначився і має намір голосувати. Другу позицію фактично ділять між собою Петро Порошенко (16,6%) та Юлія Тимошенко (16,2%). За Юрія Бойка готові віддати свої голоси 11,3%, Анатолія Гриценка — 7,7%, Олега Ляшка — 5,6%, Андрія Садового — 3%, Євгена Мураєва — 2,5%, Ігоря Смешка — 2,5%. Майже по 2% набирають Олександр Шевченко, Руслан Кошулинський та Олександр Вілкул.
Як бачимо, ці дані не враховують останні зміни у виборчому ландшафті кандидатів. Вони і не могли врахувати, адже Андрій Садовий оприлюднив свою заяву наприкінці минулого тижня. «Я прийняв рішення — я відкликаю свою кандидатуру з виборів президента і оголошую про підтримку на виборах на пост президента Анатолія Гриценка», — заявив в п’ятницю мер Львова. Вже в суботу, під час з’їзду партії «Сила людей», кандидат в президенти Дмитро Гнап заявив: «Зараз ми маємо виконати рішення попереднього з’їзду і підтримати Анатолія Гриценка, який став кандидатом від демократичних сил».
Поки експерти гадають наскільки збільшиться і чи збільшиться взагалі рейтинг підтримки Гриценка, ми хочемо звернути увагу на кілька наступних речей. З усього видно, що навколо кандидата від «Громадянської позиції» акумулюються сили, як вони себе називають, «демократичної опозиції». Але чи дійсно можна вважати, що «чесних стає більше», чи це закулісна співпраця з певними олігархами?
«Існує помилка тих, хто досі приходив до влади, тому що вони мали добитися покарання винних у злочинах, зокрема у тій же «справі Гонгадзе — Подольського». Тоді і стосунки з клановим олігархатом були б іншими, — коментує народний депутат Ігор ЛУЦЕНКО. — Людина ж, яка хоче забезпечити недоторканність своїх статків, буде використовувати весь спектр технологій. Пінчук вміє краще за інших використовувати цей інструментарій. Це філігранна гра, коли олігарх відволікає увагу на галереї, форуми, сніданки тощо. Для цього використовуються в тому числі міжнародні тусовки на кшталт Давосу. Насправді ж, це все є елементом гібридної війни на захист привласнених активів, в тому числі гра з кандидатами в президенти».
Деякі тренди нинішньої виборчої кампанії. Одні виборці хочуть бачити нові обличчя в політиці, а інші — не хочуть політиків без досвіду. Одні вірять в обіцянки і ведуться на популістів, а інші — зі скепсисом ставляться до пустих заяв. До речі, чому більшість тих, хто сьогодні гуртується довкола Гриценка, називають себе «демократичною опозицією», адже вони були в одному помаранчевому таборі з тими, хто сьогодні при владі? А отже, також відповідальні за втрачені шанси часів президентства Ющенка.
Показовим є приклад відомої «трійки»: Заліщук, Найєм, Лещенко, які минулого тижня більше ніж через чотири роки нарешті «сміливо» заявили, що вони написали заяви про вихід з президентської фракції БПП. Як раніше, так і зараз вони це пояснюють тим, що, мовляв, перебуваючи у фракції, були більш корисними. «За останні чотири роки мандат дав можливість боротися за важливі закони, за важливі справи. Наприклад, закон про антикорупційний суд. За інші закони, які були обіцяні в коаліційній угоді ще в 2014 році, але потім зраджені», — написала у себе в ФБ Світлана Заліщук.
Колись, ще до парламентських виборів, у вересні 2014-го під час круглого столу в «Дні» Заліщук аргументувала появу трьох прізвищ у списках БПП тим, що «ми себе позиціонуємо троянським конем в президентській силі...» Взагалі-то роль «троянського коня» незавидна, та і який результат від цієї «місії»? З одного боку, постійна критика Петра Порошенка і його політичної сили, в тому числі участь в мітингах проти влади, а з іншого — залишатися у фракції і прикриватися депутатським мандатом.
Коли ж залишився місяць до президентських виборів і півроку до парламентських, Заліщук, Найєм і Лещенко виходять з фракції. І тут важливий момент, якщо колись вони «пакетом» потрапили до БПП, то тепер «пакетом» вони з’явилися на з’їзді партії «Громадянська позиція», яка висунула в президенти Анатолія Гриценко, але вже як «коні» з шлейфом... Політсила кандидата в президенти точно планує брати участь в майбутніх парламентських виборах, а отже не виключено, що «трійка» з’явиться в списках Гриценка, щоб знову потрапити у Верховну Раду.
«Свого часу Найєм, Лещенко і Заліщук агітували нас обрати Петра Порошенка президентом, — коментує «Дню» координатор руху «Спільна справа» Олександр ДАНИЛЮК. — Більш того, вони були бенефіціарами, тобто стали депутатами і не виключні інші привілеї. А сьогодні вони нам розповідають про те, що ми знову маємо їх послухати вже щодо Гриценка. А я вважаю, що той хто зрадив один раз — є зрадником назавжди. Вони або свідомо нас дурять, або просто не є компетентними. Я схиляюсь до думки, що вони дурять і при цьому є некомпетентними».
Суть у тому, що Заліщук, Найєм і Лещенко постійно позиціонують себе як нові обличчя, реформатори і борці з корупцією. Але різниця між їхніми діями і заявами суттєва, вони мало чим відрізняється від «старих» політиків, які кажуть одне, а роблять інше. До речі, тут можна згадати і «квартирний скандал» Лещенка, який ще на старті розставив багато акцентів.
Показовою є роль Лещенка і Найєма у висвітленні «справи Гонгадзе — Подольського». Якщо колись, працюючи в заснованій Гонгадзе «Українській правді», ця тема була предметом їх журналістських розслідувань, то згодом вона перестала цікавити народних депутатів. Їх не можна побачити в судах у «справі Гонгадзе — Подольського», як і не почути навіть виступів з цього приводу з парламентської трибуни. Натомість вони є постійними учасниками на заходах Кучми — Пінчука — YES та український сніданок в Давосі.
Можливо, в цьому і полягала роль «троянського коня» в президентській силі? Аби Пінчук мав «своїх» там...
Наступний момент. Нагадаємо, що дружина Анатолія Гриценка — Юлія Мостова через кілька днів (21 вересня 2000 року) після зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, коли суспільству ще не було відомо про його смерть, виступала з парламентської трибуни від імені журналістів і закликала розслідувати цей випадок. Однак це не завадило Юлії Мостовій через багато років забути цю сторінку і ніби нічого не сталося, брати участь у різних молодіжних проектах, організованих Фондом Пінчука.
Все це дає привід думати, що Гриценко знаходиться в орбіті впливу «сім’ї»...
Все це дає привід думати, що Гриценко знаходиться в орбіті впливу «сім’ї»... Можливо сьогодні «домінуючому клану» (нагадаємо, що проти Кучми, який був прем’єром з 1992 по 1993 рр. та президентом з 1994 по 2005 рр. зібрався помаранчевий Майдан, і саме він привів до влади Януковича, проти якого вже зібрався Євромайдан, але другий президент все одно зберіг свій вплив на політику) вже потрібен новий гарант, бо діючий «не справився», набувши в тому числі фінансової сили?.. Хоча було б правильно, щоб пішли всі — всі, хто причетний до смертей, втрат територій, економічної відсталості і втрати часу.
Рік тому політолог Віктор Небоженко написав у себе в ФБ (детальніше ми поговорили про це в інтерв’ю «Дню», №41-42 за 6 березня 2018 р.): «За останні 20 років в Україні з’явилися не одна, а дві держави — внутрішня й зовнішня. «Внутрішня, глибинна держава» в якій сконцентрувалися й сплавилися влада й багатство і яка проникла в усі поверхи і пори України. Ця «глибинна, внутрішня держава» живе всередині України й поїдає, експлуатує «зовнішню державу» та громадянське суспільство України. Її основні засоби, завдяки яким вона править Україною, — це персоніфікована влада й сила, багатство, імітація загального блага, поняття «свій-чужий», а не Закон і правила співжиття країни. Щоправда, повноваження, ресурси, імунітет і переваги накопичилися у «глибинної держави». А обов’язки, відповідальність за все, тяготи й проблеми країни і працездатність населення залишилися у «зовнішньої держави», в якій опинилася більшість населення України».
За рік нічого не змінилося...
