Через декілька тижнів, 14 жовтня, українці вперше за час своєї незалежності відзначатимуть День захисника України на рівні державного свята. Саме у цей день символічно було б підбити підсумки дерадянізації української армії за рік. Цей процес відбувається далеко не так швидко й системно, як хотілося б. Для прикладу, ще під час минулорічного військового параду ми почули, що «Україна більше ніколи не відзначатиме свята за військово-історичним календарем сусідньої країни». Згодом було засновано, як такий, День захисника України, і лише 5 березня 2015 року Верховна Рада України ухвалила законопроект, відповідного до якого цьому святу було надано статус державного. Від моменту, коли Верховний головнокомандувач Збройних сил України публічно оголошує про ту чи іншу ініціативу, минає чимало часу до реалізації самої реформи.
Понад місяць минуло з тих пір, як Президент попросив РНБО та Міністерство оборони надати йому законодавчі пропозиції щодо запровадження нових військових звань. «Україні потрібно відходити від стандартів радянської армії, запроваджуючи нові українські традиції. У тому числі й нові українські звання. Наприклад, заміна молодшого лейтенанта на хорунжого повністю відповідає як українським традиціям, так і структурі військових звань країн НАТО. Також треба подумати над тим, щоб запровадити звання бригадного генерала. Командири бригад, які зараз воюють, стали прикладом героїзму української армії, тому, думаю, вони вже давно заслужили перейти під звання полковників до генералів», — так формулював тоді завдання Петро Порошенко. Без сумніву, це рішення вимагає ретельної та ґрунтовної підготовки.
Як правильно підійти до проведення реформи системи військових звань? Із цим запитання «День» звернувся до експертів.
Обов’язково слід відзначити, що тему запровадження українських військових традицій, зміни системи військових звань порушували задовго до того, як Верховним головнокомандувачем став Петро Порошенко. Так чи інакше це питання порушували, починаючи від 1991 року. Втім, після проголошення незалежності самоідентифікуватися належним чином українській армії змоги не дали. «Раніше йшли ініціативи щодо зміни системи військових рангів як від громадських організацій, так і окремих громадян. Однак тоді реакція на подібні пропозиції у керівництва Міністерства оборони була дещо іншою. Зараз це пропонує Верховний головнокомандувач — отже, йдеться про зрозумілу та чітку вказівку, яку треба виконувати», — коментує Петро КОСТЮК, голова Львівської обласної організації Спілки офіцерів України.
Порівняти реформу зміни системи військових рангів можна хіба що з айсбергом. Поки що видніється на поверхні лише його верхівка — потенційне запровадження звань хорунжого і бригадного генерала. Розпочнемо з вищого за ієрархією. «Бригадний генерал — первинне звання вищого командного складу, тобто генералітету, в більшості країн НАТО. Зараз в українській армії первинне генеральське звання — генерал-майор. Після реформи і запровадження нового звання першим буде бригадний генерал, а далі вже йтиме генерал-майор, генерал-лейтенант тощо. Нині генерал-майор носить одну зірочку, генерал-лейтенант — дві. Якщо запровадять військове звання бригадного генерала, то він уже матиме одну зірочку, генерал-майор — відповідно дві, а генерал-лейтенант — три. Поява нового військового рангу — своєрідне заохочення для командирів бригад. Зараз посада командира бригади, за званням — це полковник. Багато з них відзначилися у війні проти російських окупантів на сході, тому закономірно, якщо командира бригади підвищать у званні до бригадного генерала», — пояснює Петро Костюк особливості можливої появи нового генеральського звання.
Зі заміною молодшого лейтенанта на хорунжого все зрозуміліше. Утім, тут виникли дискусії щодо доцільності введення цього звання, з огляду на етимологію слова. Мовляв, слово «хорунжий» запозичене з польської мови. Виведення від українського «хоругва» вважають непереконливим — у разі питомо українського походження було б «хоружий». Ця версія має місце, проте чимало фахівців з нею не погоджуються. Наприклад, історик Володимир В’ЯТРОВИЧ, голова Українського інституту національної пам’яті: «Навіть, якщо в Польщі це звання використовується, то «хорунжий» походить від слова «хоругва», яке є так само українським словом. Не бачу жодних проблем у тому, що в інших західних арміях ті чи інші звання можуть збігатися. Так, частина українських традицій переплетена з європейськими. Цього не потрібно соромитися. Йдеться про ще один доказ того, що Україна є частиною Європи».
Куди активнішого обговорення вимагає підводна частина айсберга реформи. «Боюся, щоб цю вказівку Верховного головнокомандувача не виконали «від і до», тобто щоб не запровадили тільки хорунжого і бригадного генерала. Якщо ми хочемо відійти від «радянщини» і повернутися до традиційної української системи рангів, то треба дивитися ширше на різні періоди, коли формувалися самостійні збройні сили. Насамперед треба дивитися на початок ХХ століття: армію Української Народної Республіки, збройні сили Гетьманату, Українську Галицьку армію, Українську повстанську армію. Також необхідно зважати на порівняно нещодавні події. Яке звання найчастіше було на слуху, коли був Майдан? Сотник. Чому б не розглянути можливість запровадження цього військового рангу?» — розмірковує полковник Костюк.
«На який історичний період варто спиратися під час реформування системи звань? Це якраз хороша тема для дискусій, тому що насправді ми маємо різні періоди, і кожен із них по-своєму цікавий. Починати слід ще із часів козацтва, приміром. У цьому питанні має відбутися цікава ефективна дискусія між істориками, які представлятимуть різноманітні традиції, та сучасними військовиками, які спільно могли б підібрати найбільш актуальні та доречні варіанти для нинішньої армії. У розробці цієї реформи мають брати участь, передусім, люди, які добре обізнані в історії формування термінологій, пов’язаних із військовими званнями. Над такими реформами повинні працювати відповідні фахівці, і впроваджуватися вони мають уже на рівні конкретних політичних рішень. Впевнений, що сучасна українська армія абсолютно готова до цього», — переконаний Володимир В’ятрович.
«Варто починати змінювати військові звання в Національній гвардії України. Тут може бути навіть ширший перелік змінених звань. Наприклад, у контексті Збройних сил прийдуть до висновку, що треба змінити лише чотири нинішніх звання на ті, що притаманні українській системі військових рангів. А в Національній гвардії України їх може бути більше. Без сумніву, необхідно створити солідну комісію. Вона має бути не при Міністерстві оборони, а при Раді національної безпеки та оборони України, адже необхідно ще охопити Національну гвардію», — підсумовує Петро Костюк.
Варіантів змін системи військових рангів за роки незалежності України назбиралося чимало. Кожне звання заслуговує на окрему увагу. «Необхідно відірватися від радянської системи і повернутися до своєї системи координат. Наприклад, є у нас таке звання та посада, яке прийшли із радянської армії — старшина. Однак із власної історії ми знаємо іншу старшину — ту, що належить до часів козацьких формувань, і наголос у якої стоїть на другому складі. Молодша, булавна, генеральна старшина... Не старшинА, а старшИна! У сучасній українській армії такі звання, очевидно, треба змінювати. Наприклад, у цьому контексті цілком підходить військовий ранг «бунчужний». Діти у школі вивчають історію України та предмет «Захист вітчизни» — у них у голові не мають плутатися різні значення слова «старшина». Це важливі речі, — розмірковує Петро Костюк. — Продовжуючи тему, зміна молодшого лейтенанта на хорунжого нічого не змінює в генеральському званні. Якби замість лейтенанта запровадили поручника, то був би уже не генерал-лейтенант, а генерал-поручник. І це пов’язує нас із армією УНР та збройними силами інших формувань. Також можна подумати над первинними званнями. Так, ми звикли вже до солдатів, але в більшості українських формувань первинними рангами були козак або стрілець. Зрозуміло, якщо в такому контексті йтиметься про військово-морські сили, то це буде матрос. Якщо далі говорити про сержантські звання, то не зайвим буде згадати такі ранги, як «вістун», «ройовий», «десятник».
Завершивши з формою, слід перейти до найважливішого — суті. Чи набуде нова реформа нового змісту? «Переконаний, що навіть зміна зовнішньої форми також впливає на зміст, формуючи певні нові уявлення. Погляньте, як по-іншому виглядає по-новому споряджена поліція, яка, по суті, є спробою заново переглянути те, якими повинні бути правоохоронні органи. Так само і з армією. Зовнішні зміни сприятимуть видозмінам внутрішнім. Мені дуже приємно, наприклад, те, що українські військовики на цьогорічному військовому параді були екіпіровані мазепинками, які стали головними уборами української армії. Звичайний зовнішній елемент є маркером певних внутрішніх змін. Це, з одного боку, свідчить про тяжіння до українських традицій, з іншого — про впевненість у майбутньому. Раніше подібна реформа була законсервована, адже у нас армія не змінювалася, а радше тільки розкладалася. Тоді українська армія була лише уламком старої радянської. Тільки тепер, зважаючи на війну на сході, можна сказати, що почали насправді формуватися Збройні сили України. Українська армія потребує іншої ідентифікації, інших традицій, які потребують нового погляду на майбутнє. Якщо наша армія відмовиться від радянських традицій на користь повернення до власне українських, то це, гадаю, тільки допоможе, у тім числі й моральному духу війська», — резюмує історик Володимир В’ятрович.
«Реформа зміни системи військових рангів має бути системно продуманою. По-перше, це дає можливість військовій людині ідентифікуватися з тими званнями, з тими подіями, які він вивчав ще у школі, читаючи підручник з історії. Так він розумітиме, про що йдеться. По-друге, ми відриваємося від радянської системи — армія отримує своє обличчя», — відзначає Петро Костюк.
Саме зараз той момент, коли можна багато що змінювати. Десятками років наша армія терпіла «радянщину» у своїх лавах. А їй тільки й казали: «Терпи козаче, отаманом будеш». Потерпіти ще доведеться чимало, проте тепер є надія, що отаманам — насправді бути!
