Репортаж зі звільнених Гостомеля та Бучі, де рашисти за час окупації знищили інфраструктуру та вбили сотні людей.
Колись квітучі європейські села та містечка під Києвом – Стоянка, Мила, Дмитрівка, Забуччя, Ворзель, Гостомель, Буча, Ірпінь (таким був наш маршрут проїзду), були наповнені життям. Більшість з них розбудувалися після відновлення незалежності України – охайні, красиві, сучасні, де люди жили, народжували дітей, працювали й будували плани. Допоки з півночі не прийшли варвари XXI століття. Нагнувши васала лукашенка, путін отримав у користування білоруську землю, звідки 24 лютого розпочався наступ на українську столицю. Перетнувши українсько-білоруський кордон, російські війська через чорнобильську зону з боями почали рухатися на південь. За тиждень вони окупували північну частину Київської області, наблизившись до самого Києва. Останніми населеними пунктами перед входом у столицю були, зокрема, перелічені вище села та містечка. У саму столицю агресор не був допущений (зазнавав величезних втрат), але закріпитися на певний час у передмісті йому вдалося.
ГОСТОМЕЛЬ
«Саме тут 24 лютого була найбільш масштабна атака російської армії – десятки гелікоптерів, які пройшли низько біля самої води по київському морю й атакували захисників аеродрому, - розповідає журналістам з України та усього світу міністр внутрішніх справ України Денис Монастирський біля знищеного найбільшого літака в світі «Мрія» на аеродромі Гостомеля. – Відбувся дуже важкий бій, у результаті якого українські війська збили шість гелікоптерів. Також відбулося масоване десантування ворога – сотні орків були одразу вбиті. Також сюди увійшов чеченський підрозділ, який було вщент розбито «Градами», було спалено багато їхньої техніки, яку ви бачите навколо. Саме тут був убитий генерал чеченської армії, командир 141-го моторизованого полку Росгвардії Чечні Магомед Тушаєв. Саме тут останні хвилини життя провели багато росіян, які прийшли на нашу землю».
Утім, як ми знаємо, рашистам ціною великих втрат таки вдалося закріпитися в Гостомелі. «Первинна ідея полягала в тім, щоб саме тут, після захоплення аеродрому, приземлялися вантажні літаки рфії з технікою й живою силою, яка б потім атакувала Київ, - каже Денис Монастирський. - Перша група складалася з 500 десантників, наступні хвилі також мали по 500 десантників, тобто сюди висадилося кілька тисяч військових. Частину з них одразу, а також під час подальшого бою було перебито, але частині вдалося закріпитися на місцевості. Проте завдання своє вони все одно не виконали. Орки хотіли захопити аеродром і зберегти злітно-посадкову смугу для доставки воєнної техніки. Ми їм цього не дали зробити. Злітно-посадкові смуги пошкоджено: сісти чи злетіти літаки звідти наразі не можуть. Звичайно, піде час на відновлення аеродрому, і наші спеціалісти знають як це робити».
Чому завчасно не вивезли «Мрію»? Про це багато хто сьогодні запитує. Міністр внутрішніх справ озвучив таку версію: «Буквально за два дні до початку російської агресії я перебував на цьому аеродромі й спілкувався з представниками «Антонова», які сказали, що якраз закінчується ремонт літака. Тобто не вистачило кілька днів. Коли і як був знищений літак з’ясують слідчі, наразі ведеться робота з описування всіх фактів і подій, які тут відбулися. Відповідно казати про якісь результати зарано».
Завдяки героїчним зусиллям та професіоналізму наших військових Гостомель та інші містечка вдалося звільнити. Розуміючи, що план щодо захоплення Києва провалився, а втримати окуповані позиції немає сил і можливостей, ба більше, нависала небезпека оточення, рашисти втікали до білорусі. «До повної перемоги над ворогом ще далеко, але на сьогодні вже можемо констатувати, що Київська область звільнена. Тут ми бачимо всі докази бою та героїзму наших бійців, - каже Денис Монастирський. - На аеродромі ще має відбутися розмінування – багато вибухівки, снарядів, які не розірвалися. Державна служба з надзвичайних ситуацій на території Київської області щодня виявляє понад 4 тис. вибухонебезпечних предметів. Тому тут поки що перебувати небезпечно – спочатку відпрацюють сапери, а потім військові мають підготувати місто до оборони, щоб бути готовими в разі нової атаки. Бо ми розуміємо, що можливо все. Наразі сили спеціальних операцій та інші підрозділи ЗСУ прочісують ліса, шукають залишки ворогів чи ДРГ. Знаходимо, зокрема, мінні пастки, відповідно на ці ділянки складно дістатися. І армія, і нацгвардійці готуються до відбиття будь-яких можливих атак».
Окрема тема – ситуація в чорнобильській зоні. Рашисти її також покинули, але не могли не відзначитися. «Ми побували на Чорнобильській атомній електростанції, й мене здивувало, що абсолютно всюди російська армія діяла як варвари, мародери й убивці, - розповідає керівник МВС. - Зокрема розтрощивши відділок поліції в чорнобильській зоні, вони викрали такі речі, які здавалося б нікому не потрібні. Показовим для мене стало те, що з відділку поліції орки взяли навіть спиляні роги, на яких було 17 тис. рентген. І, очевидно, ці роги було відправлено з білорусі в якусь родину в росії. Як то кажуть, хай спочивають з миром, хто почепить собі на стіну такий раритет. Для мене самого було цікаво побачити – чи настільки вони недолугі, щоб копати окопи в Рудому лісі. І виявилося, що таки так. Більш того, вони жили на самій станції, де підвищений радіаційний фон. Пісок, який вони збирали і набивали ним мішки, також має підвищений радіаційний фон. Щоб ви розуміли, він там перевищений у десятки разів, а в Рудому лісі, де вони рили окопи, в сотні разів. Тому всі з них, хто там побував, здобули високий рівень опромінювання. Орки, тікаючи, забрали звідти навіть свою розбиту техніку, яка також має велику кількість опромінювання, тобто вона ще вражатиме тих, хто буде нею користуватися. Взагалі є багато тривожної інформації щодо того, що саме відбувалося на Чорнобильській станції, тому будемо ще розбиратися».
БУЧА
Місяць окупації став справжнім пеклом для мешканців регіону. Окупанти проявили тут усі свої вікові, на генному рівні, звірства. Ті, хто не встиг евакуюватися, опинилися сам на сам з озброєним бидлом, яке знищувало все живе й цивілізоване. Сім’ї, які намагалися виїхати з зони бойових дій, з захоплених районів, окупанти безжально розстрілювали в автомобілях або чавили їхні машини танками. В окремих будинках вони облаштували свої «ставки», де катували мирних мешканців. Ходили по домівках і квартирах, хапали дітей, дівчат і жінок, яких ґвалтували й вбивали. Чоловіків чекала не легша доля, тому що їх виловлювали – катували й розстрілювали. Причому це не обов’язково були активісти, які публічно демонстрували свою українську позицію, знищували абсолютно всіх громадян. Десятки людей знайдені з зав’язаними руками й простріляною головою.
Коли українські війська зайшли у звільнені міста та села, вони жахнулися наслідкам окупації. Всюди, зокрема на вулиці, були тіла замордованих і вбитих людей. Відомою на весь світ стала трагедія в місті Буча. Тут частину людей під час окупації поховали в братській могилі на території міського храму Святого Апостола Андрія Первозванного. «Остання служба відбулася 26 лютого – це була поминальна субота, в той день уже було чутно вибухи, храм трясло, - розповідає настоятель церкви, протоієрей Андрій Галавін. – Наступного дня вранці я збирався на недільну службу, а в цей час у місто вже заходила колона кадирівців, яких потім на вулиці Вокзальній українські війська розбили. Поки ворог остаточно взяв місто, минуло ще днів п’ять. Проводити службу під час боїв і потім під час окупації було вже неможливо. Були дні, коли я приходив до храму (для цього треба було пройти всі їхні блокпости й перевірки), щоб помолитися, взяти свічки для себе, сусідів. Бувало що й ночував тут. Припускаю, що у них були списки людей, з якими вони мали «розібратися». Окупанти проходили по всіх вулицях і робили зачистку, але до декого прийшли першими, зокрема й до мене. Перерили все що можна, дивилися кожну книгу з моєї бібліотеки. Приходили до представників влади – мера, депутатів, активістів... У будинку моїх сусідів вони облаштувалися жити, а потім коли тікали, то підірвали його з середини. Так загарбники віддячили господарю».
Коли журналісти приїхали на територію храму, там якраз проводили ексгумацію тіл. «У перший день тут поховали 67 людей, потім цей процес продовжився. В цілому ж біля церкви поховано більш як 100 людей, - каже Андрій Галавін. - Сьогодні росіяни розповідають казочки про те, що, мовляв, усе це постановка або що це відбулося після їхнього відходу. Звичайно, це брехня. У мене в Фейсбуці навіть є відео датоване 12 березня, коли відбулося перше поховання. Всі ці звірства й вбивства в місті вчиняли окупанти. Були мікрорайони, де стояли більш помірковані, тобто не такі жорстокі, а були такі, де людей усю окупацію навіть не випускали з підвалів. Вони були поділені, окремо стояли русскіє, кадирівці, буряти… Всі автомобілі, які рухалися містом, окупанти розстрілювали, за окремим виключенням «зелених коридорів», про які домовлялися сторони та Червоний Хрест. Розстріляли навіть мікроавтобус, на якому був напис «Діти». Людей, яких тут поховали, зібрали по всьому місту й привезли сюди, тому що відвезти їх на кладовище не було можливості, їхати туди було небезпечно. Морги не працювали, бо не було світла. Тому місцевою владою було прийняте рішення поховати їх на території церкви. Багатьох убитих я знаю в обличчя, здебільшого це мешканці Бучі».
У цей час з великого рову дістають чергове тіло. Видно, що це чоловік – його оглядають криміналісти та слідчі. «Ми їздили по вулицях і збирали вбитих, - розповідає начальник ритуальної служби Бучанської міської ради Сергій Капличний. - З окупантами була домовленість, що ми можемо це робити, бо тіла почали розтягувати собаки. Хоча два рази вони все одно обстріляли машину з хлопцями, які збирали вбитих. Також нам телефонували мешканці, у яких хтось загинув після обстрілу будинку чи квартири. Було таке, що загиблих доводилося збирати по частинах. Тіл було багато – спочатку ми їх рахували, але потім збилися з рахунку, бо все це відбувалося під обстрілами. Чи було страшно? Якось не було часу про це думати, хоча коли тебе зупиняють російські солдати й ти не знаєш які у них думки, або коли забираєш тіла з простреленою головою, то думаєш про всяке. Багато тіл закопані у дворах, в городах, і з цими випадками також будемо розбиратися – вбитих треба ідентифікувати й поховати по-людському. По старобородянській трасі окупанти з кулемета розстріляли три автомобілі. В одному були люди похилого віку, а в іншому – жінка й хлопчик 13 років. Нещодавно знайшли спалену сім’ю, де також була дитина. Або ще один випадок: відкрили гараж, а там після прильоту снаряду спалені тіла, які навіть складно порахувати. Вбитих знаходимо в підвалах, будинках, квартирах, усюди. Є випадки, коли тіла заміновані».
Керівник МВС також наголосив, що втрати серед цивільних великі, але порахувати всіх наразі не можна, тому що тіла досі знаходять. «У різних селах та містечках зараз триває робота пошуково-рятувальних служб, а криміналісти та слідчі групи працюють над фіксацією всіх злочинів. Багато будинків заміновано. Є різні жахливі випадки: розтяжки на дверях, вибухівки під пробками з боєприпасів, заміновані входи до підвалів, де можуть бути жертви злочинів, а в деяких випадках орки самі підривали такі місця, щоб приховати сліди та масштаби злочинів. Тому нам потрібен час, щоб з усім цим розібратися», - каже Денис Монастирський.
Ось таким є «русский мир», який зі зброєю в руках прийшов нас «денацифікувати» й «демілітаризувати». Рашисти показали себе в усій красі, залишаючи після окупації випалену землю й масові воєнні злочини. Це справжній геноцид. Знаючи, що частина сходу і півдня України досі перебувають під окупацією, стає моторошно від думки, що там зараз переживають люди. Паралельно в східних та південних областях тривають важкі бої, під час яких українська армія зупиняє ворога, так само як вона це робила у звільнених вже Київській, Чернігівські та Сумській областях, щоб потім почати визволення наших територій. За всі ці злочини орки обов’язково понесуть покарання. Відплата настане – як на землі, так і на небі.
