22 СІЧНЯ. ВОГОНЬ
Дістатися до відносно спокійного Маріуполя непросто. Потяг їде лише до Запорізької області, бо 20 січня бойовики підірвали там залізничний міст. Швидкий поїзд їде... 18 годин. Ніхто, навіть провідник, не знає, де кінцева зупинка. Врешті, висадились у Бердянську. Розмови й метушню перериває жахлива новина: в Донецьку обстріляли тролейбусну зупинку. За різними даними, кількість жертв коливається від восьми до тринадцяти. Мжичка і туман навколо посилюють розгубленість і дратування.
Біля вокзалу стоїть великий автобус до Маріуполя. Його підігнав хтось з місцевих керманичів, і поруч регіональні журналісти знімають про це сюжет. Автобус швидко заповнюється людьми, й ми вирушаємо. Чотири блокпости минаємо легко — тільки на одному з них чоловік у балаклаві швидко проглядає паспорти пасажирів, на інших коротко розмовляють із водієм.
ЧЕРЕЗ ОБСТРІЛ У БАГАТЬОХ БУДИНКАХ ВИЛЕТІЛИ ШИБКИ. ОСКОЛКИ СИПЛЮТЬСЯ ЗВІДУСЮДИ ДЕКІЛЬКА ГОДИН. НЕЗАБАРОМ АКТИВІСТИ ПОЧАЛИ ПІДВОЗИТИ ПЛІВКУ, ЩОБ ЛЮДИ ЗАКРИВАЛИ ДІРИ У ВІКНАХ
Дорогою автобус обганяють фури з гуманітарною допомогою від українського уряду. Шість вантажівок з овочами, фруктами та консервами у супроводі двох машин міліції.
До Маріуполя дістаємося за півтори години. Людей на вулицях мало. Під вечір на пост-мосту біля комбінату «Азовсталь» збирається мітинг на честь Дня Соборності. Міст пов’язує лівий та правий береги Маріуполя — такий собі символ єднання. Багато людей прийшли з плакатами «Я — Донецьк». В основному, під час акції говорять про загиблих 13 січня під Волновахою та 22 січня в Донецьку.
Повітря важке від запахів із «Азовсталі», трохи несе горілою олією — активісти запалюють смолоскипи. «Дехто каже, що смолоскипи — атрибут фашистського руху. Абсолютно ні. Для всіх, хто тут зібрався, вогонь уособлює чистоту та добро, — каже учасниця Самооборони Маріуполя із позивним «Лисиця». — Рік тому українська влада не звертала уваги на міста Донецької області, на те, що тут треба розвивати патріотизм. Здається, всім було байдуже. У зв’язку з нинішніми обставинами всі згадали, що й у Маріуполі живуть українці. Взагалі, за останні півроку місто сильно змінилося. Люди цінують те, що живуть в Україні».
МЕДИКИ ТА ВОЛОНТЕРИ ОПЕРАТИВНО ДОПОМАГАЛИ ПОРАНЕНИМ ТА ЗАСПОКОЮВАЛИ ЖИТЕЛІВ МАСИВУ «СХІДНИЙ»
Городян на мітингу зібралось небагато — до двох сотень. Після панахиди за загиблими в боротьбі за Україну активісти пройшли ходою через пост-міст. Дорогою прив’язували до моста синьо-жовті стрічки — потім їх передадуть до Львова як символ єднання. Взагалі, найпопулярніші гасла тут: «Одна, єдина, соборна Україна!» та «Схід і захід разом!».
«На заході України розуміють ситуацію на Донбасі, допомагають нам, і це неоціненно, — зауважує одна з організаторів акції Анжела. — Ми хочемо пояснити всьому світові, що Маріуполь — це форпост України, і від нас залежить майбутнє Донбасу».
23 СІЧНЯ. ВОДА
Діти — в школах, робочі — на заводах, хтось має вільний час і проводить його у кафе. У Маріуполі начебто звичайне мирне життя. Але в покинутій школі на лівому березі міста — база полку «Азов», де регулярно тренуються бійці. Ще є Самооборона Маріуполя — звичайна молодь, яка в разі небезпеки готова допомагати правоохоронцям. На асфальті та стінах будівель — написи «Убежище» зі стрілочками, які вказують у напрямку підвалів.
Мряку та сірість зимового Маріуполя розбавляють синьо-жовті прапори. Розговорилися з місцевим жителем Олексієм Михайлюком. «Багато людей у Маріуполі вважають, що в Києві до влади прийшли фашисти. Городяни наче одурманені. Але поки людина сама не зрозуміє, що до чого, ніхто її не змінить», — вважає Олексій.
Сутеніє. Спускаємося до Азовського моря. Починається приватний сектор — декілька вулиць із потрісканими будиночками. До води хиляться зовсім занедбані розвалені споруди. Море замерзло і завмерло. Людей майже немає, місто засинає. У цей час координатор батальйону «Київ-1» і народний депутат Євген Дейдей написав у Facebook, що бойовики почали танковий наступ на Маріуполь. Звідки в Дейдея взялися такі дані — невідомо. Незабаром РНБО спростує цю інформацію.
24 СІЧНЯ. ЗАЛІЗО
Ранок суботи. На центральному ринку купчаться люди: купують продукти, спілкуються, нікуди не поспішають. Типовий вихідний. Ми йдемо до штабу громадської організації «Новий Маріуполь». Там збирають допомогу для українських військових і бідних, влаштовують патріотичні акції. Раптом відчуваємо декілька поштовхів — немов дорогою їде важка техніка. Оглядаємось, але на вулиці порожньо, машин майже немає.
За 15 хвилин, уже у волонтерському центрі, читаємо про артобстріл житлового масиву «Східний» на лівому березі міста. Викликаємо таксі — ніхто не хоче їхати. За чверть години водій прибуває. Виявляється, племінниця чоловіка живе в «Східному» і не бере слухавку. Тож таксисту треба перевірити, що трапилося з родичкою.
Незабаром бачимо декілька «швидких», які вивозять поранених. У «Східний» вже приїхали міліціонери та бійці полку «Азов». Лежать тіла загиблих від обстрілу. Санітари в закривавлених рукавичках допомагають пораненим. Шалено тхне гаром. У повітрі висить невпинний дзвін скла — випадають розбиті шибки. Спеціалісти шукають снаряди, що не розірвалися. Шматки снарядів, випущених з установок «Град», — в асфальті, на газонах, у центрі спортивного майданчика. Міліціонери вгамовують провокаторів, панікерів, дрібних мародерів та охочих зробити «селфі» на тлі вигорілої машини.
«Стріляли з боку Новоазовська. Якщо треба, моя донька підтвердить. Українські війська Маріуполь не обстрілювали, це зробили росіяни», — швидко каже Сергій Мініч. У будинку Сергія вибило шибки. Сам він у цей час був на ринку разом з донькою. Коли вони почули вибухи, впали на землю та закрились руками. «Якби не дві машини поруч, нас би вбило уламкам, за ними розірвались два снаряди», — майже кричить Сергій Мініч.
Точні дані про масштаби трагедії повідомлять наступного дня. За інформацією ГУМВС України в Донецькій області, в результаті артобстрілу загинули 30 людей, 95 осіб дістали поранення. Пошкоджено 79 об’єктів: 37 приватних будинків, 22 багатоповерхівки, два ринки, вісім магазинів, поштове відділення, дві банківські установи, аптека, кафе та СТО. Також у міліції Донеччини повідомили, що обстріли вели з окупованих бойовиками «ДНР» сіл Саханки та Лебединського Новоазовського району області.
Маріуполь раптом ожив — на противагу численним смертям. На масиві «Східний» швидко відкрили пункт обігріву. Там жителі зруйнованих будинків можуть відпочити й перекусити. Містяни передають постраждалим теплий одяг та плівку, щоб нею закрити розбиті вікна. «Чоловіки з нашої організації ходять по будинках і допомагають закрити плівкою вікна, прибрати в квартирах. Також волонтери розбирають завали, відганяють згорілі машини, — перераховує активістка «Нового Маріуполя» Валерія. — Обстановка робоча. Паніки немає — Маріуполь давно прифронтове місто».
За декілька годин після обстрілу в центрі міста провели мітинг-реквієм. Спершу захід планували, щоб вшанувати пам’ять загиблих у Донецьку 22 січня. Але після ранкових подій у Маріуполі учасники молилися за всіх жертв цієї війни. «Активна громада Маріуполя вийшла згадати всіх, хто загинув, і просити про мир. Я хочу жити в мирному місті. Люди нервують, розгублені, але багато байдужих. Просто байдужих». — схлипує учасниця акції Марина Сьоміна.
Ще один учасник акції, якийсь аж надто спокійний як для таких подій, — Олексій — вимахує великим прапором України. «На лівому березі міста мешкає моя донька. У дитячий садок поблизу влучили снаряди, розбито вікна. Зять перевіз доньку до мене, в приватний сектор. А мій син воює за Україну й захищає Маріуполь. І я абсолютно спокійний, бо знаю, що ми це місто не здамо. Знадобиться — я сам боронитиму Маріуполь», — говорить Олексій.
Жителі міста зціпили руки й витягають з біди тих, хто постраждав. Є вперте відчуття, що Маріуполь вистоїть у всіх негараздах. Адже місто захищають люди із залізними нервами та добрими серцями.
P. S. До Києва ми з фотокореспондентом їдемо в одному купе з «кіборгами». Бійці багато розповідають про воєнне буття й кажуть, що найскладніше — лишатися на війні людьми. Поки що ми ними лишаємось, і це — наша головна перемога.
