Вирок російської влади через свій «кишеньковий» суд українському режисеру Олегу Сенцову і активісту Олександру Кольченку може безкінечно обурювати, але дієвої відповіді поки не винайдено. Це певний етап у великій схемі дій нинішнього російського режиму по відношенню до України. Мета — ліквідація нашої державності, а можливо і остаточне вирішення «українського питання». Методи, як бачимо, використовуються абсолютно різні — обмежень для агресора немає.
Сенцов й Кольченко були затримані російськими спецслужбами в Криму в травні 2014 року. ФСБ оголосила їх членами забороненої в Росії організації «Правий сектор». І ось 25 травня суд у Ростові-на-Дону виніс вирок Сенцову і Кольченко, засудивши їх до 20 та 10 років ув’язнення в колонії суворого режиму. Активістів звинуватили у тому, що вони начебто планували вчинення диверсійно-терористичних актів у низці кримських міст, а в подальшому — знищення об’єктів життєдіяльності, залізничних мостів, ліній електропередач.
Обидва засуджені з дня їх затримання провину заперечували. Весь цей час хлопці трималися мужньо і стали прикладом стійкості для багатьох українців. Відповідаючи на питання судді, чи зрозумілий засудженим вирок суду і строк його оскарження, Сенцов і Кольченко замість відповіді заспівати гімн України. Суддя заявив, що українці мають право оскаржити рішення суду впродовж 10 днів після отримання копій вироку.
Захист Сенцова та Кольченка вже заявив, що будуть звертатися до Європейського суду з прав людини у разі, якщо Верховний суд Росії відхилить апеляцію на винесений вирок. «Ми розраховували на більш м’який вирок, але вийшло 20 років, як і обіцяли Сенцову співробітники ФСБ, що його затримували. Я даю відсотків 20 на те, що після апеляції щось зміниться в цьому вироку. Суд не взяв до уваги наші докази того, що ні Сенцов, ні Кольченко не мали відношення до «Правого сектору», а також проігнорував заяви про тортури», — сказав адвокат Сенцова Дмитро Дінзе.
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА
Реакція в Україні і в світі була дуже різкою. «Тримайся, Олеже. Прийде час, і ті, хто організував над тобою судилище, самі опиняться на лаві підсудних!», — написав у себе в Twitter Президент України Петро Порошенко.
«Очевидно, що рішення російського суду є політично вмотивованим. Справа, за якою судять наших громадян, не витримує жодної критики, про що неодноразово зауважували міжнародні правозахисні організації. Я захоплююся мужньою поведінкою своїх співгромадян на цьому судилищі. Дякую Олегу та Олександру за принципову позицію. І хочу підкреслити, Україна боротиметься за кожного свого політичного полоненого і не заспокоїться, допоки не буде визволено останнього з них», — це вже відреагував у Facebook голова Верховної Ради Володимир Гройсман.
«Уряд України ухвалив рішення щодо подачі сьогодні четвертого позову в Європейський суд з прав людини проти Російської Федерації. Це позов України проти Росії, частиною цього позову є також порушення права на правосуддя, а саме порушення права пана Сенцова і інших українських громадян», — повідомив учора прем’єр-міністр Арсеній Яценюк на засіданні Кабміну
«Рішуче засуджую російський фарс із «судовим процесом», який призвів до ув’язнення Олега Сенцова та Олександра Кольченка. Ганебно», — написав посол США в Україні Джеффрі Пайєтт у Twitter.
«Російські суди не мають компетенції судити за дії, вчинені поза межами міжнародно визнаної території Росії. ЄС вважає, що ця справа велася в порушення міжнародного права і елементарних норм справедливості», — йдеться у заяві глави дипломатії ЄС Федеріки Могеріні.
Володимир Путін і його оточення діють непросто жорстоко і аморально, їх методи — садистські. Такими своїми діями вони в тому числі перевіряють реакцію України і всього вільного світу. А що вони можуть нам зробити?
Показово, що для російської влади розправа з українськими діячами — практика не нова. Є багато історичних паралелей, коли і за часів Російської імперії, і за часів Радянського Союзу Москва засуджувала і знищувала лідерів українського національного руху, дисидентів, інтелігенцію, духовенство... Сьогодні ця практика поновилася. Як відомо, паралельно в Росії триває ще один процес — над української льотчицею Надією Савченко, яку російські військові злочинно захопили на окупованій частині Донбасу.
Однозначне засудження дій російської влади, зокрема, вироку Сенцову і Кольченку, з боку міжнародного співтовариства, його спільна позиція з українською владою — сигнали позитивні. Проте, залишається питання — якими все-таки можуть бути реальні кроки тиску на Кремль заради звільнення українських полонених патріотів?
«...Є ПРОМОВИСТА АНАЛОГІЯ З ДОЛЕЮ КОШОВОГО ОТАМАНА ПЕТРА КАЛНИШЕВСЬКОГО»
Ігор СЮНДЮКОВ, редактор відділу «Історія та Я» газети «День»:
— Історичні аналогії при оцінці кожної важливої події дещо хибують — повних тотожних аналогій немає. Але оцінюючи цей жахливий виклик цивілізованому світу — вирок Сенцову та Кольченку — аналогії є. Перш за все, принципом цих аналогій є підхід, яким керується путінський суд — залякати, щоб боялися всі, хто не згоден. За цим принципом аналогії можна провести з найдавніших часів — стародавніх тираній Риму, часів Чингіз Хана — всі вони прагли залякувати. Але ближче до сьогодення є промовиста аналогія з долею кошового отамана Петра Калнишевського, який чвертьстоліття провів у темному сирому льосі у в’язниці на Соловках. Але тут є різниця — Катерина ІІ обійшлася без суду — Калнишевського не судили, а просто кинули до в’язниці без жодного вироку, при тому, що імператриця прагла зберегти обличчя перед Європою. Так само обходилися без суду французькі королі, які, підписавши на чистому бланку прізвище неугодної людини, могли кинути її в Бастилію без вироку суду на 5-10-20 років. Тож характерно, що путінська система вдалася до судилища — формально засудження Сенцова і Кольченка відбулося через суд в Ростові-на-Дону.
Якщо ж враховувати повний комплекс всіх обставин, то аналогії жахливі. Найголовніша — це страшні судові процеси 30-х рр. в СРСР, які були організовані та керовані Сталіним і на яких виступав сумнозвісний прокурор Вишинський. Але при цьому Сталін намагався зберігати елементи пристойності. В 1937 році він мав розмову з Фейхтвангером і доводив, що ці «вороги народу» дійсно є такими і це справедливий суд та гнів народу. Крім того, навіть в Німеччині наприкінці 1933 р. вже при нацистському режимі на Лейпцігському процесі Георгій Димитров був виправданий, тобто існували залишки законності.
Якщо пригадати 1970-і рр. та процеси проти дисидентів, то брежнєвський режим також намагався триматися за залишки пристойності — враховувалась реакція Заходу. Андропов і всі інші з оточення Брежнєва мали це на увазі, існувала певна «червона лінія», за яку, як правило, намагалися не переходити. Найтривожніше, що сьогодні Путін та його оточення цинічно демонструють, що реакція світової спільноти для них нічого не важить. Через це, на жаль, існують підстави вважати, що так вчинять із Надією Савченко. Вчора всі провідні цивілізовані країни світу гнівно засудили цей варварський судовий вирок, але ми бачимо, що реакція Росії мовчання або висловлювання, що нібито суд мав всі підстави засудити Сенцова і Кольченка.
Тож це подія дуже тривожна і вона вчергове демонструє, що, на жаль, цивілізований світ і путінська Росія — це полярні, антагоністичні, непримиренні полюси. Треба бачити речі такими, які вони є.
«ЦЕ ДЕРЖАВНИЙ САДИЗМ»
Лілія ШЕВЦОВА, провідний дослідник Інституту Брукінгса, Москва:
— Звинувачувальний вирок російського «суду» Сенцову та Кольченку означає одне: російська влада демонструє всьому світу свою готовність брати в заручники як своїх власних громадян, так і громадян інших країн і перетворювати їх на свої жертви. Навіщо? Та для того, щоб довести свою силу і право на спричинення болю. Це державний садизм. Але ці дії приховують і щось інше, істотніше — слабкість і невпевненість.
Не думаю, що заручництво є кремлівським тестом для України або Заходу. Це вже не тест — це спосіб здійснення влади в Росії.
Сенцов і Кольченко трималися мужньо, і Україна може ними пишатися. Вони співали Гімн України після виголошення вироку. Не думаю, що захоплені в полон на території України російські офіцери, від яких відмовилося Міністерство оборони РФ, співатимуть гімн Росії...
Якою має бути реакція Заходу? Західні правозахисні організації протестуватимуть, звичайно. Але що ще зможе зробити Захід, якщо він не може зупинити війну на Донбасі... Москва триматиме заручників ще й з прагматичної причини: а раптом знадобляться для яких-небудь або операцій, або обміну... Гангстерська психологія...
«ЗАХІД ПОСИЛАЄ НЕБЕЗПЕЧНИЙ СИГНАЛ ПУТІНУ: ВИКРАДАННЯ — ДОЗВОЛЯЮТЬСЯ»
Едвард ЛУКАС, старший віце-президент Центру аналізу європейської політики:
— Це тест для рішучості Заходу, і Захід його провалює. І це посилає небезпечний сигнал Путіну: викрадання — дозволяються.
«АВТОРИТАРНИЙ РЕЖИМ КРЕМЛЯ ІГНОРУЄ ПРИНЦИП ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА»
Володимир ВАСИЛЕНКО, юрист-міжнародник:
— Вирок по справі Сенцова та Кольченка — це спосіб залякування будь-яких рухів, що спрямовані проти путінського режиму, та людей, спроможних на протести. Щодо Надії Савченко теж не слід очікувати м’якого вироку — Кремль продовжить діяти своїми методами. Від цього страждають громадяни України — це не лише фізичні, а й моральні страждання, тому що ті варварські засоби покарання не вкладаються в жодні уявлення про гуманність. Кремль хоче показати, що кожен, хто виступатиме проти його агресивної політики, буде жорстоко покараний. Тому це засіб залякування громадян України — демонстрація того, що російська влада «всемогутня», може діяти як їй заманеться і не дослухатися до того, що каже зовнішній світ, — це утвердження манії величі. Але це призведе лише до негативних наслідків для путінського режиму, бо світова спільнота ніколи не визнає правомірності дій Росії. Відповідно, проти неї будуть застосовані санкції, й її дії будуть визнані неправомірними за допомогою рішень Європейського суду з прав людини.
Із самого початку арешт Сенцова і Кольченка, порушення проти них кримінальної справи були протиправними і не відповідали елементарним вимогам та стандартам захисту прав людини. Вони були примусово позбавлені громадянства України, їм нав’язали громадянство Росії, позбавили права на адекватний дипломатичний захист, відповідно до того, що вони є громадянами України, і на захист шляхом надання їм кваліфікованої допомоги адвокатів. Засуджених позбавили можливості захищати себе, бо вони були ув’язненими. У цій справі — ціла низка порушень, які супроводжували ведення слідства та судовий розгляд. Але проблема в першу чергу полягає в тому, що відсутня нормальна доказова база причетності звинувачуваних до тероризму. Сама професія і попередня діяльність не дає підстав підозрювати їх у цих злочинах, не говорячи вже про те, що фактів, які доводять їхню терористичну діяльність, просто не існує — все це надумані та сфабриковані матеріали, які використало слідство і суд. Тому це неправосудні вироки, і їх мають скасувати. Я думаю, рішення суду буде оскаржено, і після того, як використають усі засоби місцевого захисту — пройдуть усі судові інстанції РФ, — засуджені мають право подати скаргу до ЄСПЛ у Страсбурзі, який, я упевнений, визнає всі вироки неправосудними.
Наша влада реагувала на цю справу достатньо адекватно. Весь час МЗС супроводжувало її — надсилало ноти протесту, всі заходи, які необхідно вживати в рамках дипломатичного захисту, було використано. Інша справа, що путінський режим не рахується з елементарними вимогами не лише міжнародного права, а й національного права РФ. Цей авторитарний реваншистський режим ігнорує та порушує принцип верховенства права. Тому всі спроби застосувати існуючі механізми правового захисту людей недієві, бо поведінка путінської Росії абсолютно не вписується у вимоги, які сьогодні існують у міжнародному праві.
Тому як реакцію на засудження Сенцова та Кольченка Захід має посилити санкції проти путінського режиму та конкретно проти тих осіб, які брали участь в інсценуванні цього процесу. Голова українського МЗС Павло Клімкін висловився на користь складення «списку Сенцова -Савченка», до якого мають увійти імена причетних до неправомірного переслідування громадян України, і запровадження щодо них суворих санкційних заходів світовими демократіям — на зразок «списку Магнітського».
«ЦЕ СТВОРИТЬ СУМ’ЯТТЯ СЕРЕД ЛІВИХ У КРАЇНАХ ЄС»
Андрес УМЛАНД, німецький політолог:
— Це, здається, насамперед сигнал кримчанам, щоб вони не ставали політично активними. Ось, що робить Кремль: «Ми будемо рішуче придушувати будь-який політичний опір, як це продемонстровано нашою безжальною поведінкою щодо таких видатних людей, як Сенцов». Це майже не має відношення до Заходу. У цьому контексті позбавлення волі Сенцова є скоріше проблемою, тому що це створює сум’яття серед західної лівої творчої антиамериканської інтелігенції, яка, з наївності, почасти доброзичливо ставиться до Путіна. Захід повинен оприлюднити детальну інформацію про ці два випадки. Таким чином, це збільшить політичну плату за діяльність Кремля.
«ПОРУШЕННЯМ МІЖНАРОДНИХ НОРМ СТАЛО ТЕ, ЩО АКТИВІСТІВ ВИВЕЗЛИ НА ТЕРИТОРІЮ РОСІЇ І СУДИЛИ ЗА ЇХНІМ ЗАКОНОДАВСТВОМ»
Богдан ОВЧАРУК, прес-секретар Amnesty International Ukraine:
— Цей вирок став результатом несправедливого судового процесу з очевидною політичною складовою. Засуджені спочатку стали мішенню російської влади через свою опозицію російській окупації Криму. Засудивши українських активістів за сфабрикованими звинуваченнями в тероризмі, влада Росії в черговий раз показала, що не зупиниться ні перед чим, коли мова йде про розправу з неугодними. Порушенням міжнародних норм стало те, що активістів вивезли на територію Росії й судили за російським законодавством. Згідно з Женевськими конвенціями, громадян окупованої території не можна вивозити з неї, а кримінальне законодавство окупованої країни має залишатися в силі.
«ПРЕДСТАВНИКИ УКРАЇНИ МАЮТЬ АПЕЛЮВАТИ ДО СПРАВИ СЕНЦОВА — КОЛЬЧЕНКА ТА НАДІЇ САВЧЕНКО ЯК ДО СВІДЧЕНЬ АГРЕСІЇ»
Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій НІСД:
— Враховуючи те, що Сенцова і Кольченка обвинувачують в організації терористичних актів саме в Криму, то це частина підтримання російського міфу про «страшну загрозу, яка нависла над Кримом із боку хунти», якої вдалося «запобігти» завдяки його анексії Росією. Фактично, жодних підтверджень цьому не існує, тому це єдиний «факт», за який може зачепитися російська пропаганда і надалі експлуатувати дану тему. Але ця проблема є частиною більшої проблеми для російської самосвідомості, оскільки події розгортаються таким чином, що у будь-якої розсудливої людини виникають сумніви щодо даних пропагандистських кліше, які в період 2014 року були розгорнуті в медіа-просторі РФ. Не можна просто так перегорнути цю сторінку та почати говорити на якомусь іншому регістрі — треба залишити якісь «якорі», що дозволятимуть затримувати та виправдовувати ці штампи та стереотипи. Якби існувала лише справа Надії Савченко, цього було б замало, а так є принаймні дві гучні справи. В них усі звинувачення побудовані на свідченнях третіх осіб, які практично неможливо перевірити, спростувати чи довести, але для російського «правосуддя» цього достатньо. І якщо у справі Савченко адвокати можуть посилатися на час її затримання, згідно з відеозаписами, то справа Сенцова — в російському розумінні безпрограшна і підтримує міфи російської пропаганди. Тому тут менше ризиків для російської самосвідомості, що справа колись розвалиться чи буде переглянута.
Сьогодні продовжується обопільний торг навколо проблеми Криму та Донбасу, і це та точка, на яку Росія може продовжити тиснути, відстоюючи свої інтереси. Вона намагається говорити з позиції сили, і це одне з підтверджень того, що вона не має намірів це змінювати, вимагаючи більших поступок від України.
Що ж до заходів України для звільнення Сенцова і заяви Яценюка про звернення до ЄСПЛ з цього приводу, то слід зазначити, що за правилами, самі адвокати Сенцова та Кольченка повинні звернутися до Європейського суду з прав людини з позовом до Росії. Тож це скоріше піар-хід Арсенія Яценюка. Україна ж має перетворити те, що Росія вважає своєю сильною стороною, на її слабкість. У широкому колі переговорних питань представники нашої держави мають апелювати до справи Сенцова — Кольченка та Надії Савченко як до свідчень агресії, недотримання цивілізованих правил російською стороною та нехтування нею думки світової громадськості й таким чином формувати думку світового співтовариства. На Заході ж має відбуватися тиск громадськості — саме він свого часу впливав навіть на радянське керівництво, коли дисиденти отримували послаблення від режиму. Росія рано чи пізно буде змушена почати виконувати ті очікування, які має світове співтовариство щодо неї. І наше завдання полягає в тому, щоб питання Сенцова, Кольченка та Савченко стояли на першому місці в переліку вимог, які повинна виконувати РФ.
