6 вересня під стінами Верховної Ради представники політичних партій та громадських організацій проведуть акцію з єдиною вимогою «Ні! Виборам за законом Януковича». Громадський Рух «ЧЕСНО» разом із «Автомайданом», Аграрною партією, ВО «Свобода», «Самопоміч», «ДемАльянс», «Народний контроль», «Національний корпус», «Сила людей», «Громадянська позиція», громадський рух «Хвиля», «Європейська партія України», Рух «Визволення» ще в липні оголосили, що вереснева акція матиме лише одну мету — ухвалення в другому читанні та в цілому проекту Виборчого кодексу (№3112-1), що передбачає проведення парламентських виборів за пропорційною системою з відкритими регіональними списками.
Напередодні спікер Верховної Ради Андрій Парубій заявляв, що питання ухвалення Виборчого кодексу буде питанням #1 цієї парламентської осені. В серед членів комітету та робочої групи, яка вже доопрацювала понад чверть правок до законопроекту, побутує стриманий оптимізм щодо ймовірності доопрацювання та ухвалення кодексу. «Якщо буде політичне рішення виносити законопроект у вересні або жовтні, то ми прискоримося, посидимо ночами і підготуємо», — прокоментував днями готовність до інтенсивної роботи депутат від «Блоку Петра Порошенка», голова профільного підкомітету Олександр Черненко. Робоча група, яка була створена для доопрацювання проекту кодексу, розглядає виключно «технічні» правки, а питання «політичні» передадуть на відкуп профільного комітету, який очолює представник «БПП» Руслан Князевич. Працюючи паралельно і в робочій групі і в комітеті, парламентарі можуть у достатньо короткі терміни підготувати документ до внесення в зал, для його ухвалення до кінця жовтня, щоб усі учасники парламентських виборів 2019 могли підготуватися до виборчих перегонів за пропорційною системою з відкритими регіональними списками.
У чому ризики проведення наступних виборів за діючою гібридною системою? Чим вона вигідна була Януковичу? Чому діючі політичні еліти тримаються за збереження цієї системи? Які ризики для країни в тому, що виборчі правила, які повернули свого часу «регіонали», будуть збережені для кампанії 2019?
ДИВЛЯЧИСЬ ПРАВДІ В ОЧІ
Впродовж усіх років незалежності, правила за якими українці обирають своїх народних депутатів, змінюються майже під кожні наступні вибори. Так відбувається тому, що парламентська більшість та президентська адміністрація завжди зацікавлені в тому, щоби зберегтися у владі, тож встановлюють правила, за якими буде легше знову переобратися. Востаннє систему змінив під себе Віктор Янукович 2011 року. Врахувавши, що рейтинг «регіоналів», як партії влади, суттєво впав і об’єднана опозиція має шанси отримати більшість у парламенті, Янукович повернув «мажоритарку», запровадивши змішану систему, яка діє й сьогодні: 225 депутатів обираються на невеликих мажоритарних округах, 225 — за закритими партійними списками. Гібридна змішана система вигідна для будь-якої партії влади, що втрачає рейтинг, оскільки завдяки адмінресурсу дає можливість провести по мажоритарці начебто «незалежних» кандидатів, які потім приєднаються до неї, коли настане час формувати коаліцію.
Крім провладності мажоритарних самовисуванців із опозиційною риторикою, мажоритарна складова в умовах України має ще низку суттєвих недоліків. По-перше, вона сповільнює розвиток партій, оскільки багато сильних політиків ідуть на «мажоритарку» щоб гарантовано самостійно потрапити в Раду, замість того, щоб навчитися домовлятися й об’єднуватися довкола спільної програми партій. Як наслідок, половина парламенту більше цікавиться субвенціями на свої округи (щоб потім поїхати на відкриття майданчиків та автобусних зупинок і перерізати стрічку біля об’єктів з табличками «встановлено за підтримки депутата N», хоча встановлено за гроші платників податків), ніж вирішенням питань, які стосуються всієї України, а окремі депутати-мажоритарники взагалі нечасто з’являються на робочому місці. По-друге, оскільки прецедентів покарання за підкуп виборців майже немає (і то лише кінцевих виконавців схеми), а для перемоги на невеликому мажоритарному окрузі потрібно не так уже й багато голосів (на останніх виборах вистачило і 1500 голосів), кандидати активно роздають гречку, консерви та оліюабо просто конверти з грошима.
Закриті партійні списки, які ефективно працюють у багатьох країнах, в Україні мають низку суттєвих проблем. На відміну від країн із розвиненою демократією, в нас місця в прохідній частині списків продаються за мільйони доларів і це ні для кого не секрет. Водночас депутати, обрані за загальнонаціональними списками, не мають зв’язку з конкретними виборцями, з конкретними регіонами, навіть якщо їх формально закріпляють за конкретною територією. Закриті списки в українських реаліях теж не сприяють появі справжніх партій, де рішення ухвалюються не керівництвом партії на власний розсуд, а й регіональними осередками, рядовими партійцями. Про купівлю-продаж місць у списках українських партій можна прочитати не лише в українських, але також і у відомих західних ЗМІ. Статусне німецьке видання Spiegel цитує засновника інвестиційної компанії DragonCapitalТомаша Фіалу: «За моєю інформацією, на парламентських виборах 2014-го місця в парламенті купувалися за ціною від 3 до 10 мільйонів доларів за мандат. Звичайно, так завжди відбувалося в Україні. Але я сподівався, що це закінчиться після Майдану. Бізнесмени, які хочуть пролобіювати в парламенті свої інтереси, купують мандати. Для них це інвестиція».
Один із найвпливовіших аналітиків розвитку пострадянських країн, німецький політолог Андреас Умланд, зазначає: «У специфічних умовах пострадянської України виявилося, що змішану систему легко підірвати через маніпулятивні стратегії. Зокрема партії продають свої місця у списках. Що стосується виборів у мажоритарних округах, то у силу того, що там не так розвинене громадянське суспільство, засоби масової інформації і взагалі політичне життя дуже часто відбуваються маніпуляції — особливо через купівлю таємних локальних структур, які мають різні інструменти для керування поведінкою виборців на місцях: гроші, тиск, погрози тощо. Тож я думаю, що цю систему треба змінювати. Оскільки змішана система занадто слабка перед викликами олігархату і неформальними кланами».Для українських громадян, які на власні очі бачили бодай одну виборчу кампанію до Верховної Ради, слова експертів лише підтверджують сувору реальність.
Мінуси гібридної змішаної системи може пом’якшити альтернатива, яку давно рекомендували впровадити в Україні міжнародні та місцеві експерти: пропорційна виборча система з відкритими регіональними списками, яка працює в більшості країн Європейського Союзу. Президент Янукович із очевидних причин не збирався впроваджувати відкриті списки, тому це питання повернулося на порядок денний уже після Революції Гідності. В травні 2014 виборчу реформу пообіцяв у своїй програмі кандидат у президенти Петро Порошенко, потім запровадити відкриті списки до кінця першого кварталу 2015 року зобов’язалися в Коаліційній угоді новообрані народні депутати Верховної Ради. Але віз і нині там.
А ЩО В КОДЕКСІ?
Депутати згадали про виборчу реформу аж у листопаді минулого року, коли в першому читанні ухвалили проект Виборчого кодексу (№3112-1). Причина очевидна: теперішнім корумпованим політичним елітам зручно зберігати правила часів Януковича. «Насправді чинна виборча система влаштовує корупціонерів, які завдяки їй уже прийшли в парламент. І розраховують, що вона приведе їх до влади знову», — зазначає голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.
Восени 2017-го своє слово сказали громадяни на акції «За велику політичну реформу», яка відбулася в Києві та обласних центрах. Тоді виборча реформа знову стала питанням порядку денного українських парламентарів. Ухвалений у першому читанні проект Виборчого кодексу повертає Україну до пропорційної виборчої системи, за якої ключовими учасниками політичного процесу є політичні партії, водночас суттєво збільшує вплив виборця на формування партійних списків та закладає підвалини внутрішньопартійної демократії.
Кодекс передбачає формування 27 регіональних округів, межі яких загалом збігаються з межами областей. Винятками є місто Київ, в якому окремо від області утворюється два округи, місто Кривий Ріг із агломерацією, а також Херсонська область, що об’єднується в один Південний округ із АР Крим. Презентувавши загальнонаціональний список, партії, на його основі сформують списки для регіональних округів. У кожному регіоні партія має висунути щонайменше 5 кандидатів. Кожен партійний кандидат, відповідно буде і в загальнонаціональному списку і лише в одному регіональному списку.
Відкритість списку визначається правилами зафіксованими в проекті виборчого кодексу — саме виборці своїми голосами будуть визначати конкретних кандидатів, які будуть презентувати їхній регіон у парламенті в тому списку партії, за яку вони проголосують.
ЯК ВИБОРЕЦЬ ОБИРАТИМЕ
Аргумент противників виборчої реформи щодо складнощів голосування розбивається одразу ж при уважному читанні законопроекту. Нові правила будуть дуже простими для виборця: знайти та вписати номер партії, яку підтримуєте, та номер одного кандидата чи кандидатки серед тих, кого ця партія висунула у вашому виборчому регіоні. Порядкові номери будуть зазначені на захищених інформаційних стендах на дільниці й у кожній кабінці. Щоб вписати цифри в бюлетень потрібно буде промалювати їх по трафарету, як індекс на поштових конвертах — після рядків «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №» та «Підтримую кандидата в народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №». При цьому обов’язково вписувати номер партії, а кандидата чи кандидатки від цієї партії — за бажанням, тож другий трафарет можна залишати порожнім. У такому випадку голос піде в загальну скарбничку партії, а виборець не впливатиме на порядок проходження кандидатів.
ЯКУ РАДУ ОТРИМАЄМО В РЕЗУЛЬТАТІ РЕФОРМИ?
З парламенту зникнуть мажоритарники, які під масками «синів свого краю» та «добрих господарників» торгують своїми голосами, вступають у ситуативні коаліції в інтересах олігархів, а не своїх виборців. Понад 85% мандатів будуть розподілені в регіональних округах, водночас це будуть представники партій, що дасть потужніший голос для представників регіонів при формуванні порядку денного Верховної Ради, який навіть за чинної системи укладають партії та фракції, а не самовисуванці-мажоритарники.
Партійна сегментація парламенту покращить роботу коаліції, що дасть можливість не втратити темпу в просуванні реформ у майбутньому. Дослідження показують, що в цьому скликанні Ради, саме постійний брак голосів 20 мажоритарників-коаліціантів призвів до провалу десятків урядових законопроектів.
ЧОМУ ЦЯ ОСІНЬ Є ОСТАННІМ ШАНСОМ НА РЕФОРМУ
Для впровадження виборчої реформи не достатньо успішного голосування в парламенті, важливо, щоб учасники виборчих перегонів і виборці вивчили нові правила і встигли підготуватися. Крайній термін ухвалення Виборчого кодексу за таких умов — кінець жовтня. Організатори мітингу 6 вересня «Ні! Виборам за законом Януковича!» обіцяють посилювати тиск на Раду та фракції коаліції «Народний фронт» та «Блок Петра Порошенка», щоб депутати таки виконали обіцянку, змінили виборчі правила та подарували Україні шанс на старт демократичних перетворень.
