Упродовж багатьох місяців точаться дискусії та сварки щодо можливого звільнення з посади прем’єр-міністра Арсенія Яценюка і розпуску уряду. Безліч спекуляцій і навіть фейків періодично з’являються в соцмережах та ЗМІ, але зрештою, ключовим питанням так і лишається формування належної якісної альтернативи нинішній урядовій когорті. Прізвища називають різноманітні — від голови Верховної Ради Володимира Гройсмана до мера Львова Андрія Садового та нинішнього міністра фінансів Наталії Яресько. Прес-секретар Президента Святослав Цеголко заявив, що Петро Порошенко готовий працювати з будь-яким прем’єром, кандидатуру якого запропонує парламент і для якого знайдуться 226 голосів депутатів. Крім того, Цеголко заявив, що Президент вважає за необхідне формування нової коаліції.
Триває дискусія, яким саме має бути уряд — технократичним (Яресько) чи політичним (Садовий)? «Блок Петра Порошенка» оприлюднив свою позицію, що він підтримає «зміну прем’єра на технократа, який працюватиме, а не займатиметься щоденним піаром і припинить ініціювати протистояння між гілками влади». На жаль, експерти стверджують, що ні нинішній, ні начебто альтернативний уряди насправді не зможуть вирішити глибинну кризу довіри до влади.
Безпрецедентна за своєю ницістю кампанія проти Яценюка з використанням маси принизливих білбордів до звіту уряду 11 грудня 2015 року лише висвітлила факт того, що головним мотивом претензій до прем’єра є не конструктивне бачення необхідності реформ, якими нинішній уряд не може похвалитись, а суто меркантильна боротьба за вплив. Щоправда, навіть за таких умов Верховна Рада так і не змогла звільнити нинішній склад Кабміну. Зокрема й тому, що внаслідок суттєвої зміни кон’юнктури й над самим парламентом висить загроза перевиборів, а не лише формування нової коаліції.
КОНСУЛЬТАЦІЇ. «КООРДИНАТОР УКРАЇНСЬКИХ ОЛІГАРХІВ» СЕРГІЙ ТАРУТА (ЛІВОРУЧ), ЛІДЕРКА «БАТЬКІВЩИНИ» ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО ТА ГОЛОВА КОМІТЕТУ З ПИТАНЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ АНДРІЙ КОЖЕМ’ЯКІН / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
Боротьба за вплив, яку на загал виносять як показне шоу, оголює кризу не лише в уряді, а й у парламенті та взагалі у владі. Остання за ротацією інформаційних приводів явно не здатна впевнено дотримуватись єдиного державницького вектору. Війна для неї стала виправданням бід і проблем, а сам «політичний Олімп» перетворився на суцільне ток-шоу з використанням мантр та заклинань про «необхідність реформ», «боротьбу з корупцією» та «проведення люстрації». Наслідок цього ритуального шоу — реформ немає, корупція знайшла ще більше поле для процвітання, а люстрація взагалі почалася з того, що відсунула в момент кризи від управління професіоналів.
Про можливі перспективи призначень співрозмовник «Дня» із «БПП» повідомив: «Президент насправді пропонував прем’єрство Садовому і була розмова з Яресько. Садовий відмовився. Що ж до Володимира Гройсмана на фракції йшлося як про найбільш імовірну кандидатуру, проте голосування не було й обговорення його бажання відбулося поверхово».
«Народний фронт» до останнього боротиметься і йтиме до кінця, при чому для них не надто важливо, як це сприйматиметься у країні — їм важлива лише одна особистість. Причому це вже виглядає не як політична боротьба чи пропозиція нових політичних платформ, а як відвертий шантаж — цинічний, відкритий», — завершує народний депутат.
Своєю чергою представник «Батьківщини» пояснив: «У «Народному фронті» намагалися торгуватися за інші кандидатури, наприклад за Турчинова, але за живого Яценюка вони бояться це робити, хоча, думаю, вже давно із ним простилися. Думаю, Яресько на посаді прем’єра не хоче ніхто, навіть Президент, оскільки в такому разі країна потрапить у жорстке зовнішнє управління, адже її покровителі із кожним особисто поспілкуються і знайдуть больові точки. Щодо Гройсмана також не домовилися. Загалом наразі немає сенсу говорити про кандидатури на посаду прем’єра — слід чекати позачергових виборів. Це проблема нинішнього парламенту, який не може домовитися. І навіть якщо вдасться продавити якусь кандидатуру, нормальної роботи не буде. В тій же кількості залишиться президентська фракція, «Народний фронт» і «Опоблок», і таке співвідношення інтересів не дає парламенту триматися на плаву».
У «Народному фронті» ж продовжують наполягати на потребі визначитися із кандидатурами до уряду. «Чітку позицію фракції озвучив її голова Максим Бурбак: уряд буде готовий піти у відставку тільки тоді, коли буде запропоновано кандидатуру прем’єр-міністра, повний склад нового Кабміну і його програму, — коментує «Дню» народний депутат від «НФ» Лілія ГРИНЕВИЧ. — У нинішній ситуації країну не можна залишати у такому міжсезонні, коли нею ніхто не керує. «БПП» має вийти зі згаданим пакетом, і ми готові будемо відправити нинішній уряд у відставку і розділити відповідальність за новий. Але ми маємо розуміти, за що ми розділяємо відповідальність — це має бути чітко артикульовано. Поки що «Блок Петра Порошенка» нічого не запропонував. Те, що в публічній площині лунали імена кандидатур, нічого не означає».
«Якщо ж політичні сили хочуть вкинути країну в позачергові вибори, то це міжсезоння затягнеться ще на півроку. Це безвідповідально у тій складній ситуації, яка склалася в країні. Тому ми робимо крок назустріч «Блоку Петра Порошенка» і чекаємо від них конкретних пропозицій. Якщо коаліція на них погодиться, «Народний фронт» також їх підтримає», — додає народний депутат.
Тож чи є вихід із нинішньої політичної кризи? Коментують експерти «Дня».
«НА СЬОГОДНІ НЕМАЄ ЯКІСНОЇ АЛЬТЕРНАТИВИ ЧИННОМУ УРЯДУ»
Максим РОЗУМНИЙ, доктор політичних наук, завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:
— Те, що вся політична інтрига зосередилася на прізвищах і відповідних політичних ресурсах, які та чи та група збирається контролювати, є ознакою дуже важливої проблеми — проблеми мотивації. Політичний клас втратив мотивацію дбати про спільне благо народу, хай би як це пафосно звучало. Цю реальність легко імітувати під час виборчих кампаній, але важко підтримувати в практичній реальності і вирішенні нагальних питань. Тому цей дисонанс між задекларованими намірами і реальними інтересами сьогодні вилився в таку політичну кризу, яка характеризується багатьма рівнями недовіри. Йдеться про недовіру в середині уряду, політичного класу і, зрештою, недовіру населення до влади.
У цій ситуації простих рішень, очевидно, бути не може. Будь-яка із тих комбінацій, що пропонується, кризу мотивації політичного класу не вирішує. Це процес еволюційний і пов’язаний зі зміною всієї політичної еліти.
На жаль, Євромайдан показав, що в кризовій ситуації зміна якості політичного класу не змінилася, тому ми маємо бути готові саме до еволюційного шляху через періодичну ротацію уряду та парламенту. Ця проблема буде якось вирішуватися через виборчі цикли. Проте на сьогодні якісної альтернативи, яка могла б запропонувати ефективний шлях розвитку і реформ, не існує. Саме у відсутності цієї альтернативи криза і полягає.
«В УРЯДІ МАЮТЬ БУТИ ЛІДЕРИ КОАЛІЦІЙНИХ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ»
Вікторія ПОДГОРНА, директор Міжнародного центру стратегічної політики:
— Політичні ігрища зараз лише руйнують довіру до парламенту, а ворог, в умовах агресії якого ми живемо, прагне саме того, щоб ми перебували в стані постійних виборів. Політичні сили за умов перевиборів не стануть кращими за нинішні, адже якісно нових політичних сил зараз немає — вони не сформовані. Для того, щоб з’явилися нові політичні сили і нова якість уряду потрібно багато часу, а зараз це дуже складно. Але існує і компромісний варіант.
Колишній прем’єр-міністр Норвегії розповів про цікавий хід. Політична відповідальність має покладатися на лідерів політичних сил і на лідерів фракцій, щоб потім вони не могли гратися з урядом. Він змусив усі політичні сили, які увійшли до коаліції, представити своїх лідерів у самому уряді. Це цементувало процес. Таким чином самі лідери політичних сил несли на собі відповідальність за конкретні ділянки практичних завдань. Зараз у нас усе навпаки — Президент перекидає відповідальність на прем’єра, а прем’єр на Президента. Як наслідок — ніхто не несе відповідальності.
Щодо того, яким має бути уряд — технократичним чи політичним, то я не вірю в технократів, адже вони дуже слабкі, якщо у них за плечима немає політичної сили. На них легко тиснути, навіть якщо це чудова людина і професіонал. Саме тому політики мають бути в уряді, а у самих політиків мають бути найняті відповідні компетентні спеціалісти і фахівці.
