5 жовтня в Мінську пройшов черговий раунд переговорів Трьохсторонньої контактної групи. Це перша зустріч після підписання рамкового рішення щодо відведення сил і засобів в трьох пілотних ділянках на Донбасі: Станиці Луганській, Золотому й Петровському. До цього бойовики так званих «ДНР» та «ЛНР» зірвали відеоконференцію, яка була запланована спочатку на 30 вересня, а потім на 3 жовтня. Пункт №5 Рамкового рішення передбачає можливість проведення зустрічі в режимі відеоконференції «з метою негайного припинення порушення цього Рамкової рішення». Відповідно на зустрічі в Мінську українська сторона підняла питання порушення режиму тиші з боку ОРДЛО як ключовий.
Після того, як було підписане «Рамкове рішення», в ЗМІ з’явилося багато трактувань з боку різних журналістів, експертів, навіть представників влади. Лунали і звинувачення на адресу переговірників від України. Тут, звичайно, окрема проблема, що суспільство часто критично відгукується щодо мінського процесу, бо йому мало відверто пояснюють. Розставимо акценти. «День» із самого початку критикував сценарій «норманського формату» і мінських переговорів, але через різні причини угоди таки були підписані. І фактично сьогодні доводиться виходити з тієї ситуації, яка складалася. Як відомо, представник України у робочій підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи Євген Марчук долучився до мінського процесу вже після підписання угод, причому на волонтерський засадах. Відповідно Марчук працює в межах уже чинних пунктів Мінських домовленостей. Ось як він роз’яснює «Рамкове рішення» у себе в ФБ:
1. Три ділянки розміщені на лінії зіткнення і не «в», а «в районі населених пунктів».
2. В ці ділянки не входить жоден населений пункт чи електростанція.
3. В центрі двох ділянок: зруйнований міст через річку Сіверський Донець (Станиця Луганська) і непрацюючий через обстріли КПВВ біля Золотого. Мета — відремонтувати і запустити.
4. Сторони мають після 7 днів повної тиші на цих (!!!) ділянках, а не по всій лінії фронту, відвести війська синхронно, тобто одночасно, і зеркально (!!!), тобто один напроти одного, при участі і постійному (!!!) контролі патрулів СММ ОБСЄ та СЦКК по одному кілометру від лінії зіткнення і по одному кілометру ліворуч і праворуч. Тобто мова йде про квадрат два на два кілометри.
5. ОБСЄ бере під постійний моніторинг, в тому числі при допомозі камер нічного бачення, ці ділянки.
6. У разі будь-яких порушень (всі вони детально виписані) однією із сторін в будь який час вживається комплекс заходів ОБСЄ, СЦКК (вони також виписані), аж до термінового повернення військ на вихідні позиції.
7. Оскільки дистанція в один кілометр дає змогу сторонам самостійно надійно контролювати територію, в тому числі вогневими засобами, «сюрприз» протилежної сторони неможливий.
8. Передова лінія на цих ділянках надійно замінована обома сторонами. При стабільному режимі тиші можуть бути розміновані підходи до моста і КПВВ.
9. У разі спроби однієї із сторін використати відремонтований міст у воєнних цілях — вивести його з ладу на такій відстані, — справа декількох хвилин.
10. Відведення військ на цих трьох ділянках має перш за все гуманітарну мету і є по-суті пілотним проектом. Перевірити на практиці, чи може це працювати, що потрібно врахувати надалі...
11. Ніякого телячого чи піонерського оптимізму ні в кого з українських переговорників немає, що все відбудеться так, як планується. Недовіра сторін зашкалює.
Що краще, нічого не робити і чекати, поки не будуть вирішені всі проблеми Донбасу по українському сценарію, чи пробувати хоч трохи «розвантажувати» лінію фронту? Де зараз «Торнадо», «Смерчі», «Урагани», «Піони», «Точки-У»? Вони самі пішли від лінії зіткнення?
Проте навіть ці угоди російський агресор постійно порушує і не виконує. Його мета — нав’язати Україні уражену «Русским миром» частину Донбасу, яку контролюватиме Кремль, і таким чином заблокувати будь-який рух в напрямку Європи чи розвиток в цілому нашої країни. Тому не дивно, що останнє «Рамкове рішення» Росія також фактично заблокувала. Тільки з 4 на 5 жовтня бойовики 68 разів порушили режим тиші й обстріляли українських військових.
ФОТО ЄВГЕНА МАЛОЛЄТКИ
Раніше МЗС України вже заявило, що попри досягнуті у Мінську домовленості, російські окупаційні війська в порушення зазначених домовленостей упродовж останніх діб продовжили обстріли ділянок, на яких заплановане розведення сил і засобів. Українською стороною було також зафіксовано непоодинокі випадки здійснення з боку незаконних збройних формувань обстрілів власних позицій з метою дискредитації ЗСУ. «З огляду на триваючі порушення з боку НЗФ положень Рамкового рішення вважаємо, що станом на 3 жовтня ц.р. передбачені Рамковим рішенням необхідні умови для розведення сил і засобів було повною мірою дотримано у районі н. п. Золоте», — йдеться у заяві МЗС.
Свою версію ситуації в «найгарячишій точці» із згаданих трьох населених пунктів — Станиці-Луганській розповіла «Дню» місцева громадська активістка Світлана Свєтікова:
«Якщо українська армія залишить зайняті в Станиці позиції, то навіть якщо російські танки не стануть замість них, населення, яке підтримує Україну опиниться в повній небезпеці. Нас просто можуть повирізати російські спецслужби. Я особисто буду знаходитись там, де стоїть українська армія. Вона є запорукою нашої безпеки. Це розуміють всі. Зараз я перебуваю в районній адміністрації і за 820 метрів від мене пролягає лінія фронту. На тій стороні на горі стоять кадрові російські офіцери і війська. Російська сторона на місці набагато раніше дізналась про «рамочні угоди», ніж ми. І як тільки така інформація з’явилась, вони моментально відчули свою перевагу і почали погрожувати місцевим жителям, що ще трохи і їх поріжуть. Таким чином, всі ці два роки, за які ми — українці — робили все щоб максимально підняти патріотизм в Станиці, опинились під загрозою. Ми робили все, щоб українська армія асоціювалась з порядком, з гарантіями безпеки. Тепер у людей знову страх.
Ось приклад. У нас в селищі Кондрашовці є проукраїнська вчителька. Так ось її колишні учні з окупованої сторони телефонують і погрожують, що скоро прийдуть і розстріляють її або заріжуть. Ситуація дуже небезпечна і дуже складна, тому тут будь-які кардинальні рухи щодо відведення військ можуть вилитись в зовсім неконтрольовані процеси. Якщо при необхідності ЗСУ й зможе оперативно повернутись на свої попередні позиції, то нас вже до цього часу переб’ють. Як тільки війська відійдуть, умовно кажучи, хоч на метр, то цей метр одразу ж буде під впливом окупантів. І ні беззбройні прикордонники, ні поліцейські з пістолетами, не зможуть цьому завадити. Тоді українцям прийдеться відходити разом з армією, а це і буде етапом окупації нашого міста росіянами. Більш того, українське МНС для окупанта є ворогом. Як вони будуть гасити пожежі, якщо у них нічим себе захистити, адже зараз їх фактично захищає ЗСУ?
Треба також усвідомлювати, що відведення військ на кілометр-два означатиме оголення державних установ. Станиця-Луганська — це районний центр, на відміну від Золотого чи Петровського. Тут вся документація, реєстри. Все це треба буде евакуйовувати. Станичани раділи, що основні ознаки державності в нашому районі знаходяться під опікою української влади і військ. Це означало перш за все цивілізацію, а не безлад, який панує на окупованій території. Ні в якому разі не треба вірити в якесь перемир’я. Тільки-но ми їхали і бачили як за Кондрашовкою «лягають «гради». Перемир’я — це поки ілюзія.
Станичани провели відповідну акцію протесту, особливістю якої є те, що до неї долучились люди за покликом серця, а не за гроші. До нас хотіли долучитись активісти і з інших регіонів, але ми сказали, що поки намагатимемося боротись власними силами. Але якщо ЗСУ відійде, то ми зробимо все, щоб цього не допустити. Для нас це питання життя і смерті».
* * *
Росія вже давно діє з позиції сили, порушуючи будь-які міжнародно-правові норми. Вибудувавши монолітну владу всередині країни (будь-які протести чи конкуренція придушується), нинішній кремлівський режим на чолі з Путіним намагається повернутися собі статус світового гравця, використовуючи абсолютно всі методи. Сьогодні Росія військово присутня не тільки в Україні, а й у Сирії, вона використовує проблеми в Євросоюзі і намагається впливати на американські вибори. Вирішувати ті чи інші питання щодо окремих країн Кремль часто намагається в обхід цих країн. Наприклад, буквально днями запланована чергова зустріч помічника держсекретаря США Вікторії Нуланд з помічником президента Росії Владиславом Сурковим, на якій вони обговорюватимуть «українське питання». Звичайно, така ситуація вимагає від української влади максимальної відданості національним інтересам і реальним реформам в країні. Будь-яке нехтування чи імітація побудови сильної держави, несе катастрофічні наслідки для країни — проблеми будуть вирішуватися за наш рахунок.
