З розпадом колишнього СРСР усі військові структури та підрозділи, які дислокувалися на теренах України, включаючи навіть 43-ракетну армію стратегічного призначення, перейшли під юрисдикцію молодої Української держави. І Росію, звичайно, влаштовувало не все. Наприклад, щодо Чорноморського флоту у її тодішнього керівництва була «особлива думка», яка зводилась до того, що, як заявив тодішній прессекретар президента Росії Павло Вощанов, «флот базуватиметься в Криму, але належатиме виключно Російській Федерації й виконуватиме накази вищого керівництва РФ та її ВМФ». Проте з часом там пішли на поступки, вирішивши все ж «поділитися» ним з Україною. Розподільчий процес проходив довго і боляче, супроводжуючись провокаціями російських спецслужб, діями вищого керівництва ЧФ за принципом «на тобі, Боже, що мені негоже», тобто намаганнями віддати нам найбільш застарілі кораблі, які годились хіба що на металобрухт. Врешті-решт, росіяни «виторгували» на максимально вигідних умовах понад 80 відсотків усього корабельного складу. А це, якщо говорити конкретніше, майже 400 суден різного класу і 160 одиниць авіаційної техніки, штаб у Севастополі. Нам же дісталися — якщо порівняти з РФ — крихти.
Попри запевнення перших осіб Української держави, що вони приділятимуть «належну увагу побудові та розвитку українських Військово-Морських сил», — цитую одного з вищих посадовців Кабінету Міністрів, цього не сталося. Адже після розподілу флоту ми отримали лише фрегат «Гетьман Сагайдачний», закладений, до речі, ще за часів СРСР. Загалом із 12 можливих кораблів було добудовано лише шість. З кожним роком кількість військових кораблів, які перебували на озброєнні ВМС України, зменшувалася. Причина банальна: через вік, який коливався в межах 30— 40 років, тобто моральну й фізичну застарілість, їх списували на брухт. Однак найбільшого удару по наших ВМС було завдано навесні 2014-го, коли Росія окупувала кримський півострів, а разом з ним і чимало наших кораблів. Тоді вона «приватизувала» найбільш боєздатні судна, а також тисячі військовослужбовців ВМС, які зрадили Українській державі. Тож станом на сьогодні ми володіємо лише одним фрегатом, одним корветом, одним ракетним катером, чотирма малими бронекатерами, одним середнім десантним кораблем та одним рейдовим тральщиком. Вони, за висновками військових експертів, не здатні ефективно протистояти російському військовому флоту.
ХТО НАМ ПРОТИСТОЇТЬ НА ЧОРНОМУ МОРІ?..
До загострення ситуації з судноплавством в Азовському морі, трагічних подій із захопленням українських суден у Керченській протоці про ймовірність атаки з моря практично ніхто не говорив. Але те, що сталося восени минулого року, змусило багатьох звернути увагу і на цей напрямок, з якого можна чекати чого завгодно.
Ядро Чорноморського флоту становлять 45 бойових надводних кораблів, сім підводних човнів і майже 150 допоміжних суден. Зокрема, до складу цієї армади входять ракетний крейсер «Москва», який брав участь у російсько-грузинській війні, шість фрегатів, шість корветів та сім великих десантних кораблів, а також шість ракетних катерів та вісім тральщиків, призначених для ліквідації мінних загороджень.
Так, більшість із них також морально й фізично застарілі. Але, з огляду на той факт, що вони озброєні ракетами класу «Калібр», це значно підвищує їхню вогневу потужність. Отже, говорити про реальне військове протистояння наших ВМС і Чорноморського флоту РФ на просторах Чорного та Азовського морів не доводиться: сьогодні головним завданням наших ВМС є недопущення виходу противника на рубежі атаки й підготовка недопущення десантної операції, до якої можуть вдатись росіяни. Інакше кажучи, унеможливлення висадки підрозділів російської армії на суходол.
ПОВІЛЬНО, АЛЕ КРИГА СКРЕСАЄ...
Загрозу із морських широт прекрасно розуміють у владних кабінетах нашої держави. Тому керівництво Міністерства оборони, Військово-Морських сил, виходячи з реальних можливостей, намагається її мінімізувати. Наприклад, сьогодні розробляється Стратегія розвитку ВМС, яка розрахована до 2035 року.
«Наша мета — створення високотехнологічних, боєздатних Військово-Морських сил, які мають бути спроможними гарантовано виконувати завдання щодо захисту ближньої морської зони, — говорить заступник начальника штабу командування ВМС ЗСУ з євроатлантичної інтеграції, капітан I рангу Андрій РИЖЕНКО. — А також протидія агресії РФ з морського напрямку, оборона морегосподарського комплексу, морських комунікацій у виключній морській (економічній) зоні України. Згодом, опираючись на Стратегію розвитку флоту до 2035 року, Україна створюватиме ВМС уже для дій у дальній морській зоні — за 200 миль від узбережжя».
Дехто скептично ставиться до озброєння наших ВМС катерами: мовляв, хіба вони здатні протистояти тим же фрегатам чи навіть корветам, яких у Росії вдосталь? Здатні. Насамперед у близькій морській зоні нашої країни, особливо якщо вони будуть оснащені високоточною зброєю ураження, зокрема ракетами, здатними долати системи захисту ворожих суден
До розробки цього документа залучені фахівці із Великобританії, Норвегії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Туреччини та Швеції. За основу розвитку і застосування ВМС враховується досвід інших країн світу, при цьому враховуються стандарти НАТО, вимоги Воєнної доктрини України і Стратегічного оборонного бюлетеня. При плануванні та розробці цього важливого документа беруться до уваги багато факторів, зокрема географічні умови та можливий театр бойових дій, загальна безпекова ситуація в Азово-Чорноморському регіоні, сили і засоби російського ЧФ, анексований Крим, зведення Керченського мосту, яке призвело не лише до значного порушення Конвенції ООН про Міжнародне морське право, а й завдало суттєвої шкоди економічній морській діяльності нашої держави.
А тепер «розшифруємо» згадувану Стратегію. Так-от, за словами командувача ВМС України адмірала Ігоря ВОРОНЧЕНКА, кінцевим результатом реформи ВМС стане відбудова військово-морських спроможностей України і надійний захист Батьківщини з моря.
«Це вимагатиме нового мислення, певного часу і зусиль, — каже адмірал. — Стратегія містить п’ять розділів. Перший стосується бачення та цінностей, які ВМС України досягатимуть; другий — моря та берегів (стратегічні нові виклики, які окреслюють створення нової моделі ВМС); третій отримав назву «Весла та вітрила» і стосується стратегічного підходу та необхідних спроможностей майбутніх ВМС. У четвертому розділі йдеться про шляхи і засоби імплементації стратегії, в п’ятому — якими мають бути майбутні ВМС».
Основною метою застосування ВМС має стати недопущення дій противника і в подальшому контроль за визначеною ділянкою моря. Багато уваги приділяється також співпраці з північноатлантичним Альянсом. Адже досягнення ВМС України високого рівня взаємосумісності з його підрозділами збільшить їхню ефективність при виконанні визначених завдань. До 2035 року ВМС мають стати сучасними, стрімкими та інноваційними силами, спроможними захистити народ України і національні інтереси в морському та прибережному середовищі шляхом проведення асиметричних і рішучих операцій з добре мотивованим персоналом, який налаштований тільки на перемогу.
«НЕПТУН» І «КОРШУН»
Є й інші варіанти мінімізації військової загрози з моря. На думку військових експертів, нам слід негайно налагодити серійний випуск високоточних засобів ураження. Зокрема, високомобільних берегових комплексів, оснащених високоточними ракетами, здатними — після нанесення ударів по морських цілях — швидко змінювати місце розташування. І це вже робиться. Більше того, державні випробування довели їхню високу ефективність. Насамперед ракетного комплексу «Нептун», який спроможний вражати цілі на відстані до 300 кілометрів. Щоправда, при бажанні її «можна легко збільшити до 1—1,5 тисячі кілометрів. Варіантами її базування можуть бути як наземний, так і корабельний та повітряний. Особливістю цієї ракети є те, що вона здатна під час маршевої дистанції долати її на висоті 10—30 метрів, а вже під час підльоту до цілі — 4—5 метрів, цим самим успішно долаючи системи протиракетної оборони.
«Слід звернути більше уваги і на оснащення наших Повітряних сил крилатими ракетами, здатними діставати кораблі противника на значних відстанях, — каже Валентин БАДРАК, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь. — Їх було б доцільно «підвішувати» як на бомбардувальниках Су-24, так і на багатоцільових літаках Су-27, здатних виконувати пуски на значній відстані від цілей. А з часом розміщувати і на корветах».
Безпека на морі кується і на суходолі, на який, як відомо, противник може спробувати висадити десант. Щоб подібні операції не увінчалися успіхом, мають бути надійні мінні загородження. Ну, а на випадок того, що йому все ж вдасться висадити десант, то його мають «привітати» як слід підрозділи морської піхоти чи Сил спеціальних операцій.
Дехто скептично ставиться до озброєння наших ВМС катерами: мовляв, хіба вони здатні протистояти тим же фрегатам чи навіть корветам, яких у Росії вдосталь? Здатні. Насамперед у близькій морській зоні нашої країни, особливо якщо вони будуть оснащені високоточною зброєю ураження, зокрема ракетами, здатними долати системи захисту ворожих суден.
